Ухвала суду № 56155456, 09.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"09" лютого 2016 р. № К/800/49788/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуПриватного підприємства «Бесарабія-В» на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 у справі №815/2244/15 за позовомПриватного підприємства «Бесарабія-В» доАрцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2015 позовні вимоги Приватного підприємства «Бесарабія-В» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «В1» Арцизької ОДПІ №0001211500 від 25.11.2014.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 у даній справі, скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2015 та прийнято нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 25.11.2014 №0001211500 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2014 року на суму 208356 грн. та в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 104178,5 грн. Відмовлено Приватному підприємству «Бессарабія-В» у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 25.11.2014 №0001211500 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2014 року на суму 2207878 грн. та застосування штрафних санкції у сумі 1103939 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в повному обсязі, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні даних декларації з ПДВ за серпень 2014 року в частині відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку, за результатами якої складений акт від 12.11.2014 №497/15-35434347, на підставі якого було встановлено завищення показників відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку в декларації позивача за серпень 2014 року в розмірі 2416713,00 грн., у зв'язку із порушенням позивачем положень п.44.1 ст.44, п.п.198.1,198.2,198.3,198.6, п.198 ст.198 Податкового кодексу України.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ТОВ «ВІВАТ АПК», СФГ «Ратушненко Микола Іванович», ТОВ «Ізмаїльський елеватор», ПП «Перспектива».

На підставі акту перевірки відповідачем 25.11.2014 прийняте податкове повідомлення-рішення №0001211500 про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за серпень 2014 року на суму 2416713,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 1208356,50 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази є достатніми для доведення факту постачання товарів з боку його контрагентів, а висновок податкового органу про безтоварність таких угод та безпідставне формування податкового кредиту з ПДВ минулих податкових періодів (червень-липень 2014 року) є необґрунтованим, в зв'язку із чим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «ВІВАТ АПК», встановивши їх безтоварність.

При цьому, апеляційний суд, виправляючи помилки суду першої інстанції щодо ненадання правової оцінки, здійсненому податковим органом донарахування спірним податковим повідомленням-рішенням в сумі 208356 грн., за результатом дослідження правильності оформлення первинними документами господарських операцій позивача з СФГ «Ратушненко Микола Іванович», ТОВ «Ізмаїльський елеватор», ПП «Перспектива» встановив додаткові обставини у справі та дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на 208356 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 104178,5 грн.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо неправомірності здійсненого податковим органом зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ спірним податковим повідомленням-рішенням в сумі 208356 грн., з огляду на наступне.

Так, мотивом податкового органу для висновків про завищення позивачем суми податкового кредиту та завищення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за липень 2014 року в сумі 208835 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у серпні 2014 року на 208835 грн. стало те, що під час виписки постачальниками позивача податкових накладних був порушений порядок їх заповнення, тобто при оформленні податкових накладних не було дотримано правила першої події, встановленої п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме:

- СФГ «Ратушненко Микола Іванович» 16.07.2014 виписана податкова накладна №37/2, проте оплата здійснювалась 15.07.2014 та 22.08.2014, а видаткова накладна від 16.07.2014, тобто перша подія відбулась 15.07.2014, при цьому, згідно графи 2 податкової накладної дата виникнення податкового зобов'язання (постачання, оплати) відображено 16.07.2014;

- ТОВ «Ізмаїльський елеватор» 24.07.2014 виписана податкова накладна №124, проте видаткова накладна від 22.07.2014, а оплата здійснювалась 24.07.2014, тобто перша подія відбулась 22.07.2014, при цьому, згідно графи 2 податкової накладної дата виникнення податкового зобов'язання (постачання, оплати) відображено 24.07.2014;

- ПП «Перспектива» 07.07.2014 виписана податкова накладна №21/2, проте оплата здійснювалась 02.07.2014, 07.07.2014, 09.07.2014, 15.07.2014 та 26.08.2014, а видаткова накладна від 07.07.2014, тобто перша подія відбулась 02.07.2014, при цьому, згідно графи 2 податкової накладної дата виникнення податкового зобов'язання (постачання, оплати) відображено 07.07.2014.

Згідно п. 201.4 ст. 204 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, з викладеного в акті вбачається, що визначена продавцями дата виникнення податкових зобов'язань співпадає з датою виписки податкових накладних, на підставі яких і було сформовано податковий кредит позивачем в рамках одного податкового періоду - одного місяця.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши дотримання позивачем правил формування податкового кредиту, встановлених п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, на підставі податкових накладних, отриманих від з СФГ «Ратушненко Микола Іванович», ТОВ «Ізмаїльський елеватор», ПП «Перспектива», зробив правильний висновок про не доведення податковим органом факту завищення позивачем суми податкового кредиту та завищення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за липень 2014 року в сумі 208835 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у серпні 2014 року на 208835 грн.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності податкового повідомлення-рішення в іншій частині, що стосується реальності господарських операцій позивача з ТОВ «ВІВАТ АПК», та такими, що зроблені з невірним застосуванням норм матеріального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Досліджуючи правомірність податкового повідомлення-рішення в частині зменшення суми бюджетного відшкодування в розмірі 2207878 грн., що стосується проведення господарських операцій позивача з ТОВ «ВІВАТ АПК», апеляційний суд дійшов висновку, що, оскільки юридичні та фактичні адреси ТОВ «ВІВАТ АПК» та ПП «БЕССАРАБІЯ-В» є тотожними, тому рух олії соняшникової від ТОВ «ВІВАТ АПК» до ПП «БЕССАРАБІЯ-В» в розумінні транспортного законодавства не відбувався, що унеможливлює витребування у ПП «БЕССАРАБІЯ-В» відповідних товарно-транспортних накладних для їх дослідження.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що обставинами, які можуть підтвердити фактичне переміщення олії соняшникової від ТОВ «ВІВАТ АПК» до ПП «БЕССАРАБІЯ-В», є ті, що вказують на реальність надходження олії соняшникової на адресу ТОВ «ВІВАТ АПК» від попередніх постачальників по ланцюгу, досліджуючи які встановила, що факт постачання олії від ТОВ «АКВЕНТ-ІНТЕР» і ТОВ «Компанії Агростар» до ТОВ «ВІВАТ АПК» не підтверджується первинними документами, оскільки в товарно-транспортних накладних місцем навантаження олії вантажовідправника ТОВ «АКВЕНТ-ІНТЕР» вказано область, район, вулицю та номер будинку, але не вказано назву населеного пункту. В товарно-транспортних накладних місцем навантаження олії вантажовідправника ТОВ «Компанії Агростар» вказано область, район, назву населеного пункту, але не вказано подальшої адреси: вулицю та номер будинку, або в деяких не вказано населений пункт.

Крім того, апеляційний суд на підставі встановлених даних про рух товару на шляху ТОВ «АКВЕНТ-ІНТЕР» і ТОВ «Компанії Агростар» до позивача, зробив висновок, що, оскільки останній придбавав олію соняшникову не менш ніж через двох посередників, при продажу якої ціна збільшувалась приблизно на 300 грн. у порівнянні з ціною придбання, відповідно, контрагентами-продавцями ТОВ «ВІВАТ АПК», а саме: ТОВ «АКВЕНТ-ІНТЕР» і ТОВ «Компанії Агростар», також збільшувалась ціна олії при продажу її ТОВ «ВІВАТ АПК» у порівнянні з ціною, за якою вони придбавали олію, а також враховуючи об'єм поставок у кількості 1200 тон, відтак наявна сума «переплати» з боку позивача не меншою ніж 500000 грн. у порівнянні з можливою операцією придбання олії безпосередньо у виробника.

З цього приводу апеляційним судом було відзначено, що ПП «БЕССАРАБІЯ-В» з 2008 року знаходиться на ринку виробництва та оптової купівлі-продажу олії соняшникової, має великий штат працівників (біля 150 осіб), численні транспортні засоби, власні приміщення, що використовуються у господарській діяльності, загальною площею 27150 кв.м, у зв'язку з чим є значним і не новим суб'єктом цього ринку, який, у разі необхідності, міг би встановити прямі контакти з іншими українськими виробниками олії соняшникової, а не діяти через ланцюг посередників.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вказав, що ПП «БЕССАРАБІЯ-В» не довело, що воно не могло встановити прямі контакти з виробниками олії соняшникової, та у зв'язку з чим у нього виникла необхідність пошуку олії соняшникової через посередників, зокрема, через ТОВ «ВІВАТ АПК». Крім того, ПП «БЕССАРАБІЯ-В», являючись потужним виробником олії соняшникової, не надав обґрунтованих пояснень стосовно того, що власно виробленої ним олії соняшникової було недостатньо для задоволення потреб усіх потенційних його покупців-контрагентів, при цьому, з акта перевірки вбачається, що у липні та серпні 2014 року ПП «БЕССАРАБІЯ-В» придбавало соняшнику в обсягах, що значно перевищують обсяги поставки, тобто, у підприємства було достатньо соняшника для власного виробництва олії.

Сукупність наведених обставин стала підставою для висновку суд апеляційної інстанції про те, що товарність господарських операцій між ПП «БЕССАРАБІЯ-В» і ТОВ «ВІВАТ АПК» є недоведеною, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне відзначити, що положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватися виключно на підставі норм податкового законодавства.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись недоцільністю проведення позивачем господарських операцій з його контрагентами та економічною доцільністю порядку ведення ним господарської діяльності.

Розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суд повинен надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи.

Натомість, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи по цьому епізоду та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, обмежився лише дослідженням обставин стосовно переміщення товару по ланцюгу постачальників до позивача, аналізом доцільності проведення позивачем господарських операцій з його контрагентом та порядку ведення ним господарської діяльності взагалі.

Фактично судом окрім товарно-транспортних накладних, не досліджувались будь-які інші первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «ВІВАТ АПК». Не зроблено жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, щодо наявності обов'язкових реквізитів в них, що дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

Зокрема, за умови встановлення судом обставин щодо відсутності необхідності транспортування товару при його придбанні, слід було дослідити наявність у позивача складських приміщень та первинні документи підтверджуючі ведення позивачем складського обліку, які є підтвердженням оприбуткування товару на склад.

Також відсутні підстави виключати з податкового обліку витрати на оплату товару (у тому числі й по ПДВ) лише з тих мотивів, що придбання товару у контрагентів є недоцільним, з огляду на достатність власних потужностей, а також, посилаючись на економічну не ефективність ведення позивачем господарської діяльності, оскільки наявність таких обставин не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій.

З цього приводу також звертається увага, що судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією.

Викладене у сукупності також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в частині спору про зменшення суми бюджетного відшкодування на 2207878 грн.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Бесарабія-В» задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» Арцизької ОДПІ №0001211500 від 25.11.2014 на суму на 2207878 грн. та в цій частині направити справу на новий розгляд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

3. В решті постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова І.В.Приходько