Постанова № 56157704, 23.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2016 р.Справа № 914/4537/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-суддіМельник Г.І.

суддівКордюк Г.Т.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №2302-вих.-2950 від 30.12.2015р.

на рішеннягосподарського суду Львівської області від 14.12.2015р.

у справі № 914/4537/14

за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі Управління), м. Львів

до відповідача ОСОБА_2 підприємства Техне-Сімс (далі ПП «Техне-Сімс», м.Львів

про стягнення 33588,02 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 представник (довіреність №2302-вих-2847 від 22.12.2015р.)

від відповідача : ОСОБА_4 представник (довіреність б/н від 25.01.2016 р.)

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Михалюк О.В., Плотніцький Б.Д. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судове засідання. У звязку з перебуванням судді Плотніцького Б.Д. у відпустці, згідно розпорядження керівника апарату суду №5 від 22.02.2016 року справу №914/4537/14 передано на повторний автоматизований розподіл, згідно якого у склад колегії для розгляду даної справи замість судді Плотніцького Б.Д. введено суддю Кордюк Г.Т.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року у справі №914/4537/14 (суддя Крупник Р.В.) в позові відмовлено повністю, стягнуто з Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 підприємства Техне-Сімс 913,50 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.

Рішення суду мотивоване тим, що сторонами при укладенні спірного Договору №14-11 від 10.11.2011 року не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, необхідних для договорів оренди, а саме, щодо предмету договору, а також тим, що в матеріалах справи відсутній, а сторонами не поданий належним чином підписаний акт прийому-передачі, дозвіл та паспорт на обєкт. Відтак, місцевий господарський суд виходив з того, що сам лише факт підписання договору без отримання необхідного дозволу на розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення та відсутність доказів про подальше розміщення таких об'єктів є свідченням того, що оспорюваний договір як юридичний факт не відбувся.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною №2302-вих.-2950 від 30.12.2015р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015р. у справі №914/4537/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, оскільки вважає, що оскаржене рішення винесене за неповного зясування обставин справи та неправильного застосування норм права.

Свої доводи скаржник аргументує необгрунтованістю, безпідставністю та невмотивованістю висновків суду, покликаючись на те, що спірні правовідносини регулюються спеціальними підзаконними нормативно-правовими актами, якими затверджено типовий Договір на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою на умовах оренди, в якому і передбачені всі істотні умови даного договору, переконує, що підписавши такий договір ПП «Техне-Сімс» дало згоду на дотримання всіх його положень.

Окрім того, на думку скаржника, дозволом на встановлення малої архітектурної форми є Ухвала міської ради №2311 від 18.12.2008 року та зміни до неї №2685 від 21.05.2009 року, якою ПП «Техне-Сімс» внесено до Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм, як частини Програми комплексного благоустрою території міста.

Також скаржник покликається, на те що ПП «Техне-Сімс» не подано жодних доказів, які б засвідчили труднощі у користуванні обєктом за Договором №14-11, підприємство жодного разу не зверталось в управління комунальної власності з метою усунення труднощів чи розяснення будь-яких умов договору. Разом з тим, як зазначає скаржник, ПП «Техне-Сімс» і надалі укладає з Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради договори на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою на умовах оренди на підставі тих же документів.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Приватне підприємство Техне-Сімс подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради у звязку з її безпідставністю та неукладеністю договору №14-11 від 10.11.2011 року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 02.02.2016 року. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.02.2016 року. За згодою представників сторін 09.02.2016 року, в судовому засіданні оголошено перерву до 23.02.2016 року.

22.02.2016 року склад суду змінено, 23.02.2016 розгляд справи розпочато спочатку.

В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року у справі №914/4537/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №2302-вих.-2950 від 30.12.2015р. без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.03.2015р. у справі №914/4537/14 (суддя Долінська О.З.) позов задоволено частково, стягнуто з ПП «Техне-Сімс» на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради 29821,62 грн. основної заборгованості, 604,93грн. пені та 1827,00 грн. витрат понесених на сплату судового збору. В задоволені решти позовних вимог відмовлено (том 1 а.с. 170-176).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. у даній справі апеляційну скаргу ПП Техне-Сімс задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 03.03.2015р. скасовано повністю, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, стягнуто з Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 підприємства Техне-Сімс 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (том 1 а.с. 240-245).

Постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2015р. у справі №914/4537/14 касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 03.03.2015р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області (том 2 а.с. 20-25).

При цьому у постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2015 року вказано, що судами попередніх інстанцій не враховано, що майно, з приводу якого виник спір, належить до комунальної власності, не враховано норм ст.ст. 10, 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та відповідність Договору вимогам ст. ст. 4-6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі», а також чи був обєкт оренди окремим індивідуально визначеним майном, та не зясовано чи визначено в Договорі розмір пені згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

За результатами нового розгляду, як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року у даній справі в позові відмовлено повністю, стягнуто з Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на користь ОСОБА_2 підприємства Техне-Сімс 913,50 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку (т 2 а.с. 86-92).

Таким чином, з врахуванням положень ст. 111-12 ГПК України та вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2015р., Львівський апеляційний господарський суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду від 14.12.2015р. у повному обсязі, виходячи із позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 підприємства «Техне-Сімс» про стягнення 33588,02 грн. заборгованості, що виникла у результаті неналежного виконання відповідачем умов Договору №14-11 від 10.11.2011 року.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на невиконання відповідачем умов укладеного 10.11.2011р. між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавцем) та ОСОБА_2 підприємством Техне-Сімс (орендарем) Договору №14-11 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення (надалі Договір) (т 1 а.с. 15-16).

Відповідно до Договору орендодавець зобовязувався надати у тимчасову оренду конструктивний елемент благоустрою комунальної власності павільйону площею 56,0 кв.м. (тротуар, газон, тощо) за адресою: м. Львів, вул. С.Гавришкевича вул. ОСОБА_5 (п.2.1.1 Договору).

При цьому, згідно п.2.2.1 Договору орендар зобовязався не встановлювати обєкти соціально-культурного, торговельного та іншого призначення без дозволу на їх розміщення, своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендодавцю вартість оренди окремих конструктивних елементів благоустрою (п.2.2.2 Договору).

За приписами п.3.2 Договору Орендар сплачує Орендодавцеві плату за користування Обєктом площею 56,0 кв.м щомісячно до 25 числа поточного місяця у розмірі (35,0*56,0*27*18*0,0084)/12*1,2 = 800,15 грн. за місяць, у тому числі ПДВ 133,36 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору обовязок внесення орендної плати Орендарем виникає з часу укладення договору оренди для розміщення обєктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в Договорі не передбачено момент вступу договору в дію.

Як стверджує позивач, орендні платежі здійснювались відповідачем не в повному обсязі, а тому станом на 17.11.2014 року виникла заборгованість перед Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради в сумі 29821,62 грн. та відповідно до п.4.1. Договору нарахована пеня за прострочення платежів 3766,4 грн., що в загальній сумі склало 33588,02 грн.

В судовому засіданні представник позивача зазначила, що на виконання умов Договору, орендодавцем було передано, а орендарем прийнято в користування обєкт оренди, визначений пп. 2.1.1 та п. 2.1 Договору. При цьому, акт прийому-передачі сторонами не підписувався, оскільки в оренду передавався елемент благоустрою, а саме певна частина тротуару, газону і т.п. Разом з тим, представник відповідача заперечив факт передачі останньому обєкту оренди.

17.11.2014 року Управлінням було складено акт звірки взаєморозрахунків між сторонами, однак відповідач цього акта не підписав та в добровільному порядку суму заборгованості не сплатив (том 1 а.с. 19).

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь - які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно із ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч.8 ст.181 ГК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до ст.5 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" органами управління у сфері благоустрою населених пунктів є, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до обєктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, зокрема майдани, площі, бульвари, проспекти, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки, інші території загального користування.

Відповідно до ст.21 даного Закону елементами благоустрою є, зокрема, покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено, зокрема встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту.

Згідно ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, організація благоустрою населених пунктів.

Оскільки спірний обєкт належить до комунальної власності, то в силу вимог ст.287 ГК України орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.

Згідно із п.п. 1.1, 2 Положення про управління комунальної власності Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 року №1100, Управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом Департаменту економічної політики Львівської міської ради, основними завданнями якого є виконання функції органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова, передача в оренду, відчуження (приватизація) майна комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Законом України "Про благоустрій населених пунктів" міська рада ухвалою №2451 від 05.03.2009р. затвердила «Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення обєктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення» (далі Положення).

Положення розроблене з метою визначення порядку справляння орендної плати за окремі конструктивні елементи благоустрою комунальної власності та встановлення відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати або ухилення від неї.

Відповідно до п. 1.5. Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення обєктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №2451 від 05.03.2009 орендодавцем окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення обєктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення є Управління комунальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вищенаведеного Положення між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та ОСОБА_2 підприємством «Техне-Сімс» укладено Договір №14-11 від 10.11.2011 року на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення обєктів соціально-культурного, торгівельного та іншого призначення.

Предметом цього Договору є надання Орендодавцем Орендареві права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення обєктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення на умовах оренди на терміни відповідно до ухвали Львівської міської ради від 03.12.2009 року №3087 (п.1 Договору).

Разом з тим, конкретні розміри орендованої площі встановлюються при видачі дозволу на розміщення обєктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення відповідно до пункту 2 «Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення обєктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення» на підставі представленої та погодженої у встановленому порядку проектної документації (п. 3.3 Договору).

Більше того, на орендаря покладено обовязок не встановлювати обєкти соціально-культурного, торговельного та іншого призначення без дозволу на їх розміщення (п.2.2.1 Договору).

Як вже зазначалось вище фактично в оренду надавався тротуар для розміщення малої архітектурної форми.

Відповідно до постанови КМУ «Про правила дорожнього руху №1306 від 10.10.2001 року» тротуар - це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.

Газон це певна ділянка однорідної території з штучним дерновим покривом, який створюється посівом і вирощуванням дерноутворювальних трав (переважно багаторічних злаків) або одернуванням (п. 2.1 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України. Затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства №105 від 10.04.2006 року). Виходячи з вищенаведеного, тротуар та газон є невідємною частино земельної ділянки.

Отже, аналізуючи зміст даного Договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що такий за своєю правовою природою є договором оренди. Відповідно до правовідносин, які виникають на підставі цього Договору слід застосовувати загальні положення про договір найму (оренди), визначені главою 58 ЦК України та відповідні положення Господарського кодексу України, а також положення Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ст. 284 ГК України).

Нормами ст.759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з нормами ст. 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, що діяла на момент підписання спірного договору, у Договорі відсутні такі істотні умови як : обєкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану обєкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки. Також у даній статті передбачено, що невідємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі обєкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. Однак, перевіркою доводів апеляційної скарги та зясуванням документальних доказів у справі, колегія суддів зазначає, що вище перелічені документи у матеріалах справи відсутні.

При скеруванні справи на новий розгляд, Вищий господарський суд України зазначив, що при розгляді даної справи підлягають застосуванню приписи Закону України Про оренду державного та комунального майна, зокрема положення статті 10 цього Закону, які визначають істотні умови договору оренди відповідного майна, а також передбачають, що укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.

Виконуючи обовязкові вказівки Вищого господарського суду України та перевіряючи доводи викладені у апеляційній скарзі колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при укладенні спірного Договору, сторони не узгодили такої істотної умови договору як його обєкт, оскільки орендодавець жодним чином не зазначив, який саме елемент благоустрою (тротуар, чи газон, чи якийсь інший елемент) надається в оренду, а також не ідентифікував та не визначив місцезнаходження конструктивного елементу благоустрою комунальної власності для розміщення малої архітектурної форми площею 56,0 кв.м., яку за договором зобов'язувався надати у тимчасову оренду ПП Техне-Сімс. При цьому, покликання в договорі на те, що обєкт оренди знаходиться за адресою: м. Львів, вул. С. Гавришкевича вул. ОСОБА_5, не можна розцінювати як, наділення місцезнаходження обєкту певними ідентифікаційними ознаками, оскільки, вказані вулиці є паралельними і не мають точок перетину.

В силу п.1.6 Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення обєктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення обєктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення є дозвіл, виданий управлінням архітектури департаменту містобудування або іншим уповноваженим органом. Орендна плата нараховується з часу видачі такого дозволу (пункт 3.5) а, для визначення розміру орендної плати за місяць необхідно визначити конкретний розмір орендованої площі (S), яка встановлюється відповідно до пункту 3.3 Договору при видачі дозволу на розміщення.

Крім того, ухвалою Львівської міської ради №2452 від 05.03.2009р. затверджено Порядок отримання дозволів на встановлення відкритих літніх майданчиків у м. Львові біля обєктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності ( далі Порядок отримання дозволів). Ухвалою Львівської міської ради від 16.02.2012 року №1266 Про внесення змін до ухвали міської ради від 05.03.2009 року №2452 внесено зміни до зазначеної вище ухвали Львівської міської ради, замінивши слова Дозвіл на встановлення відкритого літнього майданчика словами Паспорт відкритого літнього майданчика.

Протягом усього часу розгляду справи по суті, відповідач у судових засіданнях зазначає, що згаданий дозвіл він не отримував, не поданий він суду й Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради. Однак, представник позивача в судовому засіданні вважає, що на її думку дозволом виступає Ухвала Львівської міської ради від 03.12.2009 року №3087 Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 18.12.2008 року №2311 та змін до ухвали міської ради від 21.05.2009 року №2685, якою ПП «Техне-Сімс» внесено до Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста.

Перевіряючи доводи викладені у апеляційній скарзі та аналізуючи документальні докази в їх сукупності колегія суддів зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ухвала Львівської міської ради від 03.12.2009р. №3087 є дозволом на розміщення малої архітектури і заміняє собою дозвіл, виданий управлінням архітектури департаменту містобудування, як це передбачено п.1.6 Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою чи паспорт відкритого літнього майданчика.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що при укладенні Договору сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, необхідних для договорів даного виду, а саме щодо предмету договору, а доводи апеляційної скарги в цій частині голослівні.

Крім цього, відповідно до п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» розяснено, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори) в яких, зокрема, відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами). Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

В даному випадку колегія суддів зазначає, що не зважаючи на факт підписання Договору №14-11 в матеріалах справи відсутні докази його виконання сторонами. Так, в матеріалах справи відсутні докази того, що обєкт оренди фактично передавався відповідачу відсутній акт передачі обєкту, а, останній заперечує проти факту такої передачі, відсутні докази розміщення відповідачем на елементах благоустрою об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, а також відсутні докази сплати коштів за спірним договором.

Відтак, з огляду на викладене спростовуються доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що підписавши Договір №14-11 від 10.11.2011 року ПП «Техне-Сімс» дало згоду на дотримання всіх положень договору, оскільки, сам лише факт підписання Договору без отримання необхідного дозволу на розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення та відсутність доказів про подальше розміщення таких об'єктів є свідченням того, що оспорюваний договір як юридичний факт не відбувся, а отже не виникає жодних правовідносин між його сторонами.

Разом з тим, щодо посилань скаржника на те, що ПП «Техне-Сімс» не подано жодних доказів, які б свідчили про якісь труднощі у користуванні обєктом оренди за Договором №14-11, колегія суддів зазначає, що такі не спростовують обгрунтованого висновку господарського суду та зібраних у справі доказів, про належну передачу в оренду обєкта оренди відповідачу.

Безпідставними є й посилання позивача на платіжне доручення від 27.01.2015р. (том 2 а.с.67) та акт звірки взаємних розрахунків станом на 18.05.2015 року (том 2 а.с.146) підписаний та скріплений печатками обох сторін, як доказ того, що на виконання Договору відповідачем здійснено часткову оплату в розмірі 1532,53 грн., оскільки зазначений документ жодним чином не свідчить про те, що грошові кошти перераховувалися відповідачем саме в якості погашення боргу за Договором №14-11 від 10.11.2011 року, оскільки призначення платежу в платіжному дорученні значиться як: «оплата зг. дог. оренди конструктивних елементів».

Крім цього, колегія суддів зазначає,що в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідачем подано копію заяви від 20.05.2015 року (том 2 а.с. 160), згідно з якою директор ПП «Техне-Сімс» просить перерахувати оплачені кошти в сумі 1532,53 грн. на оплату договору оренди №15-11 згідно претензії УКВ та акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.215 року (том 2 а.с. 161), підписаний та скріплений печатками обох сторін, згідно з яким дана сума була перерахована.

Більше того, факт зарахування вказаної проплати за іншим договором, по якому у ПП «Техне-Сімс» існувала заборгованість, підтверджено представником позивача у судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду.

Таким чином враховуючи те, що в ході судового розгляду господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що Договір №14-11 є неукладеним, правові підстави для стягнення з відповідача боргу та пені за таким договором відсутні, відповідно і відсутні підстави для задоволення позову.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в сукупності всіх документальних доказів у справі не спростовують обгрунтованого висновку господарського суду першої інстанції та зазначає, що, скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року у справі № 914/4537/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №2302-вих.-2950 від 30.12.2015р. без задоволення.

2.Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року у справі № 914/4537/14 в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 25.02.2016р.

Головуючий-суддяМельник Г.І.

СуддяКордюк Г.Т.

Суддя Михалюк О.В.