Рішення № 56157330, 29.02.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р.Справа № 916/4956/15

За позовом: Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт

до відповідача: Військової частини 2138

про стягнення 2614грн.

Суддя Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №20/7-945 від 10.06.2015р.

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №14/8925 від 08.09.2015р.

В засіданні 29.02.2016р. приймали участь представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №14/8925 від 08.09.2015р.

Суть спору: про стягнення з ВЧ 2138 на користь ДП „ОМТП суми заборгованості по рахунку №560290 від 29.03.2013р. на підставі підписаного сторонами акту №0389 у розмірі 2426,90грн., 187,10грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобовязання по рахунку №560290 від 29.03.2013р. на підставі підписаного сторонами акту №0389.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, надав письмові пояснення від 04.02.2016р. за вх.№2678/16, в їх обґрунтування зазначає, що 04.07.2012р. між сторонами спору було укладено договір №КД-17340, відповідно до якого позивач забезпечував технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок споживача або інших субєктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує споживач. Одночасно, позивач вказуючи на те, що строк дії означеного договору закінчився 31.12.2012р., вважає що між сторонами мало місце фактичне надання та прийняття послуг по передачі електроенергії, що підтверджується актом здачі-прийняття послуг за березень 2013р., а отже, укладання правочину без додержання звичайної письмової форми, але за допомогою підписання акту здачі-прийняття послуг. Таким чином, позивач робить висновок про виникнення у відповідача обовязку щодо оплати транзиту електричної енергії за березень 2013р., який останнім, як вказує позивач, не виконано.

Відповідач проти позову заперечує, подав відзив на позов від 05.01.2016р. за вх.№136/16, де вказує на закінчення 31.12.2012р. строку дії договору №КД-17340, не укладення додаткових угод, що продовжують його дію, з підстав чого його умови не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що виникли після спливу строку його дії. Крім того, відповідач зазначає, що акт №0389 не може слугувати доказом укладення правочину, оскільки у ньому відсутня воля відповідача та відповідне зобовязання відповідача сплатити гроші позивачу за цю послугу, не вказано яка саме особа діяла від імені відповідача та наявність у неї відповідних повноважень, зокрема, на взяття зобовязання зі сплати грошових коштів. Одночасно, відповідач посилається на те, що згідно Постанови КМУ №48 від 18.01.1999р. його утримання, у т.ч. щодо електропостачання, як прикордонного підрозділу, діючого у пункті пропуску через державний кордон, поставлено до обовязку Міністерства інфраструктури України, який і повинен виконувати зобовязання щодо понесення витрат на таку послугу.

Клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи від 28.12.2015р. за вх.№32841/15, про відкладення розгляду справи від 26.01.2016р. за вх.№1796/16 були судом задоволені.

У судовому засіданні 09.02.2016р. за умови присутності представників сторін у відповідності до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 29.02.2016р.

Ухвалою суду від 09.02.2016р., за заявою сторін від 09.02.2016р. за вх.№2-566/16, згідно ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду справи було продовжено до 01.03.2016р.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши пояснення представників сторін та їх правові позиції, суд встановив наступне:

04.07.2012р. між ДП „ОМТП (власник мереж) та ВЧ 2138 (споживач) було укладено договір №КД-17340, відповідно до умов якого власник мереж забезпечує технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок споживача або інших субєктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує споживач (п.1.1.1. договору).

Відповідно до п.п.13.1., 13.5. договору №КД-17340 від 04.07.2012р. він діє до 31.12.2012р. включно. Договір продовжується додатковою угодою на кожний поточний календарний рік.

Вказуючи про здійснення оплат за договором №КД-17340 від 04.07.2012р., відповідач подав до матеріалів справи виставлені позивачем рахунки на оплату транзиту електроенергії та платіжні доручення, які підтверджують оплату названих послуг, набутих у 2012 році.

Так, на підтвердження позовних вимог позивач подав акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0389 за березень 2013р. про спожиту відповідачем електроенергію на суму 3000,22грн., який з боку ВЧ 2138 підписано невідомою особою без зазначення її прізвища, але із проставленням печатки ВЧ 2138.

Згідно до журналу позивача акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0389 за березень 2013р. було вручено відповідачу одночасно із рахунком №560290 від 29.03.2013р.

Нарахування суми за спожиту електроенергію по рахунку №560290 від 29.03.2013р. в розмірі 3000,22грн. було здійснено позивачем відповідно до додатку №4 „Порядок розрахунків до договору №КД-17340. Так, як вказав позивач, на основі перезаліку сум контрагента в розрізі рахунку №00000132 від 31.01.2013р., залишок основного боргу по рахунку №560290 становить 2426,90грн., в підтвердження чого надано картку рахунка контрагента за 01.03.2013р. 31.05.2015р.

Проаналізувавши обставини справи, правові позиції сторін, подані ними документи, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні заявленого позивачем позову з врахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у п.13.5. договору №КД-17340 від 04.07.2012р. сторони визначили, що він діє до 31.12.2012р. та припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (п.13.7.1. договору), якщо не було відповідних укладених сторонами додаткових угод щодо продовження строку його дії (п.13.5.). Таким чином, договір №КД-17340 від 04.07.2012р. припинив свою дію у грудні 2012р., оскільки відсутні підписані сторонами додаткові угоди про його продовження, тоді як спірні правовідносини виникли у березні 2013р., позаяк, договір №КД-17340 від 04.07.2012р. їх не регулює та не може бути підставою для виникнення зобовязань у сторін щодо транзиту електронерегії у березні 2013р.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Також, обгрунтовуюси позов, порт послався на укладення між сторонами правочину у спрощений спосіб шляхом підписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0389 за березень 2013р., як на обставину, яка засвідчує фактичні правовідносини між сторонами щодо транзитного постачання позивачем відповідачу електричної енергії.

Відповідно до Розпорядження КМУ №143-р від 29.02.1996р. „Про відкриття пунктів пропуску через державний кордон України відкрито пункти пропуску через державний кордон України для: міжнародного морського сполучення - Ізмаїльський морський торговельний порт, Одеський морський торговельний порт.

Як вбачається із Переліку закритих військових містечок Державної прикордонної служби України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 14.07.2015р. №857, військова частина 2138 відноситься до прикордонної служби України.

Згідно п.25 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затв. Постановою КМУ №751 від 18.08.2010р. Проектування, будівництво (реконструкція) та утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994р. N100 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства" та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999р. N48 та цього Положення.

Положення п.8 Постанови КМУ №100 від 22.02.1994р. „Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства визначають, що проведення роботи, пов'язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання зазначених видів контролю та службових приміщень для розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні (крім облаштування інженерними, технічними засобами для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю), покладається на Міністерство інфраструктури (пункти пропуску для залізничного, морського, річкового, поромного та повітряного сполучення) і на Державну фіскальну службу (пункти пропуску для автомобільного сполучення).

Відповідно до абз.4 п.3 Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затв. Постановою КМУ №48 від 18.01.1999р., органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства з прикордонних питань здійснюють: Мінінфраструктури - організацію транспортного сполучення через державний кордон, будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання пунктів пропуску через державний кордон для залізничного, морського, річкового і повітряного сполучення, подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо створення нових та зміни статусу існуючих пунктів пропуску через державний кордон, вирішення питань дорожнього будівництва в прикордонних районах.

Отже, утримання пунктів пропуску через державний кордон покладено, у т.ч. й у 2013р., безпосередньо на Міністерство інфраструктури України, з огляду на що відсутні правові підстави з боку відповідача (як органу, що здійснює пропуск на державному кордоні), на укладання правочину стосовно споживання електроенергії, так як законодавчо такий обовязок покладено на Міністерство інфраструктури України.

Поданий позивачем акт №0389 здачі-прийняття робіт (надання послуг) за березень 2013р. містить лише печатку ВЧ 2138, але не містить зазначення посади та прізвища особи, що його підписала з боку ВЧ 2138, із чого неможливо дійти висновку щодо наявності повноважень у підписанта на набуття, зміну, припинення правовідносин із іншою юридичною особою від імені ВЧ 2138, за умови чого названий акт не може слугувати доказом укладення правочину у розумінні положень ст.202 ЦК України, а відтак, позивачем не доведено доказів саме підставності набуття відповідачем зобовязань щодо транзиту для нього електроенергії мережами позивача.

Таким чином, з врахуванням того, що правовою підставою позову ДП „ОМТП слугує договірне підгрунття виникнення у відповідача обовязку сплатити вартість електроенергії, спожитої у 2013р., та суд не наділений правом самостійно змінювати правові підстави позову, із яким позивач звернувся до суду, у задоволенні даного позову порту належить відмовити за недоведеністю.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, суд повністю відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача за їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Згідно ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за подачу даного позову в сумі 1218грн., відносяться за рахунок позивача. Надміру сплачений позивачем судовий збір в сумі 1296грн. підлягає поверненню платнику з державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1.Відмовити у задоволенні позову Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт повністю.

2.Повернути Державному підприємству „Одеський морський торговельний порт (65026, м. Одеса, пл. Митна,1, код 01125666) з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (м.Одеса, вул. Черняховського, 6, код 38016923) надмірно сплачений згідно платіжного доручення №4379 від 26.11.2015р. судовий збір в сумі 1296 (одна тисяча двісті девяносто шість) грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 29 лютого 2016 р.

Суддя І.А. Малярчук