Постанова № 56145634, 24.02.2016, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/3975/15-а

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.02.2016 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі :

головуючого судді Мигович О.М.

секретаря судового засідання Гладенької Л.Ф.

з участю:

представника позивача ОСОБА_1М

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Калуші справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, УМВС України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити дії, суд

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, де зазначив, що він 09.09.2015 року до ОСОБА_4 Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, через уповноважений пенсійний орган УМВС України в Івано-Франківській області подав заяву про призначення йому довічної пенсії за вислугу років та необхідні для призначення пенсії документи.

23 вересня 2015 року уповноваженим представником ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області - УМВС України в Івано-Франківській області позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про призначення довічної пенсії за вислугу років, посилаючись на те, що на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, а саме на 19.05.2006 року він не досяг 45 річного віку, тому немає підстав для призначення йому пенсії, у відповідності до пункту «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вважає дану відмову неправомірною, тому з даним позовом змушений звернутися до суду

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_4 Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що вони діяли відповідно до пункту «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яким не передбачено призначення пенсії особам, раніше звільненим зі служби, в зв'язку зі змінами в Законі.

Представник відповідача УМВС України в Івано-Франківській області у судове засідання не зявився, однак подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позов не визнає з наведених у запереченні підстав. Просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивачз 15.05.1987 року по 30.05.1989 рік служив в лавах ВМФ на посаді матрос, водій в/ч 10638, в/квиток НК-5550371.

З 01.09.1990 по 30.05.1995 року навчався в Національній юридичній академії.

З 31.10.1995 по 19.05.2006 року позивач проходив службу в УМВС України в Івано-Франківській області, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.16-24).

19.05.2006 року звільнений по ст.64 "Ж" в запас (за власним бажанням), наказ № 49 о/с 17.05.2006р. Підстава: рапорт від 19.04.2006р. Вислуга років станом на 19 травня 2006 року становить: у календарному обчисленні -- 14 років 11 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні немає, загальний трудовий стаж -- 17 років 05 місяців 10 днів, що підтверджується витягом з наказу від 17.05.2006 року №49 о/с (а.с.11).

Отже, станом на січень 2004 року у позивача вислуга років становила більше 12 років 6 місяців, тобто тоді він набув право на довічне пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ЗУ "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в редакції від 4 липня 2002 року, яка була чинна на той час, та у відповідності до ч.1 ст.1 якого: "особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, кримінально-виконавчої системи України мають право на довічну пенсію за вислугу років".

Розрахунок вислуги встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Набувши це право, позивач мав законні сподівання реалізувати його в майбутньому, звернувшись за призначенням пенсії при наявності певних обставин, настання яких, згідно п." Б" ст.12 вищевказаного закону, є умовами призначення пенсії за вислугу років, а саме, як особа, яка має право на пенсію за вищезазначеним Законом, звільнений зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягнувши 45-річного віку та трудового стажу 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Тому, на день звернення до відповідача за призначенням пенсії, згідно записам в трудовій книжці, витягу з наказу № 449 о/с 17.05.2006р. та Індивідуальним відомостям про застраховану особу Пенсійного фонду України (а.с.13-15), номер облікової картки НОМЕР_1 (а.с.8), паспорта (а.с.7), загальний трудовий стаж позивача становив більше 25 років, вислуга років у календарному обчисленні - більше 12 років 6 місяців та вік - більше 45 років. Але йому було відмовлено відповідачем в призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на те, що на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, а саме на 19.05.2006 року він не досяг 45 річного віку, тому немає підстав для призначення йому пенсії, у відповідності до пункту «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції від 04.04 2006 року, яка вступила в законну силу 29.04.2006 року, тобто, після подачі рапорту позивачем про його звільнення (а.с.10) відповідь пенсійного, хоча редакція ст. 1 ЗУ "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в редакції від 4 липня 2002 року, змін не зазнала та набуте право на довічне пенсійне забезпечення за вислугу років законодавчим органом не скасовано.

Зазнав змін пункт «б» статті 12 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в редакції від 04.04.2006 року, відповідно до якої «пенсія за вислугу років призначається: б)особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним упунктах "б"-"д"статті 1-2цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених участині третійстатті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального звязку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Проводячи аналіз нової редакції пункту «б» статті 12 та ч.3 ст.5 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", право на призначення пенсії не мають особи, які не набули (не набудуть) такого права, тобто особи, які: не мають відповідної вислуги або особи позбавлені військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці), а також звільнені зі служби у звязку із засудженням за умисне кримінальне правопорушення, вчинене з використанням свого посадового становища, або притягненням до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, повязаного з корупцією, та члени їх сімей.

Однак, позивач не підпадає під категорію осіб, перерахованих в новій редакції ч.3 ст.5 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", які позбавлені такого права. Перелік таких осіб є вичерпний і чітко визначений в даному Законі.

Тому, Позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право, на відміну від осіб, які безпосередньо звільняються зі служби на пенсію на тих самих умовах, хоча в порівнянні з Позивачем, останні мають таку саму вислугу років (більше 12 років 6 місяців), змішаний трудовий (страховий) стаж більше 25 років та вік більше 45 років, що може вважатись дискримінацією.

Правова норма п. «Б» ст. 12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в редакції від 04.04.2006 року не відповідає принципу верховенства права (правової визначеності, якості закону і т.п.), не містить чіткого механізму, щодо реалізації права на призначення довічної пенсії за вислугою років осіб раніше звільнених зі служби, які вже набули право на призначення пенсії за вислугу років.

КСУ у рішенні № 17-рп/2010 від 29.06.2010 року, висловив свою правову позицію, згідно з якою принцип правової визначеності розтлумачено, як один із елементів верховенства права. Конституційний суд наголосив, що відсутність визначеності в діяльності органів державної влади щодо реалізації прав і свобод людини, може мати негативні наслідки і привести до сваволі.

Невизначеність законодавства та невизначеність повноважень, як розтлумачив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 25 листопада 1997 року в справі Гешмен та Герруп проти Сполученого Королівства (заява №25594/94) є порушенням принципу правової визначеності, оскільки однією із вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом» є передбачуваність.

Судом встановлено, що правова невизначеність п. «Б» ст. 12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а також незаконні дії уповноважених представників ГУПФ в Івано-Франківській області, які полягали у відмові в призначенні пенсії позивачу, призвели до свавілля, поставивши в один ряд осіб, позбавлених військових звань, засуджених, з працівниками органів внутрішніх справ, раніше звільнених зі служби, які під час проходження служби сумлінно і добросовісно виконували свої обовязки по захисту правопорядку в державі, порушили конституційні права Позивача, принципи рівності прав, принцип справедливості, принцип верховенства права, а також право вибору пенсії, відповідно до ст.7 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

В ПВСУ від 06.02.2012 року справа № 21-322а11 вирішуючи питання про застосування ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 04.04.2006 року в часі висловив свою правову позицію, що «згідно зі ст. 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів чи внесення змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Правовідносини, щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців і прирівняних до них осіб, виникають не у момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на призначення пенсії.»

Зробивши аналіз пенсійного законодавства в цілому, тобто Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", тільки в останньому враховано спеціальний стаж (а саме, вислугу років) певної категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме уЗбройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.

Таким чином, особи, які мають встановлену вислугу років у відповідних силових підрозділах та набули право за статтею 1 даного Закону, їх пенсійне забезпечення здійснюється виключно за ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", крім осіб, які відповідно до ст.7 цього Закону особисто зробили вибір про призначення пенсії на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

За таких обставин, суд приходить до висновку, що законодавець в порушення ст. 22 Конституції України, вніс зміни до ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", в якому не передбачив можливості призначити пенсію особам, раніше звільненим зі служби, хоча право на пенсію їм залишив. Таким чином створив прогалину в законі.

Відповідно до ст.9 ч.1 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, суд вирішує справи, відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд, застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ч.7 ст. 9 КАС України, в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогію закону).

Тому, суд приходить до висновку щодо необхідності застосування аналогії закону, з метою реалізації порушених прав Позивача на довічне пенсійне забезпечення, а саме, зобов'язати призначити йому довічну пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 12 п. «Б» ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», за аналогією закону, як раніше звільненій особі на тих самих умовах, що і особам, які перебували на службі на момент звільнення.

На підставі наведеного, у відповідності до ч.2 ст.3, ст.8, ч.5 ст.17, ст.21, ст.22 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2010 від 29.06.2010 року; Постанова Верховного Суду України від 06.02.2012 року у справі 21-322а11; п. "б" ст.12, ст.1, ст.4 та преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 4 липня 2002 року, п. "б" ст.12, ст.1, ст.1?, ст.5, преамбули Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в редакції від 04.04.2006 року; рішення Європейського Суду з прав людини від 25 листопада 1997 року в справі Гешмен та Герруп проти Сполученого Королівства (заява №25594/94); ст.ст.3, 8, 9 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задоволити.

Визнати дії уповноваженого представника ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області - УМВС України в Івано-Франківській області, в особі заступника начальника УМВС України в області про відмову в призначенні довічної пенсії за вислугу років ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, неправомірними.

Зобов'язати уповноваженого представника ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області - УМВС України в Івано-Франківській області підготувати та подати до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області документи для призначення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 довічної пенсії за вислугу років.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області прийняти, оформити та призначити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, довічну пенсію за вислугу років, відповідно до п.б ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Постанова може бути оскаржена до Львівського адміністративного апеляційного суду протягом 10 днів з часу її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд.

Головуючий: