Ухвала суду № 56155915, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"16" лютого 2016 р. №К/800/49593/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмежено відповідальністю «Шмега-транс» на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 у справі №809/1074/15 (876/5029/15) за позовомТовариства з обмежено відповідальністю «Шмега-транс»доДолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області проскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.04.2015 задоволено позовні вимоги Товариства з обмежено відповідальністю «Шмега-транс», визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області від 27.02.2015 за №№ 0000111500 і 0000121500 та від 19.03.2015 за №0000331501.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 скасована постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.04.2015 та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом з 04 по 10 лютого 2015 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Шмега-Транс» з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2015 року, за результатами якої складено акт від 16.02.2015 за №269/09-05-15/36322637, за висновками якого порушено норми пункту 198.5 статті 198 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкові зобов'язання за жовтень 2014 року на 12367,00 грн. та за листопад 2014 року на 11345,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за листопад 2014 року на 11345,00 грн., завищено заявлену до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість на 12367,00 грн.

У лютому - березні 2015 року Долинська ОДПІ провела аналогічну перевірку, про що складено акт від 12.03.2015 за №423/09-05-15/36322637, згідно висновків якого виявлено аналогічні порушення норм Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено значення податкових зобов'язань за листопад 2014 року на 11345,00 грн. та грудень 2014 року на 733,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за листопад 2014 року на 11345,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2014 року на 733,00 грн., завищено заявлену до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість на 11345,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивачем неправильно встановлені норми списання пально-мастильних матеріалів, внаслідок чого було завищено витрати на придбання пально-мастильних матеріалів.

За результатами перевірок відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення за №№0000111500 та 0000121500 від 27.02.2015 і за №0000331501 від 19.03.2015, якими: зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 12367,00 грн., нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 3092,00 грн.; зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 11345,00 грн.; зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 11345,00 грн., нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 2838,00 грн. відповідно.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з правомірності віднесення позивачем сум витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів до податкового кредиту з податку на додану вартість, що здійснено відповідно до норм Податкового кодексу України та підтверджується дослідженими в судовому засідання первинними бухгалтерськими документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, мотивувавши його тим, що, оскільки позивачем перевищено фактичні витрати палива над лінійною нормою, тому у податковому обліку витрати на придбання таких понаднормативних пально-мастильних матеріалів не підлягають визнанню, так як вони не використані в господарській діяльності підприємства.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом директора ТОВ «Шмега-Транс» від 02.11.2009 за № 9 затверджено порядок розрахунку нормативних витрат дизельного пального для автомобільного транспорту Товариства і визначено нормативні витрати пального для конкретних автомобілів Товариства. При цьому, для розрахунку нормативних витрат враховуються: лінійна норма витрат палива, пробіг автомобіля, норма на транспорту роботу, обсяг транспортної роботи.

Суд першої інстанції зазначив, що подані позивачем дорожні листи засвідчують факт використання позивачем автомобільного транспорту при здійсненні господарської діяльності відповідно до норм, установлених наказами керівника підприємства.

У той же час, суд апеляційної інстанції встановив, що наказом директора ТОВ «Шмега-Транс» за №9 від 02.11.2009 «Про затвердження нормативних витрат дизельного палива для сідельних тягачів з напівпричепами» затверджено процедуру розрахунку витрат, визначену Нормами витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 за №43. При цьому, норму на транспортну роботу H w визначено у загальному розмірі - 1,3 л/100 т·км, проте норма H w повинна бути визначена у розмірі 0,9 л/100 т·км. Окрім того, в наказі за №9 від 02.11.2009 не визначено, що вказані вище умови підпадають під застосування коригуючих коефіцієнтів, такі коефіцієнти та умови не визначено формулою та подорожніми листами.

Так, відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Дійсно наказом Міністерства транспорту України №43 від 10.02.1998 затверджено Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, які призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

Між тим, даний наказ не має імперативного характеру для підприємства з організаційно-правовим статусом як у даній справі, у зв'язку з чим не може бути обов'язковим для визначення бази при обчисленні об'єкта оподаткування, зокрема, з урахуванням того, що серед встановлених чинним податковим законодавством обмежень щодо формування складу витрат та податкового кредиту відсутнє застереження стосовно не можливості включення до їх складу фактичних витрат на паливо, які перевищують вказані нормативи у Нормах витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті.

Разом з тим, списання палива на підприємстві повинно бути обов'язково врегульовано внутрішніми наказами на підприємстві та підтверджено відповідними розрахунками. Для списання палива підприємство повинно розробити внутрішні документи, які встановлюватимуть норми його витрат з урахуванням усіх технічних характеристик автомобілів, експлуатаційних норм та інших факторів.

Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено списання палива на підприємстві відповідно до норм, установлених наказами керівника, а також дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум витрат на паливо, віднесених до податкового кредиту, які внаслідок цього відповідають критеріям господарського характеру.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю «Шмега-транс» задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 скасувати та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.04.2015.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош