Рішення № 56153998, 19.02.2016, Суворовський районний суд м.Херсона

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №668/17086/14-ц

Пров. №2/668/319/16

19.02.2016 р.

Суворовський районний суд м. Херсона у складі:

головуючий суддя Гаврилов Д.В.,

секретар Підгрушко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 98560,48 дол. США та пропорційно до задоволених позовних вимог судові витрати.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до кредитного договору №НЕН2GK0000000116 від 15.08.2008 року позивачем надано кредит ОСОБА_1 в сумі 36599,86 дол. США на строк до 15.08.2023 року зі сплатою відсотків за користування кредитом. Для забезпечення належного виконання умов кредитного договору в той же день був укладений договір поруки №НЕН2GK0000000116, згідно якого ОСОБА_2 виступив поручителем ОСОБА_1 і взяв на себе зобовязання перед банком відповідати по зобовязанням, які виникають з умов кредитного договору, в тому ж розмірі, що і боржник. Прийняті на себе обовязки відповідачами не виконуються, що є підставою для стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представник позивача позовні вимоги з урахуванням заяви про їх уточнення підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги не визнали, проти їх задоволення заперечували, надали суду свої письмові заперечення проти позову. Додатково пояснили суду, що позивачем пропущено строки позовної давності для звернення до суду з вимовами про стягнення заборгованості за кредитним договором. На їх думку, позивач взагалі неправомірно звернувся до суду з відповідними вимогами, оскільки позивачем не доведено направлення вимог про дострокове повернення кредиту. Розрахунки заборгованості позивачем проведено в порушення вимог чинного законодавства, зокрема позивач неправомірно нарахував комісію, яка не передбачена договором. Неправомірно позивачем було нараховано штрафи та пеню за порушення умов договору, чим застосовано подвійну відповідальність. Крім того, відповідач зазначив, що позивач мав задовольнити свої вимоги шляхом виконання рішення суду, яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, чого не було зроблено.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, причини неявки суду не відомі, про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся. У звязку з тим, що участь у судових засіданнях є правом сторін, а не обовязком, суд вирішив проводити розгляд справи за відсутності відповідача.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору № НЕН2GK0000000116 від 15.08.2008 року позивач надав ОСОБА_1 кредит в сумі 36599,86 дол. США, на строк до 15.08.2023 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 того ж дня було укладено договір поруки №НЕН2GK0000000116, згідно якого останній виступив поручителем ОСОБА_1 і взяв на себе зобовязання перед банком відповідати у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Згідно п. 2 вказаного договору поруки поручитель поручається перед кредитором у повному обсязі за неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що виникають з кредитного договору та всіх додаткових угод до нього. Пункт 4 вказаного договору позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Свої зобовязання за договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, у звязку з чим утворилась заборгованість. Згідно матеріалів справи останній черговий платіж позичальником сплачено 29.04.2009 року.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 23.06.2010 року У справі №2-56/2010 позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 задоволено, судом вирішено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №НЕН2GK0000000116 звернути стягнення на предмет іпотеки житловий будинок № 12 в с. Станіслав Білозерського районного суду Херсонської області шляхом надання права банку укладати договори купівлі-продажу від імені відповідача з будь-якими особами. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору та договору іпотеки відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.

Вимога про дострокове повернення коштів позичальнику та поручителю направлена 14.10.2014 року.

Відповідно до уточнених розрахунків, які суд вважає вірними, заборгованість відповідача ОСОБА_3 станом на 18.12.2014 року складає 98560,48 дол. США (що за курсом 15,77 відповідно до службового розпорядження НБУ від 18.12.2014 року складає 1554150,56 грн.), до складу якої входе заборгованість за кредитом в сумі 37967,78 дол. США, заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом в сумі 26430,41 дол. США, заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 7089,38 дол. США та неустойка за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 27072,9 дол. США.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошові зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язаннянастають правові наслідки, встановленідоговором або законом.

Положеннями ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, суд вважає, що належними та допустимими доказами було доведено те, що відповідач ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання та не сплатив борг за кредитним договором, а тому позовні вимоги є обґрунтованими. При цьому відповідач ОСОБА_2 як поручитель є солідарним боржником і відповідає перед позивачем у тому ж обсязі, що і ОСОБА_1

Разом з тим, суд не погоджується з нарахуванням неустойки в сумі 27072,9 дол. США, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 11.07.2013 року №7-рп/2013у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, штраф та пеня є видами неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Враховуючи положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, суму збитків позивача, а також інші обставини справи, суд вважає, що сума неустойки має бути зменшеною до 20000 грн.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 03.09.2014 року у справі № 6-100цс14. Розглядаючи вказану справу, Верховний Суд України дійшов висновку, що ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягає солідарному стягненню заборгованість в сумі 71487,57 дол. США (що за курсом 15,77 відповідно до службового розпорядження НБУ від 18.12.2014 року складає 1554150,56 грн.), яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 37967,78 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 26430,41 дол. США та заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 7089,38 дол. США) та 20000 грн. неустойки.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_1, викладені в його письмових запереченнях, стосовно припинення прав банку на отримання процентів за кредитним договором, порушення банком умов кредитного договору та договору поруки, порушення строків позовної давності та інше, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, положеннями ст. 257 ЦК України визначено загальну позовну давність тривалістю у три роки, яку відповідно до вимог ч. 1 ст. 259 ЦК України за домовленістю сторін може бути збільшено. До вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно п 5.5 кредитного договору сторонами визначено термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, винагороди та неустойки тривалістю у пять років.

Як зазначалось, за уточненими розрахунками заборгованість відповідача ОСОБА_1 розрахована за період з 18.12.2009 року по 18.12.2014 року, пеня розрахована за період з 18.12.2013 року по 18.12.2014 року. З позовом банк звернувся 09.12.2014 року. Останній черговий платіж позичальником сплачено 29.04.2009 року. Термін виконання основного зобовязання сторонами погоджено до 15.08.2023 року.

Отже, вимоги предявлені позивачем в межах пятирічного терміну позовної давності.

Наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права банку укладати від імені позичальника договори купівлі продажу, яке на час розгляду справи не виконане, не звільняє позичальника від обовязку виконувати умови кредитного договору та не позбавляє банк права звернутись до суду з вимогами про стягнення заборгованості, що відповідає правовій позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеній в п. 17 постанови пленуму від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Пунктами 3, 4, 7 та 8 кредитного договору визначено порядок, строки, підстави та розмірі винагороди (комісії), яку позичальник погодився сплачувати, підписавши договір та погодивши відповідні умови, що також спростовує доводи відповідача відносно того, що позивач неправомірно нарахував комісію, яка не передбачена договором.

Згідно правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 06.11.2013 року у справі 6-116цс13 та 27.04.2012 року у справі 3-24гс12, штраф та пеня є різними санкціями у межах одного виду цивільно-правової відповідальності. Їх одночасне застосування за різні порушення умов договору не свідчить про недотримання положень щодо заборони подвійної відповідальності за одне і те саме порушення.

Пунктом 5.1 кредитного договору визначено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення, а згідно п. 5.3. договору при порушенні позичальником строків платежів більш ніж на 30 днів, останній зобовязується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Тобто, у кредитному договорі банком встановлено та конкретизовано застосування санкцій за різні порушення умов договору. Отже, доводи відповідача щодо подвійної відповідальності є також безпідставними.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 3654 грн., по 1827 грн. відповідно.

Керуючись ст.ст. 257-259, 526, 546, 549, 551, 554, 610-612, 625, 629, 1050,1054 ЦК України, ст.ст. 3,10, 11, 60, 61, 88, 169, 209,212-218, 360-7 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: м. Херсон площа Свободи, 7/1, кв. 19) та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3), на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором №НЕН2GK0000000116 від 15.08.2008 року, яка складається з кредитної заборгованості в розмірі 71487,57 дол. США та 20000 грн. неустойки.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: м. Херсон площа Свободи, 7/1, кв. 19) та та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3) судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 3654 грн., по 1827 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяОСОБА_5