Ухвала суду № 56155121, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/800/33078/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі № 804/10707/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМУ-1" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СМУ-1" (далі - ТОВ "СМУ-1") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 серпня 2013 року №0003102220 та №0003112220.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 13 червня 2014 року по 19 червня 2014 року відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "СМУ-1" з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Ангстрем Континенталь" за період з 01 лютого 2012 року по 29 лютого 2012 року, ТОВ "Віконні системи" за період з 01 лютого 2012 року по 31 травня 2012 року, ПП "Транс-Атлантика-Сервіс" за період з 01 березня 2012 року по 31 серпня 2012 року, ТОВ "Дидактика" за період з 01 травня 2012 року по 31 травня 2012 року, та ПНВП "Техніка" за період з 01 серпня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, за результатами якої складено акт від 27 червня 2013 року № 1627/22-2/25017332 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено, що правочини укладені позивачем з контрагентами ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Віконні системи", ПП "Транс-Атлантика-Сервіс", ТОВ "Дидактика", ПНВП "Техніка" не спрямовані на настання правових наслідків, оскільки, зазначені контрагенти не знаходяться за податковою адресою, фактичне місцезнаходження вказаних юридичних осіб не встановлено; цими контрагентами не надано контролюючому органу первинні та бухгалтерські документи; вони не мають офісних, виробничих або складських приміщень, обладнання, транспортних засобів та робочого персоналу, тому, що не відобразили їх наявність у податковій звітності; зазначені контрагенти здійснювали поставки товару по ланцюгу з іншими підприємствами, які не спричиняють реального настання правових наслідків, а також здійснювали господарську діяльність пов'язану із наданням податкової вигоди третім особам.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 01 серпня 2013 року №0003102220 на суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 265 243,00 грн. та штрафних фінансових санкцій у розмірі 66 310,75 грн.; №0003112220 на суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 138 100,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 34 525,00 грн., загалом на суму 504 178,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відносини, які виникли між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, оформлені належним чином складеними первинними документами, були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Віконні системи" укладено договір від 02 листопада 2011 року № 41/А за умовами якого, останній зобов'язується виконати підрядні роботи з благоустрою при будівництві та ремонту території між будівлями інв. № 42 та інв. № 45, а позивач зобов'язувався оплатити виконані роботи.

Також, між позивачем та ПП "Транс-Атлантика-Сервіс" укладено Договори від 26 березня 2012 року № 18, від 04 червня 2012 року № 21, № 31-П та № 32, від 06 серпня 2012 року № 46/С1, відповідно до умов яких підприємство зобов'язується виконати для позивача наступні роботи: капітальний ремонт дорожнього покриття; виконання робочих проектів; капітальний ремонт дитячого навчального закладу; автоматичні установки пожежної сигналізації та оповіщення громадян про пожежу у будівлі Поливанівського дошкільного навчального закладу; реконструкція освітлювальних ланцюгів в трансформаторному цеху; реконструкція ОРУ-10 у збиральному корпусі № 2, а позивач в свою чергу зобов'язувався оплатити виконані роботи.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій із вищезазначеним контрагентом, позивачем надано копії наступних первинних бухгалтерських документів: податкових накладних та актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Позивач розрахувався з ТОВ "Віконні системи" та ПП "Транс-Атлантика-Сервіс" за виконані роботи, що відображено у Акті.

Водночас, судами встановлено, що на момент здійснення господарських операцій вищенаведені контрагенти позивача були зареєстровані юридичними особами та мали відповідні ліцензії на здійснення діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, а отже мали трудові ресурси, обладнання та устаткування для виконання підрядних робіт, у зв'язку з тим, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України повинна була перевірити можливості ТОВ "Віконні системи" та ПП "Транс-Атлантика-Сервіс" виконувати будівельні роботи перед видачею їм ліцензії.

Крім того, між позивачем та ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Дидактика", ПНВП "Техніка" укладено ряд Договорів поставки матеріалів, а саме: договір поставки матеріалів від 22 лютого 2012 року № 8, відповідно до умов якого ТОВ "Ангстрем Континенталь" зобов'язувалось поставити позивачу товар, а позивач зобов'язувався його отримати та оплатити; договір поставки матеріалів від 31 травня 2012 року № 31/05/12, відповідно до умов якого ТОВ "Дидактика" зобов'язувалось поставити позивачу товар, а позивач зобов'язувався його оплатити; договір поставки матеріалів від 11 липня 2012 року № 30п/11/12, від 10 вересня 2012 року № 42 ПС, від 11 вересня 2012 року № 46 Пс, відповідно до умов яких ПНВП "Техніка" зобов'язувалось поставити позивачу товар, а позивач зобов'язувався його оплатити.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій із вищезазначеним контрагентом, позивачем надано копії первинних бухгалтерських документів, а саме: податкових накладних, видаткових накладних, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та актів виконаних будівельних робіт за травень 2012 року з замовником Інститутитом геотехнічної механіки ім. Полякова НАН України, за вересень 2012 року з замовником УЖКГ Марганецької міської ради, з "Інтернешнл Рісорс Груп", за липень 2012 року з КУК Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей, за березень 2012 року з ПАТ "ЗТР"

Позивач розрахувався з ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Дидактика", ПНВП "Техніка" за придбаний товар за договорами поставки, що відображено у Акті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій всі вищенаведені контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи.

Водночас, судами встановлено, що первинні документи по вищенаведеним господарським операціям містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо їх змісту, мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реального здійснення господарських операцій.

При цьому, посилання контролюючого органу на висновки актів про неможливість проведення зустрічної звірки, складені відносно контрагентів позивача ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Віконні системи", ПП "Транс-Атлантика-Сервіс", ТОВ "Дидактика", ПНВП "Техніка", правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не можуть вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Проте, з аналізу вищенаведених норм та враховуючи викладені обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій не обґрунтували та не надали повної оцінки вище викладеним господарським операціям позивача з його контрагентами.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплений нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження судами самих договорів укладених позивачем з контрагентами ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Віконні системи", ПП "Транс-Атлантика-Сервіс", ТОВ "Дидактика", ПНВП "Техніка", їх економічного змісту та спрямованості на досягнення певного економічного ефекту, всіх первинних документів, які відповідно до специфіки господарських операцій підтверджують їх реальність, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності, фактичного здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентами, наявності у них умов для здійснення господарської діяльності, обладнання та виробничих потужностей, а також трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, які мають наукові, технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання, в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент укладення і вчинення спірних правочинів..

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій та правильності формування податкового кредиту за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі № 804/10707/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній