Постанова № 56149070, 24.02.2016, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2-а/130/8/2016

130/3377/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2016 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шепеля К.А.,

за участі секретаря Бондар С.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Жмеринському районі Вінницької області про визнання постанови незаконною в частині та зобовязання вчинити певні дії, -

у с т а н о в и в :

Позивач у позовній заяві просив визнати незаконною постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Жмеринському районі Вінницької області (далі Відділення) в частині призначення потерпілому від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_3 одноразової допомоги в розмірі 10353 грн. і зобовязати Відділення доплатити до цієї суми ще 72471 грн..

Представник відповідача подала письмові заперечення проти позову, в яких вказала, що розрахунок одноразової виплати потерпілому проводився відповідно до вимог ст.42 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» в редакції з 1 січня 2015 року, оскільки ОСОБА_3 висновком МСЕК був встановлений відсоток втрати працездатності лише 8 липня 2015 року.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав свій позов і пояснив, що 25 грудня 2014 року з його довірителем, який працював слюсарем-будівельником 5-го розряду відокремленого підрозділу «Жмеринське БМУ № 3», на території колишнього БМП-649 по вул. Барляєва у м. Жмеринці стався нещасний випадок, внаслідок якого висновком медико-соціальної комісії (далі МСЕК) від 8 липня 2015 року йому визначено 50 % втрати професійної працездатності. На момент страхового випадку, тобто нещасного випадку з ОСОБА_3, діяв Закон України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції до 1 січня 2015 року, ст.34 ч.2 якого передбачала проведення одноразової страхової виплати такому потерпілому із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду. При таких розрахунках ця сума становить 82824 грн., а Відділення виплатило ОСОБА_3 тільки 10353 грн..

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнала і просила відмовити в його задоволенні. Пояснила, що потерпілий дійсно отримав травму на виробництві в грудні 2014 року під час дії Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції до 1 січня 2015 року. Однак йому було встановлено втрату працездатності лише 8 липня 2015 року, коли цей Закон діяв вже у новій редакції. Зокрема, ст.42 Закону визначає, що розмір одноразової виплати потерпілому повинен становити 17 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на день прийняття оскаржуваної позивачем постанови від 10 серпня 2015 року становило саме 10353 грн.. Тому позов вважає безпідставним.

Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

25 грудня 2014 року на території колишнього БМП-649 по вул. Барляєва у м. Жмеринці сталася руйнація цегляної перегородки між 7-м та 8-м боксами, внаслідок чого ОСОБА_3 попав під завал і отримав тілесні ушкодження.

Про цей нещасний випадок на виробництві свідчать акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався (сталася) від 25 грудня 2014 року (а.с.11-15) та акт № 1 про нещасний випадок, повязаний з виробництвом від 3 квітня 2015 року (а.с.16-19).

Відповідно до довідки МСЕК від 8 липня 2015 року ОСОБА_3 установлена 50 % втрати працездатності та надана 3 група інвалідності безстроково (а.с.20-21).

Згідно з постановою № 0202/41/41.1/9 від 10 серпня 2015 року, ОСОБА_3 призначено одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності в сумі 10353 грн. (а.с.22).

Оцінюючи вищеперераховані докази відповідно до вимог ст.86 КАС України, суд у відповідності із ст.70 КАС України вважає їх належними і допустимими, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку та не оспорюються відповідачем.

Відповідно до вимог ч.1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На момент настання нещасного випадку з ОСОБА_3 25 грудня 2014 року діяв Закон України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції до 1 січня 2015 року.

Згідно зі ст.34 ч.2 цього Закону, у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду.

На момент встановлення МСЕК відсотку втрати працездатності 8 липня 2015 року діяв Закон України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування».

Згідно зі ст.42 ч.2 цього Закону, у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, розмір якої визначається відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, виходячи з 17 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права потерпілого на страхову виплату.

Відділення при виплаті ОСОБА_3 одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності керувалось ст.42 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» : 17 Х 1218 грн. (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) = 10353 грн. (а.с.22).

Згідно з розрахунками позивача, ця сума повинна визначатись, виходячи зі ст.34 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції до 1 січня 2015 року : 4786,39 грн. (середньомісячний заробіток потерпілого) Х 50% (відсоток втрати потерпілим професійної працездатності) = 239319,5 грн.. Однак, (1218 Х 17) (максимальна величина бази нарахування) Х 4 = 82824 грн..

На думку суду, при визначенні розміру одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності слід керуватись ст.34 ч.2 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції до 1 січня 2015 року (далі Закон), з огляду на таке.

Відповідно до ст.13 Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Ч.1 ст.14 цього ж Закону визначає, що нещасний випадок це обмежена в часі подія бо раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

У ч.2 цієї статті зазначено, що перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Таким чином, законодавцем установлено, що нещасний випадок це страховий випадок, і з настанням його виникає право особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Тому, на думку суду, у потерпілого ОСОБА_3 виникло право на страхове відшкодування саме 25 грудня 2014 року, коли з ним стався нещасний випадок на виробництві.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на ст.42 Закону у редакції з 1 січня 2015 року як на правову підставу виплати потерпілому одноразової допомоги саме у розмірі сімнадцяти прожиткових мінімумів, що дорівнює 10353 грн., виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року дав офіційне тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України, вказавши, що «за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце». А також, що Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

На підставі викладеного суд вважає, що правовідносини, що виникли між потерпілим від нещасного випадку на виробництві, який стався з ОСОБА_3 25 грудня 2014 року, повинні регулюватися Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а не Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування». Тому бере до уваги розрахунки одноразової допомоги, які надані позивачем і відповідають вимогам ст.34 першого Закону.

Таким чином суд у судовому засіданні, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, а також оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, прийшов до висновку про підставність позову та задоволення його у повному обсязі.

Згідно з ч.1 та 2 ст.162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про, зокрема, визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати позивача підтверджуються квитанцією про сплату судового збору на суму 724,72 грн. і підлягають стягненню з Відділення на його користь.

Керуючись ст.ст.159, 160, 161, 162, 163 КАС України, на підставі ст.58 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року, ст.ст.70, 71, 86, 94, 162 КАС України, ст.ст.13, 14, 34 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», суд

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Жмеринському районі Вінницької області про визнання постанови незаконною в частині та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати незаконною постанову № 0202/41/41.1/9 від 10 серпня 2015 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Жмеринському районі Вінницької області в частині призначення ОСОБА_3 одноразової допомоги в разі стійкої втрати професіональної працездатності в сумі 10353 грн..

Зобов'язати відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Жмеринському районі Вінницької області здійснити ОСОБА_3 доплату суми одноразової допомоги у разі стійкої втрати працездатності відповідно до вимог ст.34 ч.2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції 2015 року - в розмірі 72471 (сімдесят дві тисячі чотириста сімдесят одну) грн..

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Жмеринському районі Вінницької області на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 724 (сімсот двадцять чотири) грн. 72 коп..

На постанову може бути подана апеляція до Вінницького Апеляційного адміністративного суду через Жмеринський міськрайонний суд на протязі десяти днів з дня отримання копії її повного тексту.

Головуючий К.Шепель