Ухвала суду № 56155474, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"16" лютого 2016 р. № К/800/53412/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2015 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 у справі №804/9579/15 за позовомПриватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» доДержавної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області треті особиВиконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «СТА ДЕВЕЛОПМЕНТС»провизнання протиправними та скасування наказу і податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015, відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» про визнання протиправними та скасування наказу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №115о від 22.12.2014 та податкових повідомлень-рішень №0000532205 від 13.03.2015, №0002762205 від 01.07.2015.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Треті особи заяв про приєднання до касаційної скарги позивача або заперечень на касаційну скаргу не надали.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог законодавства щодо повноти нарахування та своєчасності сплати плати за землю за період листопад 2011 року - жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт від 13.02.2015 №390/04-61-22-01/13416334 про порушення пп. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження розміру податкового зобов'язання по орендній платі за землю в розмірі 1653592,32 грн.

Позивачем було задекларовано та розраховано суму орендної плати за земельні ділянки відповідно до умов договору, який сторонами договору не змінювався та не приводився у відповідність до вимог законодавства.

Підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб стали висновки податкового органу про те, що згідно підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір оренди встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки, у зв'язку з чим орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності є регулюванню ціною та не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової земельної ділянки.

13.03.2015 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000532205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на суму у розмірі 2066990,40 грн. (за основним платежем - 1653592,32 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 413398,08 грн.).

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, 01.07.2015 було винесено нове податкове повідомлення-рішення №0002762205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на суму у розмірі 1948808,68 грн. (за основним платежем - 1559046,94 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 389761,74 грн.).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що податковий орган правомірно здійснив донарахування позивачу орендної плати за землю, оскільки у зв'язку з набуттям чинності Податкового кодексу України, в тому числі і щодо зміни розміру ставок орендної плати, сторони договору повинні були привести умови договору в частині розміру орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України. В обґрунтування відмови у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №115о від 22.12.2014 суди відзначили, що спірний наказ є актом одноразового застосування, вичерпує свою дію фактом його виконання та його скасування не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки такий наказ не є юридично значимим для нього. Зокрема, проведення перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, при цьому колегія суддів виходить з наступного.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції, посилаючись на положення Податкового кодексу України та Закону України «Про оренду землі», прийшли до правильного висновку, що незалежно від закріплених договором умов, та незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби розмір орендної плати в будь-якому разі не був меншим, ніж передбачений положеннями Податкового кодексу України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач також оскаржив наказ Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №115о від 22.12.2014 про призначення документальної невиїзної перевірки.

Відповідно обставини щодо дотримання відповідачем обов'язкових умов, які надають можливість для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі статті 78 Податкового кодексу України та прийняття відповідного наказу, відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цієї позовної вимоги.

Від встановлення вказаних обставин залежить правильність висновку щодо наявності у контролюючого органу правових підстав для прийняття оскаржуваного наказу, законності призначення перевірки та наявності правових наслідків такої, в тому числі законності прийняття податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена в постанові Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі №21-425а14 де визначено, що нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

З огляду на вид призначеної відповідачем перевірки, судам слід було застосовувати положення Податкового кодексу України, які регламентують порядок та підстави призначення саме невиїзної документальної позапланової перевірки.

При цьому, при розгляді даного спору підлягає обов'язковому врахуванню те, що документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу, що виключає можливість вчинення платником податків дій з допуску або недопуску до її проведення.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи даний спір, обмежилися лише висновком про те, що позивач допустив податковий орган до проведення перевірки, а тому спірний наказ вичерпав свою дію фактом його виконання та не створює для позивача жодних правових наслідків, як наслідок задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків.

З цього приводу також звертається увага, що розглядаючи названу позовну вимогу суди фактично дослідили питання дотримання відповідачем умов та порядку проведення перевірки, в тому числі і стосовно права її розпочати, проте поза увагою судів залишена необхідність дослідження обставин щодо дотримання відповідачем умов та порядку прийняття рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, що, в свою чергу, і оскаржувалось позивачем у прохальній частині позовної заяви.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність їх висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош