Ухвала суду № 56155463, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"16" лютого 2016 р. № К/800/27536/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2014та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015у справі №808/4072/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецмонтаж» доДержавної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000291702 від 15.04.2014, прийняте Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу відповідача від 13.03.2014 №225 в період з 13.03.2014 по 19.03.2014 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 та правильності нарахування обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт перевірки №11/08-29-17-02/33011611 від 28.03.2014, яким встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. 163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.1.1 п.164.1, пп.164.2.1 ст.164, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1, пп.168.4.4 п.168.4 ст.168 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб з суми виплаченого доходу фізичним особам у вигляді заробітної плати за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, а саме: занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 8042,60 грн.;

- п. 3.2 ст. 3 наказу ДПА України від 24.12.2010 №1020, зареєстрованого Мінюстом України за №46/18784 від 13.01.2011 із змінами та доповненнями, ст. 51 Податкового кодексу України, а саме: у податковому розрахунку за формою 1-ДФ за 3, 4 квартали 2012 р. невідображені суми нарахованого та виплаченого доходу фізичній особі ОСОБА_1 за ознакою доходу « 101»;

- п. 1 ч.2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ із змінами та доповненнями, а саме: не нараховано єдиний внесок на загальну суму 21424,69 грн. по періоду січень-листопад 2012 року, не утримано єдиний внесок на загальну суму 2002,31 грн. по періоду січень-листопад 2012 року.

Як вбачається з акту перевірки підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були письмові пояснення громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, згідно до яких частина їх заробітної плати виплачувалася у «конвертах».

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.04.2014 №0000291702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 14553,80 грн., в тому числі за основним платежем 8042,61 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6511,19 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів порушення позивачем вимог діючого законодавства, яке призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в періоді, що перевірявся, на загальну суму 14553,89 грн.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів вищевказаним вимогам не відповідають.

Враховуючи специфіку розглядуваних правовідносин, показання свідків у даному разі є одним з основних доказів, на підставі яких можна встановити факт виплати позивачем «неофіційних» заробітних плат та їх розмір, позаяк відсутність факту відображення зазначених виплат у бухгалтерському та податковому обліку виключає можливість довести або спростувати зазначені обставини на підставі первинних документів.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції двічі відмовив у задоволенні клопотання податкового органу про виклик в судове засідання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Не виправивши помилок суду першої інстанції, апеляційний суд обмежився посиланням в судовому рішенні на те, що в апеляційній скарзі не було заявлено клопотання про допит свідків, при цьому, в цьому ж рішенні одночасно вказав, що апеляційна скарга відповідача була мотивована тим, що суд першої інстанції двічі неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків, оскільки підтверджені ними дані мають суттєве значення для правильного та об'єктивного розгляду справи.

Слід зазначити, що в силу вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України показання свідка, якому відомі обставини, що мають значення для справи, є доказом.

Оскільки скарги фізичних осіб, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, не є безумовними доказами, як наслідок належними і допустимими, на підставі яких відповідач повинен був зафіксувати відповідні обставини, повнота з'ясування обставин у даній справі, також вимагає від судів викликати у судове засідання та допитати як свідків працюючих на підприємстві осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами для розв'язання даного спору не використано усі необхідні процесуальні засоби для вичерпного дослідження обставин, не вжито належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи та не дотримано правил оцінки доказів згідно з вимогами статті 86 КАС України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки та доводи податкового органу, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

При цьому, судова колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не має правових підстав робити висновки в судовому рішенні на підставі доказів, які викликають сумнів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задовольнити частково.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.08.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош