Постанова № 56154817, 10.02.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ10 лютого 2016 р. Справа № 804/13657/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяЛяшко О.Б., при секретаріСтавицькому О.В., за участю: представника позивача представника відповідача Баранець З.О., Заскоки А.І., Армяков С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Військової частини №3024 Національної гвардії України про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області (надалі - Позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини 3024 Національної гвардії України (надалі - Відповідач), в якому просить стягнути з Військової частини №3024 Національної гвардії України кошти у сумі 412271,92 грн. на реєстраційний рахунок бюджету №31113115700032, код платежу 21080500, одержувач УДКСУ в м.Павлограді, код ЄДРПОУ 37936856, банк ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області м.Дніпропетровськ, МФО 805012.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що Військовою частиною 3024 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету здійснено видатки на покриття витрат на оплату грошового забезпечення військовослужбовців, заподіяних при наданні платних послуг на суму 412271,92 грн., чим порушено п.4 ст.13, п.9 ст.51 Бюджетного кодексу України, п.п.19, 23, 49 Порядку №228 та ст.9 Закону України №996 та відповідно до п.40 ст.116 Бюджетного кодексу України є бюджетним правопорушенням.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначив, що послуги із забезпечення безпеки здійснювались ВЧ 3024 в порядку господарської діяльності. При цьому грошове забезпечення військовослужбовців не може будь-яким чином залежати від господарської діяльності військової частини. Виходячи із положень ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України у відповідача відсутні правові підстави на використання коштів спеціального фонду на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям за умови 100 % забезпечення коштами на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям за рахунок загального фонду. Ураховуючи те, що фінансування видатків на утримання Національної гвардії (без оплати праці з нарахуваннями) становить 28,2% від нормативної потреби, за рахунок коштів спеціального фонду, що надходять від господарської діяльності проводяться видатки, що не забезпечені або частково забезпечені коштами загального фонду. Крім виконання угод із забезпечення безпеки (інкасації) військовослужбовці виконують також і інші службові обов'язки. А оскільки табелювання (погодинний облік) військової служби не передбачене нормативними документами, проводити нарахування грошового забезпечення військовослужбовців частково по загальному, а частково по спеціальному фонду неможливо. У задоволенні позову просили відмовити.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, на підставі п.2.15 плану роботи Держфінінспекції України на І квартал 2015 року, проведено планову ревізію окремих напрямів фінансово-господарської діяльності Військової частини № 3024 Національної гвардії України за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, якою встановлено ряд порушень та недоліків, що відображені в акті ревізії від 20.04.2015 №870-36/1-ДСК.

В ході ревізії було встановлено, що власні надходження військової частини сформовано за рахунок надходжень від надання послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (2013 рік) та від додаткової діяльності (2014 рік), відповідно до укладених договорів з:

- ПАТ ДТЕК "Павлоградвугілля" від 08.10.2004 №5/2319-У (з урахуванням додаткових угод),

- AT "Райффайзен Банк Аваль" від 31.01.2011 №1, від 28.01.2014 №09/С04- 68-0-1-2/8 (з урахуванням додаткових угод),

- ВАТ "Завод "Палмаш" від 04.05.2007 №12юр (з урахуванням додаткових угод),

- ТОВ "Юстбудінвест" від 01.08.2010 №2 (з урахуванням додаткових угод),

- ТОВ "Граківські хлібокорма" від 31.12.2011 №3 (з урахуванням додаткових угод),

- ТОВ "Ентекс" від 01.02.2012 №1 (з урахуванням додаткових угод),

- ТОВ фірма "JIBC" від 05.06.2014 № 1 (з урахуванням додаткових угод),

- ТОВ фірма "КУЛІНАР" від 29.05.2013 №1.

Предметами договорів є забезпечення безпеки силами та засобами ВЧ 3024 території замовника.

Характер надання послуг протягом 2013, 2014 років є однотипним. Пунктом 6 Інструкції про порядок укладання та погодження договорів, обліку та використання коштів, отриманих від господарської діяльності військових частин, затвердженої наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 14.03.2011 №115 (далі - Наказ №115) визначено: «з метою перерозподілу грошових коштів, отриманих від господарської діяльності внутрішніх військ МВС України, та подальшого фінансування військових частин і установ забезпечити перерахування до ГУВВ МВС України 15% від загальної суми надходжень коштів від господарської діяльності частини».

Ревізією установлено, що на виконання вимог наказу ГУВВ МВС України від 14.03.2011 року №115 протягом 2013-2014 років здійснювалося перерахування коштів до ГУ ВВ МВС України з відображенням даних операцій в м/о №3/1 та Книзі «Журнал- головна».

Згідно вимог п.4 ст.13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ використовуються лише на покриття витрат, пов'язаних з організацією і наданням цих послуг та на організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ. Кошторисом ВЧ 3024 не затверджувались витрати на перерахування коштів вищестоящій установі.

Таким чином, позивачем зазначено, що в порушення вимог п.4 ст.13 Бюджетного кодексу України ВЧ 3024 за ревізійний період з отриманих сум за послуги із забезпечення безпеки перераховувались кошти на рахунок вищестоящій установі від отриманих коштів за надання платних послуг на загальну суму 282284,23 грн (в т.ч. за 2013 рік - 165669,61грн, 2014 рік - 116614,62грн), в той час, як вони повинні використовуватись лише на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням цих послуг.

Ревізією наявності фактів покриття видатків, пов'язаних з наданням платних послуг ВЧ 3024, за рахунок коштів загального фонду кошторису встановлено, що протягом 2013-2014 років оплата грошового забезпечення військовослужбовцям, задіяних при наданні платних послуг, проводилась за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, касові видатки із спеціального фонду до загального фонду не відшкодовувались.

Внаслідок вищезазначеного, позивачем зазначено, що військовою частиною 3024 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету здійснено видатки на покриття витрат на оплату грошового забезпечення військовослужбовців, заподіяних при наданні платних послуг на суму 412 271, 92 грн., чим порушено п.4 ст.13, п.9 ст.51 Бюджетного кодексу України, п.п.19, 23, 49 Порядку №228 та ст.9 Закону України №996 та відповідно до п.40 ст.116 Бюджетного кодексу України є бюджетним правопорушенням.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228, кошторис бюджетних установ має такі складові частини:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Пунктом 18 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ встановлено, що у процесі формування спеціального фонду проекту кошторису планування власних надходжень бюджетних установ здійснюється за групами та підгрупами відповідно до правил, визначених законодавством для цієї категорії доходів бюджету.

Відповідно до пункту 19 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Розподіл видатків або надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.

Згідно з пунктом 20 Порядку, під час визначення обсягів видатків та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не с першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Відповідно до пункту 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ встановлено, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому, розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Зазначене положення свідчить лише про необхідність покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням таких послуг, і не свідчить про необхідність складання штатного розпису по спеціальному фонду.

Отже, відповідачем правомірно не проводилося планування грошового забезпечення по спеціальному фонду, а видатки здійснювалися відповідно до кошторисних призначень із загального фонду в межах бюджетних асигнувань.

Дана позиція суду узгоджується із практикою Вищого адміністративного суду України із розгляду аналогічних справ, викладеною в ухвалі від 09.09.2015 року № К/800/52439/13.

Крім того, суд зазначає, що нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям ВВ МВС України та НГ України також регламентовано Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС від 15.09.2010 року № 436 (надалі по тексту - Інструкція № 436), в подальшому наказом МВС від 04.07.2014 року №638 (надалі по тексту - Інструкція № 436, 638).

Питання оплати праці штатних працівників, які залучаються до виконання робіт по наданню платних послуг, в вищевказаних нормативних документах не визначено. Крім того, відсутні будь-які інші законодавчі акти, які б регулювали механізм такого нарахування. Законодавством також не передбачений розподіл робочого часу військовослужбовця військової частини внутрішніх військ МВС України, Національної гвардії України на витрачений час для надання платних послуг та інший час. Інструкціями №436 та №638 не передбачена виплата грошового забезпечення військовослужбовцям внутрішніх військ та Національної гвардії України в погодинних розмірах, відповідний погодинний розрахунок виплат відсутній.

Таким чином, відсутня законодавча база щодо здійснення погодинного розрахунку для виплат грошового забезпечення при виконанні військовослужбовцями своїх професійних обов'язків, в розрізі надання послуг фізичним та/або юридичним особам. Відповідно невірним є поділ і здійснення виплат грошового утримання із загального та спеціального фондів бюджету.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

З урахуванням зазначеного, суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що Військовою частиною 3024 правомірно не проводилося планування заробітної плати та нарахувань на заробітну плату по спеціальному фонду, а видатки здійснювалися відповідно до кошторисних призначень.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Військової частини №3024 Національної гвардії України про стягнення коштів.

Згідно частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Військової частини №3024 Національної гвардії України про стягнення коштів - відмовити.

Судові витрати у справі не стягуються.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 11 лютого 2016 року.

Суддя О.Б. Ляшко