Рішення № 56156364, 26.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.02.16р. Справа № 904/106/16

За позовом Державного підприємства "Укрриба", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВВ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 81799,62 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: провідний юрисконсульт ОСОБА_1, довіреність № 11-13/19 від 18.02.2016;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Укрриба" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВВ" (далі - відповідач) з вимогами про стягнення основного боргу у сумі 71574,66 грн, пені у сумі 8262,12 грн, 3% річних у сумі 555,84 грн та інфляційних нарахувань у сумі 1407,00 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору зберігання з правом користування № 13/07, укладеного між сторонами 16.07.2007.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав свої заявлені вимоги.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, але 22.02.2016 від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату через зайнятість його представника в іншому судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 1 спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд", до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств.

Наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від 29.07.2003 № 200, на виконання п.11 "Положення про порядок передачі ооб'єктів права державної власності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 "Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності" та спільного наказу Фонду державного майна України і Міністерства аграрної політики України за № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд", затверджено "Акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Самарський рибгосп", на баланс ДП "Укрриба" (далі - позивач), та закріплене зазначене в Акті майно за позивачем на праві повного господарського відання.

Реалізуючи визначену статутом мету діяльності підприємства, 16.07.2007 між ДП "Укрриба" (далі - замовник, позивач) та ТОВ "Фірма ВВ" (далі - зберігач, відповідач) укладено договір зберігання з правом користування № 13/07 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого замовник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання з правом користування, згідно акту приймання-передачі, нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі ДП "Укрриба", та розташоване за адресою: Дніпропетровська область, с. Олександрівка та Новомосковський район, с. Піщанка.

Вартість майна, що передається зберігачу визначається на підставі даних бухгалтерського обліку і відображається в акті приймання-передачі майна, що є додатком до цього договору (п.1.2 договору).

Пунктом 2.2. договору, в редакції додаткової угоди від 01.08.2011, визначено, що за користування майном (згідно з додатком № 1 "Акт приймання-передачі державного майна" із змінами від 01.05.2011) вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним вносити в розмірі 11 048,60 грн в т.ч. ПДВ, на розрахунковий рахунок замовника з врахуванням щомісячного індексу інфляції. Підставою для перерахунку коштів є чинний договір.

Відповідно до пункту 6.1. договору, в редакції додаткової угоди від 08.01.2009, цей договір діє з 16.07.2007 по 01.01.2049 і набуває чинності з дня його підписання.

На виконання умов договору позивач передав відповідно до акту приймання-передачі від 16.07.2007, а відповідач прийняв на зберігання з правом користування державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставів, що розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., с. Олександрівка, с. Піщанка.

Додатковою угодою від 01.08.2011 до договору, сторони домовилися вилучити із користування та передати на відповідальне зберігання згідно договору 11 гідротехнічних споруд.

В порушення умов договору відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання щодо здійснення оплати за користування майном, в результаті чого за ним утворилася заборгованість за період з квітня 2012 року по грудень 2014 року включно в сумі 466 079, 58 грн та за стягненням якої позивач звернувся до суду, нарахувавши на неї штрафні санкції.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2015 у справі № 904/749/15 за позовом ДП "Укрриба" до ТОВ "Фірма ВВ" про стягнення 366 727, 82 грн позов задоволено частково та присуджено до стягнення з відповідача 299 503, 82 грн основного боргу, 3 % річних у сумі 3 909, 59 грн, пеню у сумі 9 796, 50 грн та інфляційних витрат у сумі 27 619, 61 грн.

З метою примусового виконання рішення на користь стягувача господарським судом видано відповідний наказ, який знаходиться на виконанні у Жовтневому відділі Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

Станом на 05.02.2015 відповідач, порушуючи умови договору, заборгованість перед позивачем не погасив, у зв'язку з чим останній знов звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Звертаючись до суду з позовом позивач заявив до стягнення основну заборгованість та нарахував на неї штрафні санкції, зокрема: пеню, 3% річних та інфляційні нарахування, а також просив розірвати договір.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2015 у справі № 904/6468/15 за позовом ДП "Укрриба" до ТОВ "Фірма ВВ" про стягнення 128 069, 01 грн заборгованості та розірвання договору позов задоволено та присуджено до стягнення з відповідача 103 648, 90 грн заборгованості за договором за період з січня по червень 2015 року включно, 11 725, 98 грн пені, 593,27 грн. річних, 12 100, 86 грн інфляційних, вирішено питання щодо судових витрат, а також розірвано договір. На виконання якого господарським судом видано наказ, який також перебуває на виконанні у Державній виконавчій службі.

Систематичне невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати послуг зберігання з правом користування і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Предметом цього спору є стягнення заборгованості у сумі 71 574,66 грн, пені за загальний період з 15.08.2015 по 29.12.2015 у сумі 8 262,12 грн, 3% річних за аналогічний період у сумі 555,84 грн та інфляційних нарахувань за загальний період з серпня 2015 року по грудень 2015 року у сумі 1407,00 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт передачі позивачем державного майна відповідачу останнім не оспорений та користування яким підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості станом на 29.12.2015 в сумі 71 574,66 грн за період прострочки з липня 2015 року до 23.10.2015.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 8262,12 грн суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.8. договору передбачено, що у разі затримки оплати за використання майна, зданого для зберігання, зберігач сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Перевіривши розрахунок пені на загальну суму 8 262,12 грн (за періоди: з 15.08.2015 по 29.12.2015 на суму 19 252,69 грн, з 15.09.2015 по 29.12.2015 на суму 19 098,66 грн, з 15.10.2015 по 29.12.2015 на суму 19 537,93 грн та з 15.11.2015 по 29.12.2015 на суму 13 685,38 грн) наданий позивачем, суд з ним не погоджується та вважає, що останнім невірно визначений період її нарахування, оскільки в силу приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Виходячи з того, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2015 у справі № 904/6468/15, яке набрало законної сили 23.10.2015, розірвано спірний договір зберігання з правом користування № 13/07 від 16.07.2007, то останнім днем періоду нарахування пені є 22.10.2015. З огляду на що суд здійснив власний розрахунок пені, за яким:

за зобов'язаннями липня 2015 року за період з 15.08.2015 по 22.10.2015 пеня складає 1 858, 81 грн;

за зобов'язаннями серпня 2015 року за період з 15.09.2015 по 22.10.2015 - 927, 20 грн;

за зобов'язаннями вересня 2015 року за період з 15.10.2015 по 22.10.2015 - 188,42 грн, що у загальній сумі складає 2 974,43 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 15.08.2015 по 29.12.2015, що у загальній сумі складають 555,84 грн, перевіривши розрахунок яких, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Що ж стосується інфляційних втрат заявлених позивачем до стягнення за зобов'язаннями прострочення оплати користування держаним майном з липня 2015 року по грудень 2015 року у загальній сумі 1 407,00 грн, то суд, перевіривши які, зазначає наступне.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Враховуючи викладену правову норму, суд не погоджується з визначеним позивачем періодом нарахування інфляційних втрат, оскільки ним досліджено та встановлено, що позивач починає нараховувати інфляцію на суму боргу з місяця у якому мало бути виконане відповідачем зобов'язання, але така дія є помилковою та не вірною. Таким чином судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат, за яким:

за зобов'язанням липня 2015 року, розрахунковим місяцем якого є серпень 2015 року, інфляційні втрати нараховуються за період починаючи з вересня 2015 року по грудень 2015 року включно та складають 714,36 грн;

за зобов'язанням серпня 2015 року, розрахунковим місяцем є вересень 2015 року, інфляційні втрати нараховуються за період починаючи з жовтня 2015 року по грудень 2015 року включно, що складають 263,32 грн;

за зобов'язанням вересня 2015 року, розрахунковим місяцем є жовтень 2015 року, інфляційні втрати нараховуються за період починаючи з листопада 2015 року по грудень 2015 року включно, що складають 530,26 грн;

за зобов'язанням жовтня 2015 року, розрахунковим місяцем є листопад 2015 року, інфляційні втрати нараховуються за грудень 2015 року та складають 95,80 грн.

Отже, можливе та вірне нарахування інфцяційних втрат становить у загальній сумі 1 603,74 грн, але ця сума значно перевищує заявлену до стягнення позивачем. Враховуючи те, що суд не може вийти за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають інфляційні нарахування у сумі 1 407,00 грн, ніж можливі 1 603, 74 грн.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обовязку щодо оплати за користування державним майном, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 71 574,66 грн основного боргу, 1 407,00 грн інфляційних нарахувань, 2 974,43 пені та 555,84 грн 3% річних, в решті позову відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволеним вимогам у сумі 1 147,67 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВВ" (м. Дніпропетровськ, вул. Обсерваторна, буд. 57, ідентифікаційний код 32627532) на користь Державного підприємства "Укрриба" (м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 20-А, ідентифікаційний код 25592421) - 71 574,66 грн основного боргу, 1 407,00 грн інфляційних нарахувань, 2 974,43 пені , 555,84 грн 3% річних та 1 147,67 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 29.02.2016.

Суддя В.Д. Воронько