Постанова № 56157912, 24.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2016 р. Справа№ 910/29482/14-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Фесенко А. В.

За участю представників:

від позивача: Іщенко В. В. - представник за довіреністю № 10-890/д від 08.12.2015

від відповідача: Зайома О. А. - представник за довіреністю № 08 від 02.04.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016

у справі № 910/29482/14-г (суддя Зеленіна Н. І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

до Публічного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер»

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням поданого позивачем 18.02.2015 клопотання, яке за своєю правовою природою є заявою про уточнення позовних вимог, заявлено про:

1. зобов'язання відповідача протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, безкоштовно надати позивачу право на відповідь під час вечірньої програми «Подробиці Інтер» у формі аудіовізуального поширення коментаря позивача від 24.10.2014 щодо змісту сюжету про діяльність позивача від 20.10.2014 наступними словами: «20.10.2014 на телеканалі «Інтер» транслювалася інформаційна передача «Подробности», один із сюжетів якої був присвячений діяльності Публічного акціонерного товариства «Укрнафта». ПАТ «Укрнафта» заявляє, що телеканал «Інтер» поширив стосовно Товариства відомості, які не відповідають дійсності.

Інформація про Товариство була подана у спотвореному вигляді, з перекручуванням фактів та обставин, що негативно відображається на його діловій репутації. У зв'язку з цим ПАТ «Укрнафта», діючи в інтересах трудового колективу та акціонерів, керуючись ст. 65 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», вважає за необхідне скористатися правом на коментар та повідомити наступне.

Товариство здійснює свою господарську діяльність у повній відповідності до норм чинного законодавства.

Господарська діяльність ПАТ «Укрнафта» перебуває під наглядом державних контролюючих органів, які в межах наданих повноважень, з встановленою законодавством періодичністю, проводять планові та позапланові перевірки Товариства.

Поширена у сюжеті інформація про порушення Товариством правил здійснення господарської діяльності, неефективного управління менеджментом господарськими процесами, внаслідок чого держава начебто недоотримала прибуток, є лише припущеннями його автора, що ґрунтуються на інформаційних матеріалах та коментарях з сумнівних або заангажованих джерел інформації.

Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що у процесі підготовки сюжету представники телеканалу «Інтер» не зверталися до Товариства із запитами чи пропозиціями надати відповідні коментарі з приводу зазначених у сюжеті обставин, що, на наш погляд, у результаті й призвело до спотворення відомостей про Товариство.

ПАТ «Укрнафта» закликає телеканал «Інтер» та його журналістів у подальшому дотримуватися основних засад журналістської етики і принципів роботи з інформацією, поважати право глядачів на об'єктивну та правдиву інформацію та не порушувати права та законні інтереси Товариства»;

2. зобов'язання відповідача протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили розмістити запис оприлюднення коментаря позивача від 24.10.2014 для необмеженого доступу глядачів на офіційному веб-сайті ресурсу «Подробиці «Інтер».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2015, повний текст якого складений 20.03.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015, у справі № 910/29482/14-г позов задоволено частково, відповідача зобов'язано протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, безкоштовно надати позивачу право на відповідь під час вечірньої програми «Подробиці Інтер» у формі аудіовізуального поширення коментаря позивача від 24.10.2014 щодо змісту сюжету про діяльність позивача від 20.10.2014, який додано до заяви позивача до відповідача від 24.10.2014 № 10/2151, в іншій частині позову відмовлено (тобто, фактично, задоволено першу позовну вимогу - примітка суду).

Постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2015 у справі № 910/29482/14-г рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 в частині задоволення позову скасовано та направлено справу в цій частині на новий розгляд до Господарського суду м. Києва, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 у справі № 910/29482/14-г залишено без змін.

Скасовуючи рішення судів в частині задоволення позовних вимог, Вищій господарський суд України виходив з того, що суди попередніх інстанції, в порушення вимог чинного законодавства, не звернули уваги на необхідність розрізняти коментар та спростування, факти та оціночні судження, а також те, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - неможливо, зазначивши про те, що, фактично, в даному випадку, суди позов задовольнили, зобов'язали відповідача допустити до ефіру коментар позивача, який по-суті (за своїм змістом) є спростуванням поширеної інформації, але при цьому звільнили позивача від обов'язку доказування недостовірності інформації, керуючись формальними міркуваннями (тим, що своє спростування позивач просто назвав «коментар»).

За наслідками нового розгляду справи в частині, що її передано на новий розгляд постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2015, Господарським судом міста Києва 12.01.2016 винесено рішення, повний текст якого підписаний 16.01.2016, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що з матеріалів справи слідує, що текст, який позивач просить оголосити в ефірі, жодним чином не стосується висловлювань, про бажання прокоментувати які заявлено у позові, такі висловлювання позивач не визнає правдивими та не коментує їх, не вказує, якими дані факти є насправді, та у системному взаємозв'язку із чим вони мають розглядатися, або як тлумачитися, а відтак, за своїм змістом даний текст являється не коментарем, а спростуванням інформації шляхом простого неаргументованого її заперечення, хоча формально позивач заявляє про те, що не просить спростувати поширену відповідачем інформацію на підставі ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі № 910/29482/14-г та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач послався на невідповідність висновків, викладених в оспорюваному рішенні, обставинам справи та порушення норм матеріального права, зокрема ч. 4 ст. 275 ЦК України та ст.ст. 64, 65 Закону України «Про телебачення та радіомовлення».

Невідповідність висновків, викладених в оспорюваному рішенні обставинам справи, на думку апелянта, полягає в тому, що у тексті, який позивач просить оголосити в ефірі, ним надано відповідь стосовно інформації, яка, за твердженням позивача, принижує його ділову репутацію, та вказано, що критична оцінка діяльності позивача є суб'єктивною, натомість позивач здійснював та продовжує здійснювати свою діяльність з дотриманням норм законодавства; що інші тези коментаря є поясненнями - оціночними судженнями, власним тлумаченням обставин справи, які надаються позивачем з метою обґрунтування безпідставності поширення інформації телеорганізацією, що узгоджується зі змістом права на відповідь, передбаченим ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» та ст. 65 Закону України «Про телебачення та радіомовлення». Апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що текст коментаря, доданий до заяви позивача від 24.10.2014 № 10/2151, не стосується інформації, стосовно якої у позивача, як він сам зазначає, виникло право на відповідь, не відповідає обставинам справи.

Щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема ч. 4 ст. 275 ЦК України та ст.ст. 64, 65 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», позивач зазначив, що суд першої інстанції, не надаючи правового обґрунтування, без посилання на відповідні норми законодавства дійшов невірного висновку про те, що коментар позивача за своїм змістом не є коментарем, а є «спростуванням інформації шляхом простого неаргументованого її заперечення», оскільки жодних вимог стосовно змісту коментаря, наданого в рамках реалізації права на відповідь, чи стилю його викладення а ні міжнародно-правові акти, а ні законодавство України не встановлюють, в той час як оцінюючи зміст коментаря без посилання на відповідні норми законодавства, суд першої інстанції здійснив безпідставне втручання у право позивача на відповідь.

Також апелянт зазначив про те, що кваліфікація судом тексту коментаря за змістом як спростування інформації в розумінні Закону України «Про телебачення та радіомовлення» всупереч його буквальним вимогам є по суті позбавленням права позивача обирати спосіб захисту особистого немайнового права самостійно та незалежно, що, у свою чергу, є порушенням норм ст. 275 ЦК України.

Ухвалою від 04.02.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

20.10.2014 о 20:00 в ефірі телеканалу «Інтер» відбулась трансляція передачі «Подробиці Інтер», в якій було поширено аудіовізуальну інформацію, що стосується діяльності позивача.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджує, що оціночні судження, поширені відповідачем щодо позивача у вказаній передачі, є однобокими, неконкретними, такими, що формують у громадськості негативну думку про товариство.

З огляду на вказані обставини, 27.10.2014 позивач звернувся до відповідача з Заявою у порядку ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 24.10.2014 № 10/2151 (а.с. 14-17 т. 1), копію якої направив до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, в якій, з метою вжиття заходів, направлених на захист ділової репутації, керуючись ст.ст. 64, 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», просив відповідача поширити коментар з приводу поширених 20.10.2014 у передачі «Подробности відомостей про ПАТ «Укрнафта», текст якого додав до заяви.

Цією ж датою, тобто 27.10.2014, позивач звернувся до відповідача з запитом № 10/2156, в якому просив надати копії запису вказаної передачі.

На вказані заяву та запит відповідач відповів листом № 905/I від 30.10.2014 (а.с.21-22 т.1), в якому, з посиланням на те, що коментар позивача, доданий до заяви № 10/2151 від 24.10.2014, не відповідає загальноприйнятому порядку реалізації права на відповідь, визначеному ч. 1 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а за своїм змістом свідчить про бажання спростувати інформацію, поширену відповідачем 20.10.2014, тобто реалізувати право, визначене ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», що не відповідає вимогам самої заяви, відмовив у задоволенні вимог, викладених у вищезгаданих заяві та запиті.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем не збережено та не надано суду копії запису передачі, в якій поширено спірну інформацію про позивача.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом (в частині вимог, що передані на новий розгляд - примітка суду), з посиланням на наявність в нього передбаченого ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» та ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» права на відповідь, просить суд зобов'язати відповідача протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили безкоштовно надати позивачу право на відповідь під час вечірньої програми «Подробиці Інтер» у формі аудіовізуального поширення коментаря позивача від 24.10.2014 щодо змісту сюжету про діяльність позивача від 20.10.2014 наступними словами: «20.10.2014 на телеканалі «Інтер» транслювалася інформаційна передача «Подробности», один із сюжетів якої був присвячений діяльності Публічного акціонерного товариства «Укрнафта». ПАТ «Укрнафта» заявляє, що телеканал «Інтер» поширив стосовно Товариства відомості, які не відповідають дійсності.

Інформація про Товариство була подана у спотвореному вигляді, з перекручуванням фактів та обставин, що негативно відображається на його діловій репутації. У зв'язку з цим ПАТ «Укрнафта», діючи в інтересах трудового колективу та акціонерів, керуючись ст. 65 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», вважає за необхідне скористатися правом на коментар та повідомити наступне.

Товариство здійснює свою господарську діяльність у повній відповідності до норм чинного законодавства.

Господарська діяльність ПАТ «Укрнафта» перебуває під наглядом державних контролюючих органів, які в межах наданих повноважень, з встановленою законодавством періодичністю, проводять планові та позапланові перевірки Товариства.

Поширена у сюжеті інформація про порушення Товариством правил здійснення господарської діяльності, неефективного управління менеджментом господарськими процесами, внаслідок чого держава начебто недоотримала прибуток, є лише припущеннями його автора, що ґрунтуються на інформаційних матеріалах та коментарях з сумнівних або заангажованих джерел інформації.

Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що у процесі підготовки сюжету представники телеканалу «Інтер» не зверталися до Товариства із запитами чи пропозиціями надати відповідні коментарі з приводу зазначених у сюжеті обставин, що, на наш погляд, у результаті й призвело до спотворення відомостей про Товариство.

ПАТ «Укрнафта» закликає телеканал «Інтер» та його журналістів у подальшому дотримуватися основних засад журналістської етики і принципів роботи з інформацією, поважати право глядачів на об'єктивну та правдиву інформацію та не порушувати права та законні інтереси Товариства».

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог, що колегія суддів вважає правомірним з огляду на наступні обставини справи.

Згідно зі ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до п. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі ст. 94 ЦК України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Статтею 277 УК України встановлено, що:

- фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1);

- негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (ч. 3);

- спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (ч. 4);

- фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6);

- спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7).

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи.

Згідно з ч. 6 ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», якщо в телерадіоорганізації відсутні достатні докази того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана терміново їх спростувати.

Частиною 1 ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено, що громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою спростування чи ні.

З матеріалів справи слідує, що позивач вважає, що мають бути прокоментовані висловлювання щодо: перерахування до бюджету лише двох мільярдів гривень та збереження попереднього менеджменту по результатам зборів акціонерів; того, що обсяги видобутку та розвідки нафти на підприємстві не ростуть, а стратегія її розвитку незрозуміла, що в 2013 році офіційний прибуток компанії зменшився в одинадцять з половиною разів при тому, що ціна на нафту була стабільно високою, а видобуток нафти знизився лише на десять відсотків, і що головою правління компанії залишився Пітер Ванхеке, який, за інформацією відповідача, уже декілька років не з'являвся в Україні та отримує зарплату 2 мільйони доларів у рік.

Проте коментар, який позивач просить поширити в ефірі, жодним чином не коментує ці висловлювання, оскільки стосується лише нагляду державних контролюючих органів за господарською діяльністю позивача, сумнівності та заангажованості джерел інформації відповідача, відсутності звернень журналістів до позивача за коментарями, перекручення відповідачем фактів (без зазначення, яких конкретно фактів, та якими дані факти є насправді, на думку позивача), та містить посилання позивача на недотримання журналістами відповідача в даному репортажі основних засад журналістської етики і принципів роботи з інформацією, неповагу ними прав глядачів на об'єктивну та правдиву інформацію та прав і законних інтересів позивача.

В п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 вказано про те, що відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Отже, основна різниця між спростуванням інформації та реалізацією права на відповідь (коментар) полягає в тому, що в першому випадку оприлюднені обставини та факти (які позивач вважає спотвореними, перекрученими, заангажованими, недоведеними та такими, що є лише припущенням) визнаються недостовірними, а у другому - такі факти, без визнання їх недостовірними (спотвореними, перекрученими, заангажованими, недоведеними та такими, що є лише припущенням, як це має місце в даному випадку), коментуються з іншої точки зору.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що текст, який позивач просить оголосити в ефірі, ніяким чином не стосується висловлювань, про бажання прокоментувати які заявляв позивач у своїй позовній заяві, і що за своїм змістом даний текст взагалі не є коментарем, а є спростуванням інформації шляхом простого неаргументованого її заперечення, хоча формально позивач заявляє про те, що не просить спростувати поширену відповідачем інформацію на підставі ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

На вказані обставини звернув увагу Вищій господарський суд України в постанові від 15.10.2015 у цій справі, а відтак, в силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України, яка встановлює, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, та приписів ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, згідно з якою вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, факт того, що текст, який позивач просить оголосити в ефірі, являється не коментарем, а спростуванням інформації шляхом простого неаргументованого її заперечення, в силу приписів ст. 35 ГПК України не потребує доведення, а в силу приписів ст. 111-12 ГПК України є обов'язковим при новому розгляд цієї справи.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Отже, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, а відтак, постанова Вищого господарського суду України від 15.10.2015 у цій справі не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, не можуть їй суперечити.

За таких обставин, посилання позивача на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що коментар позивача за своїм змістом не є коментарем, а є «спростуванням інформації шляхом простого неаргументованого її заперечення» до уваги колегією суддів не приймаються як безпідставні.

Відповідно до п. 1 додатку до Резолюції (74)26 «Про право на відповідь - стан особи відносно преси», ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи від 02.07.1974, будь-яка фізична або юридична особа, а також інші органи, незалежно від їхнього громадянства та місцезнаходження, якщо про них ішлося в газеті, журналі, передачі по радіо чи телебаченню або в будь-якому іншому засобі інформації періодичного характеру, можуть використати право на відповідь з метою спростування фактів, що стосуються цієї особи або органу, якщо, за їхнім твердженням, факти, що стали надбанням громадськості, є неправдивими. Але в такому випадку ця особа зобов'язана довести неправдивість цих фактів. Дана позиція узгоджується з національним законодавством України.

Водночас у спірному випадку позивач, вимагаючи зобов'язати відповідача допустити до ефіру коментар позивача, який за своїм змістом є спростуванням поширеної інформації, жодним чином не доводить недостовірність інформації, яка поширена позивачем, фактично керуючись формальними міркуваннями, а саме тим, що своє спростування позивач просто назвав «коментар», що є порушенням приписів чинного законодавства.

За правилами ст. 1 ГПК України, підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивачем не доведено обставин, на які він послався в обґрунтування своїх позовних вимог про зобов'язання відповідача протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили безкоштовно надати позивачу право на відповідь під час вечірньої програми «Подробиці Інтер» у формі аудіовізуального поширення коментаря позивача від 24.10.2014 щодо змісту сюжету про діяльність позивача від 20.10.2014, який додано до заяви позивача № 10/2151 від 24.10.2014, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаних позовних вимог.

Доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі № 910/29482/14-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі № 910/29482/14-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі № 910/29482/14-г залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/29482/14-г.

Повний текст постанови складено: 29.02.2016

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій