Рішення № 56156927, 04.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2016Справа №910/28730/15

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Комунального підприємства «Київський метрополітен»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Київської міської ради,

2) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація),

про визнання продовженим договору

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Акімова А.В. - представник, довіреність №167 від 25.12.2015,

від третьої особи 1: не з'явився,

від третьої особи 2: не з'явився,

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом б/н від 09.11.2015 до Комунального підприємства "Київський метрополітен" про визнання продовженим (пролонгованим) договір №218-У(Ор)-11 від 15.10.2011 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 15.10.2011 року на термін до 10.10.2017 р..

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на той факт, що на протязі місяця після закінчення строку дії Договору позивачем не було отримано жодних заяв про припинення або зміну умов спірного Договору ні від Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської радим (Київської міської адміністрації), ні від Київської міської ради як власника зазначеного майна, внаслідок чого позивач вважає договір є продовженим на тих самих умовах і на той самий термін, що зазначений в цьому договорі, відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України та відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/28730/15 та призначено справу до розгляду на 03.12.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2015 залучено до участі у справі за клопотанням представника позивача як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Київську міську раду та Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та відкладено розгляд справи на 12.01.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2016 розгляд справи відкладено на 28.01.2016.

28.01.2016 оголошено перерву у судовому засіданні до 04.02.2016, про що представників сторін повідомлено належним чином особисто під розпис.

В судове засідання 03.12.15р. з'явились представники позивача та відповідача.

У судове засідання 12.01.16 р. з'явились уповноважені представники відповідача та третіх осіб 1,2, уповноважений представник позивача у судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 12.01.16 р. позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103036996840.

У судове засідання 28.01.16 р. з'явились уповноважені представники позивача, відповідача та третьої особи 1, уповноважений представник третьої особи 2 у судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 28.01.16 р. третя особа 2 повідомлена належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення відкладення б/н від 12.01.2016 р.

У судове засідання 04.02.16 р. з'явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважені представники позивача та третіх осіб 1, 2 у судове засідання не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач та третя особа 1 повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви б/н від 28.01.2016.

Про дату, час і місце розгляду даної справи третя особа 2 повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103037002716.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 03.12.2015 до господарського суду міста Києва від позивача надійшли витребувані судом документи разом із супровідним листом б/н від 01.12.2015. Лист разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Також, до початку судового засідання 03.12.2015 до господарського суду міста Києва від відповідача надійшли витребувані судом документи разом із супровідним листом №12/04-1217 від 02.12.2015. Разом з тим, відповідачем додано відзив №12/04-1215 від 02.12.2015, в якому останній проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів та заперечень відповідач зазначив, що орендодавцем за спірним правочином було у передбаченому чинним законодавством України порядку висловлено свій намір про припинення з орендарем договірних правовідносин, що виникли на підставі договору №218-У(Ор)-11 від 15.10.2011, у зв'язку з чим строк дії договору №218-У(Ор)-11 від 15.10.2011 закінчився 13.10.2014 та пролонгованим у відповідності до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не був. Лист разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.12.2015 позивачем подано суду заяву б/н від 03.12.2015, в якій останній повідомив суд про існування у минулому інших, крім зазначених у позовній заяві, правовідносин з відповідачем, а саме за договором оренди №129-У(Ор)-11 від 28.02.2011 (оренда нерухомого майна - частини вестибюлю (переходу). Заяву разом з доданими до неї документами залучено судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 12.01.2016 до господарського суду міста Києва від позивача надійшли: 1) додаткові пояснення б/н від 11.01.2016 щодо відсутності у відповідача належних повноважень для прийняття на правах орендодавця або органу, який є уповноваженим на розпорядження спірним орендованим майном, рішення про відмову позивачеві у продовженні строку дії договору оренди на наступний термін та повернення на його користь позивачеві спірного приміщення, переданого позивачеві в оренду за договором оренди та направлення на адресу позивача повідомлення про це; 2) пояснення б/н від 11.01.2016 щодо відзиву на позовну заяву позивача; 3) заява б/н від 11.01.2016 про продовження строку розгляду справи; 4) заява б/н від 11.01.2016 про відкладення розгляду справи на іншу дату; 5) заява б/н від 11.01.2016 про огляд оригіналів доказів. Вище перелічені документи разом з доданими до них додатками судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 12.01.2016 представником третьої особи 2 подано суду письмові пояснення б/н та б/д, в яких останній заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень представник Департаменту комунальної власності міста Києва зазначив, що відповідач направляв позивачу лист про закінчення строку дії договору та відмови від його продовження, а також вимагав звільнити об'єкт оренди від огороджуючих конструкцій та повернути його за актом приймання-передачі відповідачу, проте позивачем були залишені без уваги вимоги відповідача. Враховуючи те, що між сторонами відсутні договірні відносини, користування відповідачем частиною переходу станції метро «Дорогожичі» (вестибюль №2) загальною площею 12,1 кв.м. є протиправним та відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Письмові пояснення залучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 28.01.2016 представником відповідача подано суду письмові пояснення б/н та б/д, в яких останній просив суд у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки орендодавцем за спірним правочином було у передбаченому чинним законодавством України порядку висловлено свій намір на припинення з орендарем правовідносин, що виникли на підставі спірного договору.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судових засідань сторонами та третіми особами суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Про поважні причини неявки уповноважених представників позивача та третіх осіб в судове засідання 04.02.2016 суд не повідомлено.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників позивача та третіх осіб в судове засідання 04.02.2016 обов'язковою не визнавалась, позивач та треті особи не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь у судовому засіданні 04.02, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань позивача та третіх осіб на час розгляду справи, а також той факт, що представник відповідача проти розгляду справи без участі представників позивача та третіх осіб не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників позивача та третіх осіб, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Враховуючи наявність клопотання позивача б/н від 01.12.2015 про здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Судовий процес відображено у формулярах (протоколах) судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін та третіх осіб було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до статей 20, 22, 60, 74 та частини 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін та третіх осіб в судових засіданнях повідомили суду, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді сторонами не заявлено.

Представник позивача в судовому засіданні 28.01.16 р. підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

В судових засіданнях 28.01.16 р. та 04.02.16 р. представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи 1 в судовому засіданні 28.01.16 р. підтримав заперечення відповідача проти позову.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судових засіданнях їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлює, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статей 2, 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» правовою підставою користування державним майном є договір оренди.

15 жовтня 2011 року між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (відповідач у справі, орендодавець за договором) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач у справі, орендар за договором) укладено договір №218-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради №517/5329 від 28.12.2010 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - частину вестибюлю, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ УкрМетроТунельПроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря (далі - об'єкт оренди), за адресою: станція метро "Дорогожичі", для торгівлі непродовольчими товарами.

Об'єктом оренди є частина вестибюлю, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ УкрМетроТунельПроект», тимчасово огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 12,1 кв.м., згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору (п. 2.1. Договору).

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен» (п. 2.4. Договору).

Розділами 2-9 Договору сторони визначили об'єкт оренди та орендну плату, узгодили права, обов'язки та відповідальність сторін, відновлення об'єкта оренди та умови його повернення, строк дії Договору тощо.

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до

При цьому, пунктом 9.2. Договору сторони погодили, що усі зміни та доповнення до цього Договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.

Відповідно до п.9.3 Договору після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Вказаний Договір підписаний представником орендодавця, орендарем особисто та скріплений печатками сторін, а також погоджено з Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської радим (Київської міської адміністрації),

Окрім цього 15 жовтня 2011 року між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (відповідач у справі, орендодавець за договором) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач у справі, орендар за договором) укладено додаткову угоду №1 до Договору, згідно якої сторони прийшли до згоди доповнити п. 3.4. розділу 3 "Орендна плата" та розділ 8 "Особливі умови" Договору, шляхом викладення у новій редакції.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до Статуту Комунального підприємства «Київський метрополітен» підприємство належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України №464-р від 30.06.1998 та Київської міської державної адміністрації №2155 від 28.10.1998 «Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва» і підпорядковано виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно з пунктом 5.2 Статуту майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Києва та закріплено за ним на праві господарського відання.

Водночас, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна, який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до умов Договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди (пункт 4.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв у користування нерухоме майно - частину вестибюлю станції метро «Дорогожичі», визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском), загальною площею 12,1 кв.м. (об'єкт оренди), що підтверджується відповідним належним чином оформленим актом приймання-передачі майна в оренду від 01.11.2011, підписаним обома сторонами без зауважень (додаток №1 до Договору).

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Пунктом 9.1. Договору сторони встановили, що цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київради №517/5329 від 28.12.2010 діє з 15.10.2011 до 13.10.2014 (2 роки 364 дні).

Відповідно до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Разом з тим, за умовами пункту 9.3. Договору після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання Договору продовженим до 10 жовтня 2017 року. При цьому в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ним мне було отримано протягом одного місяця з дати закінчення спірного Договору, тобто до 14.11.2014, від відповідача або власника майна жодних заяв про небажання продовжувати дію договору оренди, а тому з огляду на наявність підстав, керуючись статті 764 Цивільного кодексу України вважає спірний Договір таким, що продовжив свою дію на той самий термін - 2 роки 364 календарних дні, а саме, до 10.10.2017 року.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №218-У(Ор)-11 від 15.10.2011 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 15.10.2011 року або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах спірного Договору оренди № на час його підписання з боку орендаря, орендодавця та головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відсутні.

Згідно приписів ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Матеріали справи не містять доказів фактичного укладення сторонами додаткових угод про зміну умов Договору щодо його терміну дії або про припинення Договору у зв'язку із закінченням терміну його дії або з інших підстав.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Статтею 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно визначення ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 03.06.2008р. у справі №2-11/9948-2007 та від 18.08.2009 у справі №2/385, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.06.2015 у справі №925/2355/14.

За змістом положень ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України волевиявлення орендодавця про припинення договору повинно бути виражене у відповідній заяві, адресованій орендареві.

Крім того, відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладені в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що зі змісту статей 759, 763 та 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Так, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням продовжити спірний Договір на той самий строк.

У свою чергу, відповідач листом № 29 від 17.10.14 р. повідомив позивача про закінчення строку дії Договору. Факт отримання вказаного листа позивачем 27.10.14 р. підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0305605959194.

Отже, з огляду на вище наведене суд приходить до висновку, що відповідач висловив свої заперечення проти продовження Договору на новий строк, що виразилося у його поведінці, вчиненій ним в активній однозначній формі, доведеній до відповідача шляхом надіслання вказаного листа, тобто орендодавцем за спірним правочином було у передбаченому чинним законодавством України порядку висловлено свій намір щодо припинення з орендарем правовідносин, що виникли на підставі Договору №218-У(Ор)-11 від 15.10.2011 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

Таким чином судом встановлено факт дотримання орендодавцем порядку повідомлення орендаря про свої заперечення щодо поновлення спірного договору оренди на новий строк.

Разом з тим, позивач зазначав, що Комунальне підприємство «Київський метрополітен» за спірним Договором є лише отримувачем коштів та не мало повноважень приймати рішення про відмову у продовженні договору оренди щодо спірного об'єкту.

Проте, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за Комунальним підприємством «Київський метрополітен» на праві господарського відання було закріплено, в тому числі, підземний перехід станції метро «Дорогожичі».

Відповідно до частини 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином, Комунальне підприємство «Київський метрополітен» діяло в межах наданих йому повноважень щодо розпорядження спірним об'єктом оренди.

Таким чином, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що орендодавцем за Договором було у передбаченому чинним законодавством України порядку та в межах його повноважень висловлено заперечення проти пролонгації Договору, суд дійшов висновку, що строк дії Договору №218-У(Ор)-11 від 15.10.2011 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду закінчився 13.10.2014 та пролонгованим у відповідності до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» спірний правочин не був.

Крім того, за висновками суду, враховуючи умови Договору та приписи чинного законодавства щодо порядку укладення та продовження дії договорів оренди комунального майна, однією з обов'язкових умов продовження строку дії спірного Договору є наявність відповідного чинного рішення Київської міської ради про надання дозволу на укладення (продовження) договору оренди. Натомість, на час проведення судового засідання 04.02.2016 сторонами доказів існування відповідного рішення Київської міської ради суду не надано.

При цьому, як роз'яснено в пункті 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013, господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (ст. 20 ГК України, ст. 15, частина друга ст. 16 ЦК України) способам захисту порушеного права. Господарський суд відмовляє в позові і в тому разі, коли з'ясує, що договір оренди є поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором. При цьому у відповідних випадках господарський суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви або припиняти провадження у справі з тієї підстави, що відповідні вимоги не підлягають розгляду господарськими судами.

Згідно із ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, предмет позову про визнання Договору оренди продовженим не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Зокрема, такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, визначених статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

З матеріалів справи також не вбачається встановлення такого способу захисту прав позивача (орендаря) у Договорі, укладеному між сторонами вільно, відповідно до їх внутрішньої волі, спрямованого на настання правових наслідків, що обумовлені ним, або ж спосіб, не передбачений законом, зокрема зазначеними статтями господарського та цивільного законодавства, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням,.

Обраний позивачем спосіб захисту не є визнанням права, оскільки останній спосіб захисту застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права.

Отже, спір про визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання, у зв'язку з чим не може бути предметом спору та розглядатися самостійно.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.08.2014 р. у справі №920/197/14.

Отже, позивач, посилаючись на положення нормативних актів, які на його думку, наділяють його правом, обрав спосіб захисту порушеного права та реалізував свій намір захистити це право у спосіб, не передбачений чинним законодавством України.

Відтак зазначені у справі обставини в сукупності свідчать про безпідставність позовних вимог, а тому позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 24 лютого 2016 року

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон