Ухвала суду № 56155675, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року м. Київ К/800/1420/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Білуги С.В., Заїки М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 жовтня 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, в якому просила визнати дії відповідача протиправним та зобов'язати нарахувати та виплатити за 2010 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 04 березня 2008 року до 17 серпня 2011 року ОСОБА_1 працювала у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука на посаді спеціаліста ІІ категорії по роботі з населенням за місцем проживання.

Згідно довідки виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області, з липня 2010 року позивач знаходилася на лікарняному у зв'язку з вагітністю та пологами, а 04 листопада 2010 року отримала відпустку по догляду за дитиною до досягнення дитиною до досягнення дитиною трирічного віку.

Відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року № 268, керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надано право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Згідно пункту 5.3 розділу 5 Колективного договору на 2010-2013 роки, прийнятого на загальних зборах профспілкового комітету Автозаводського райвиконкому 20 квітня 2010 року, при наявності коштів адміністрація зобов'язується надавати матеріальну допомогу працюючим в розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових питань.

Згідно роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 16 жовтня 2009 року № 620/13/84-09, рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що позивач із заявою про виплату їй матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2010 рік до відповідача не зверталась.

Доводи позивача щодо необізнаності про наявність у неї права на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, є безпідставними, з огляду на те, що колективний договір обговорювався на загальних зборах колективу та оприлюднювався у загальному порядку нормативно-правовим актом.

Також, з огляду на приписи пункту 2 Постанови КМ України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», суди дійшли вірного висновку про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається в межах затвердженого фонду оплати праці, з розрахунку щодо затвердженої штатним розписом кількості посад виконкому Автозаводської районної ради, а не з розрахунку кількості працівників, які протягом року працюють на цих посадах.

З огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт відсутності у діях виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області порушення прав ОСОБА_1, суди дійшли вірного висновку щодо безпідставності позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 жовтня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

М.М. Заїка