Ухвала суду № 56158059, 24.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22ц/796/3045/16 Головуючий у 1 інстанції -Козленко Г.О.

Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Побірченко Т.І., Барановської Л.В.

при секретарі - Бугаю О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою Будівельного управління Державного управління справами на рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 3 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Будівельного управління Державного управління справами, третя особа ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв»язку із порушенням термінів її виплати, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Будівельного управління Державного управління справами, третя особа ОСОБА_3 і просив винести рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 15.278 грн.58 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв»язку із порушенням термінів її виплати у сумі 10.559 грн.76 коп. та відшкодувати моральну шкоду у сумі 50.000 грн.

Рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 3 вересня 2015 року позов задоволено частково /а.с.77-80/.

Судовим рішенням стягнуто з Будівельного управління Державного управління справами на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 15.278 грн.58 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв»язку із порушенням термінів її виплати у сумі 10.559 грн.76 коп. та відшкодовано моральну шкоду у сумі 2.000 грн., а в решті позову відмовлено.

Вирішене питання про розподіл судових витрат.

В поданій апеляційній скарзі Будівельне управління Державного управління справами просить скасувати рішення, як постановлене на неповно з"ясованих обставинах з порушенням вимог матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі /а.с.84-87/.

Скаржник свої доводи мотивував тим, що, оскільки позивачу не були при остаточному розрахунку при звільненні виплачена премія та компенсація за невикористану відпустку, які є разовими виплатами, тому, на думку скаржника, суд, стягуючи з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати позивача у зв»язку із порушенням термінів її виплати у сумі 10.559 грн.76 коп., безпідставно керувався Законом України «Про компенсацію громадянам частини заробітної плати у зв»язку з порушенням її виплати».

Також скаржник не погоджується з заподіянням з його вини моральних збитків позивачу.

Вимагаючи скасування рішення суду в повному обсязі, в той же час, скаржник не мотивував свою незгоду з судовим рішенням в частині задоволених вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як слідує з матеріалів справи, відповідно до наказу за №55 від 14.08.2001 року позивач ОСОБА_2 працевлаштований у відповідача за трудовим договором на невизначений термін на посаді начальника відділу кадрів з окладом згідно штатного розпису /а.с.5/.

А наказом № №46 від 14.10.2014 року позивач звільнений з роботи за ст.38 КзПП за власним бажанням з 14.10.2014 року /а.с.6/.

Указаний факт роботи позивача в зазначений період в Будівельному управлінні Державного управління справами на посаді начальника відділу кадрів сторонами не заперечується.

Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

А, згідно до ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановлено, що в день звільнення позивача з роботи, тобто, 14.10.2014 року, з вини роботодавця йому не була виплачена грошова компенсація за невикористані 174 дні щорічної відпустки, а також не була виплачена нарахована заробітна плата та преміальні у загальній сумі 34.080 грн.88 коп.

Указані обставини не заперечуються представником відповідача.

Між тим, встановлено, що всі заборговані суми, зокрема, заборгована заробітна плата та преміальні, а також компенсація за невикористану щорічну відпустку, були виплачені позивачу підприємством 26.05.2015 року, тобто, з затримкою на 153 робочих дні, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, зробленої за результатами розгляду справи за №6-144ц13 слідує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що розрахункові кошти позивачу в день його звільнення з роботи, 14.10.2014року, не пропонувались до видачі, а тому вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задоволені судом обгрунтовано.

Розрахунок середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні позивача з роботи у розмірі 15.278 грн. 86 коп. виконаний правильно, з дотриманням вимог, викладених в постанові КМ України №100 від 8 лютого 1995року „Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати".

При цьому, суд, виходив з розміру середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 99 грн.86 коп. та 153 робочих дні затримки виплати - з 14.10.2014 року по 26.05.2015 року.

Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано проіндексовано затриману до виплати на користь позивача заробітну плату у розмірі 10.559 грн.76 коп., відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків їх виплати».

Виплата індексації працівникам, що становить втрату працівників частини їх заробітної плати у зв»язку з порушенням строків її виплати, передбачено також ст.34 Закону України «Про оплату праці».

А в силу п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв»язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМ України за №159 від 21.02.2001 року, компенсації підлягає, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Розрахунок проіндексованої втрати частини заробітної плати у розмірі 10.559 грн.76 коп. виконаний судом правильно, у відповідності з вимогами, викладеними у ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків їх виплати», згідно якої сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов»язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за яким виплачується доход, до уваги не береться).

Не погоджуючись, в принципі, з нарахуванням інфляції, скаржник, в той же час, не оскаржує правильність нарахованих судом інфляційних втрат позивача у розмірі 10.559 грн.76 коп.

З урахуванням вище зазначених норм права, колегія суддів розглядає як безпідставні доводи скаржника в тій частині, що, оскільки заборговані позивачу суми складалися з виплат премій та компенсації за невикористану відпустку, які є разовими виплатами, тому Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків їх виплати» не повинен застосовуватись.

Між тим, скаржник не враховує, що указані виплати входять до складу заробітної плати, яка згідно вище зазначених норм, підлягає індексації.

Відносно позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що, відповідно до положень ст.237-1 КЗпП позивачу неправомірними діями відповідача, які виразились в несвоєчасній виплаті заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку була заподіяна моральна шкода, що виразилось у психологічних переживаннях позивача у зв"язку з порушенням його трудових прав.

При цьому суд враховує роз"яснення, що містяться в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди" від 31 березня 1995 року №4, згідно з якими розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров»я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи наведене, вважаючи обґрунтованими вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ступінь моральної шкоди, заподіяною позивачу неправомірними діями відповідача може бути компенсованою грошовою сумою, що складає 2.000 грн., яку і належить стягнути з Будівельного управління Державного управління справами на користь ОСОБА_2.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судом першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Будівельного управління Державного управління справами відхилити, а рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 3 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді