Ухвала суду № 56155784, 25.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 року м. Київ К/800/61699/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Лосєва А. М., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 по справі № 2а-7067/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНГ»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2011 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції щодо проведення перевірки та скасування податкового повідомлення - рішення від 11.05.2011 № 0000353800, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 288 883,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 216 662,25 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013, позов задоволено частково, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано, в решті позову відмовлено.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Газнафтакомерс» за грудень 2010, за результатами якої складено акт від 18.04.2011 № 433/38/13863642.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено вимоги пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «По податок на додану вартість», ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 288 883,00 грн.

Висновок фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що згідно акту перевірки контрагента позивача ТОВ «Газнафтакомерс», у останнього відсутні матеріальні ресурси (основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби) для здійснення господарської діяльності, а отже проведені позивачем господарські операції з вказаним контрагентом є нікчемними та фактично не спричинили реального настання правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ. Крім того, контролюючий орган зазначає, що в ході проведення перевірки не встановлено подальшу реалізацію позивачем придбаного у ТОВ «Газнафтокомерс» товару.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, зокрема податковими накладними.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки, укладеного з контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, первинних документів (договір, податкові та видаткові накладні, рахунки - фактури, акти прийому - передачі, накладні залізничного перевезення, сертифіката відповідності продукції).

Доводи відповідача про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентом, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента ТОВ «Газнафтакомерс») достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочинів як таких, що є нікчемними, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 по справі № 2а-7067/11/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.М. Лосєв

І.Я. Олендер