Ухвала суду № 56155326, 09.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"09" лютого 2016 р. № К/800/46792/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Пилипчук Н.Г., Приходько І.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства Брокерська контора «Біком» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2015 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015 у справі №826/11167/15 за позовомПриватного підприємства Брокерська контора «Біком» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Брокерська контора «Біком» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14.01.2013 №0000515.6-26, №0000615.6-24 та від 14.01.2015 №0005150226, №0002150226, №0003150226, №0004150226.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015, позовні вимоги Приватного підприємства Брокерська контора «Біком» задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.01.2015 №0005150226 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень-червень 2012 року на суму 5820,00 грн. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка достовірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, вересень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 25.12.2012 №224/15-670/19123231, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2012 року на суму 2910 грн., за червень 2012 року на суму 2910 грн.; п.200.14 ст. 200 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження суми бюджетного відшкодування в розмірі 1926732 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 14.01.2013 №0000515.6-26, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1926732 грн. та №0000615.6-24, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 5820 грн.

Крім того, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2014 року, за результатами якої було складено акт від 22.12.2014 №353/26-59-15-02-27, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, ст. 200 Розділу V Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит на суму 62753,50 грн.; п. 200.14, ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено бюджетне відшкодування на рахунок платника у банку за вересень 2014 року в розмірі 1804682 грн.; п.200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим встановлено заниження суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 2951252 грн.; п. 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України та п.п.7.5.3 п. 7.5 розділу 7 Регламенту опрацювання податкових декларацій з податку на додану вартість за якими нараховано від'ємне значення та/або задекларовано бюджетне відшкодування ПДВ, затверджено наказом ДПС України від 19.06.2012 №522, у зв'язку з чим відмовлено в бюджетному відшкодування на рахунок платника у банку за вересень 2014 року в розмірі 2951252 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 14.01.2015 №0005150226, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 62753,50 грн.; №0002150226, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі на 1804682,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 451170,50 грн.; №0003150226, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2951252,00 грн.; №0004150226, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2951252,00 грн.

Задовольняючи позов в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень-червень 2012 року на суму 5820,00 грн. податковим повідомленням-рішенням від 14.01.2015 №0005150226, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень-червень 2012 року на суму 5820,00 грн. також було зменшено податковим повідомленням-рішенням від 14.01.2013 №0000615.6-24, а тому позивача було двічі притягнено до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 14.01.2015 №0005150226 підлягає скасуванню в сумі 5820,00 грн.

Відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог суди мотивували тим, що позивачем не доведено факту реальності проведених господарських операцій з контрагентами.

Вищий адміністративний суд України вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції в частині, в якій відмовлено в задоволені позовних вимог передчасними, та такими, що зроблені з невірним застосуванням норм процесуального та матеріального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.01.2013 №0000515.6-26, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1926732 грн., у зв'язку з порушенням позивачем п.п.200.14 статті 200 Податкового кодексу України, оскільки під час перевірки виявлено невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у період січень-вересень 2012 р. Разом з тим, з акту перевірки взагалі не вбачається в чому полягає суть порушення позивачем вимог податкового законодавства, та яка підстава була для його прийняття.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не заперечується встановлений податковим органом розмір заниження від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість, а лише заперечується можливість встановлення способу такого відшкодування. Але, з позовної заяви навпаки вбачається, що позивач зазначав про незаконність висновків податкового органу саме з приводу встановлення суми заниження від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість та відповідно визначення способу отримання бюджетного відшкодування.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п.200.14 ст. 200 ПК України, встановлено алгоритм дій саме для податкового органу у разі виявлення відповідних для цього підстав. Але судами не досліджено яким чином допущено порушення вказаних приписів п.п.200.14 ст. 200 ПК України позивачем. Так, цим пунктом встановлено: якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах. Судами не встановлено підстави для її вирахування, оскільки як зазначено спірне податкове повідомлення-рішення приймалось згідно з пунктом 54.3, статті 54 Податкового кодексу України відповідно до якого, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, у випадках передбачених підпунктами: 54.3.1;. 54.3.2; 54.3.3; 54.3.3; 54.3.4; 54.3.5; 54.3.5; 54.3.6. При цьому ні в акті перевірки, ні в податковому повідомленні-рішення не зазначено жодний підпункт пункту 54.3 статті 54 ПК України.

Аналогічні порушення норм процесуального права допущені судами при досліджені правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 14.01.2015 р. № 0002150226, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2014 р. на суму 1804682 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 451170, 50 грн., оскільки судами не досліджено в чому полягала суть порушення. Правовою підставою для його прийняття зазначено лише порушення позивачем п.п.200.14. ст. 200 ПК України, який, як вже зазначалось, визначає алгоритм дій податкового органу, а не платника податку.

Щодо спірного податкового повідомлення-рішення від 14.01.2015 р. № 0005150226, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за січень-грудень 2012 р. на суму 62753, 50 грн. в зв'язку з порушенням п.п.198.3 ст. 198 та п.п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для його винесення слугувало встановлення проведеними перевірками відсутності настання реальних наслідків за правочинами укладеними позивачем з ТОВ «Видавництво «Деметра», ПП «Алекс Плюс», ТОВ «Пласт Прит», ПП МПП «Каштан»,ТОВ «Гатюра».

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій щодо необхідності дослідження первинних документів по взаємовідносинам позивача з цими контрагентами для висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту. Разом з тим, суди зобов'язані були дослідити факти порушень, які встановлені саме податковим органом в акті перевірки, та відповідно слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.01.2015 р. № 0005150226.

Крім того, судом апеляційної інстанції не надано оцінку і іншим первинним документам, наданими позивачем суду разом з апеляційною скаргою. Також не спростовано доводи позивача в частині, що відповідач самостійно збільшив суму бюджетного відшкодування на 1926732 грн. за період лютий-жовтень 2012 р., і таким чином визнав реальність господарських операцій і правомірність сформованого від'ємного значення за цей самий період в якому визнав незаконним формування податкового кредиту, та чи не є такі висновки податкового органу суперечливими.

Викладене у сукупності вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства Брокерська контора «Біком задовольнити частково.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015 скасувати та направити справу на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Г.Пилипчук І.В.Приходько