Ухвала суду № 56140140, 18.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 335/10630/14 Головуючий у 1 інстанції: Воробйов А.В.

№ провадження 22-ц778/660/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізькій області у складі:

головуючого Гончар М.С.,

суддів Стрелець Л.Г.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_3, зацікавлені особи: Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Фінансова ініціатива» на бездіяльність державної виконавчої служби та постанову про закінчення виконавчого провадження, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який в ході розгляду справи був уточнений, до ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» про захист прав споживача та повернення коштів по депозитному вкладу.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2014 року позов задоволено частково.

Зобовязано ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» повернути ОСОБА_3 суму вкладу із нарахованими станом на 01.10.2014 року відсотками, що станом на 01.10.2014 року становить 11790,36 доларів США.

Зобовязано ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» нарахувати та виплатити ОСОБА_3 проценти відповідно до умов договору банківського вкладу № 239206 від 28.10.2013 року за період з 01.10.2014 року по день виплати всієї суми вкладу.

В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення.

Стягнуто з ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» судовий збір в сумі 1526 грн. 85 коп. на користь держави.

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, зацікавлені особи: ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві, ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» на бездіяльність державної виконавчої служби та постанову про закінчення виконавчого провадження.

В скарзі зазначав, що 03.12.2014 року було видано виконавчий лист № 335/10630/14-ц за судовим рішення від 21.10.2014 року, яким відповідача зобовязано повернути заявнику 11790,36 доларів США.

19.01.2015 року постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження ВП № 46044438 по примусовому виконанню виконавчого листа, якою постановлено боржнику добровільно виконати рішення в 7-денний строк, тобто до 26.01.2015 року, а в протилежному випадку виконати його в примусовому порядку.

В добровільному порядку рішення виконано не було.

Зазначає, що ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві, в порушення ст.ст. 75, 27 ЗУ «Про виконавче провадження» своєчасно не перевірив виконання рішення суду на наступний день після закінчення 7-денного строку з дня постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто 27.01.2015 року, не наклав на боржника штраф і не розпочав примусового виконання рішення..

Замість цього штраф накладено постановою ВДВС лише 26.03.2015 року.

На підставі цього бездіяльність ВДВС у вигляді незабезпечення примусового виконання рішення в період з 27.01.2015 року по 26.03.2015 року є незаконною.

Вказує, що в порушення вимог діючого законодавства ВДВС повторно не перевірив виконання рішення в строк 5 робочих днів після накладення штрафу, тобто 02.04.2015 року і не організував примусового виконання рішення.

Замість цього на боржника лише 12.06.2015 року повторно накладено штраф.

30.06.2015 року ВДВС направлено подання № 1177/4 до Печерського РУГУ МВС України в м. Києві про притягнення посадових осіб банку до кримінальної відповідальності за невиконання рішення і 30.06.2015 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Жодної суми на виконання рішення ВДВС заявнику не стягнув і не сплатив.

Зазначає, що ним з поважних причин пропущено 10-денний строк на оскарження бездіяльності ВДВС та постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки на його адресу не були направлені постанову про відкриття виконавчого провадження, постанови про накладенні штрафів та постанову про закінчення виконавчого провадження.

Про їх існування йому стало відомо 03.09.2015 року після ознайомлення з виконавчим провадження.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд поновити строк для подання скарги, визнати неправомірною бездіяльність ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві у вигляді невжиття заходів в примусовому порядку виконання виконавчого листа № 335/10630/14-ц від 03.12.2014 року виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя в період з 27.01.2015 року по 26.03.2015 року та починаючи з 03.04.2015 року; визнати неправомірною постанову ВП № 46044438 від 30.06.2015 року про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення від 21.10.2014 року, зобовязати ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві вчинити дії примусового виконання виконавчого листа від 03.12.2014 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя шляхом звернення стягнення на майно боржника

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2015 року в задоволені скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3. зазначає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстава.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

З матеріалів справи вбачається, що скарга подана та розглянута судом на підставі ст.ст.383-389 ЦПК України, які регламентують судовий контроль за виконанням судових рішень.

Згідно ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Порядок розгляду скарги визначений ст.386 ЦПК України.

У даній нормі права вказано: скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

Розглядаючи скаргу по суті, суд першої інстанції не звернув уваги, що подана скарга не відповідає роз'ясненням п.5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах", де вказано: враховуючи положення статті 383 ЦПК, суб'єктом оскарження може бути державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби, які представляють орган державної виконавчої служби, зазначений у статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу», оскільки відповідно до частини другої статті 4 цього Закону державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Всупереч наведеному скарга подана відносно Відділу ДВС Печерського районного управління юстиції у м. Каєві. без особистого зазначення державного виконавця та начальника ВДВС (а.с.61).

Із матеріалів справи вбачається, що судові засідання призначались судом на 23.10.2015р.,04.11.2015р.,18.11.2015р, 07.12.2015 р.проте жодного разу державний виконавець,бездіяльність якого оскаржується, не отримував повістки до суду на призначені судові засідання,не надавав суду свої заперечення або пояснення щодо обставин скарги.

Крім того, в матеріалах справи взагалі відсутні матеріали виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 335/10630/14-ц від 03.12.2014 року, що також унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому постановлену ухвалу не можна визнати законною та обґрунтованою.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 14 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), як провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Розглядаючи дану справу суд першої інстанції в порушення вимог ст. 10 ч.4 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, оскільки за відсутністю в матеріалах справи виконавчого провадження суд не перевірив належні, своєчасні та повні заходи на виконання вимог Закону у вказаному виконавчому провадженні.

Висновку про порушення судом норм процесуального права при вирішенні скарги колегія суддів дійшла з урахуванням роз'яснень, наданих Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», у пункті 18 якої наголошено, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210,213,387 ЦПК.

Проте, зі справи вбачається, що оскаржена ухвала не відповідає зазначеним процесуальним нормам.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, суд першої інстанції не проаналізував та не надав правової оцінки всім обставинам, на які посилався заявник, зокрема, не перевірив виконання державним виконавцем вимог ст.ст.75,27 Закону України «Про виконавче провадження», а саме які дії державного виконавця свідчать про перевірку ним виконання рішення суду на наступний день після закінчення 7-денного строку з дня постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто 27.01.2015 року. Не зясував, чому лише через два місяці 26.03.2015 року накладено штраф на боржника за невиконання рішення суду. Крім того, заявник в скарзі вказує на те, що повторно державний виконавець не перевірив у строк 5 робочих днів після накладення штрафу, тобто 02.04.2015 року і не організував примусового виконання рішення суду, а замість цього на боржника лише 12.06.2015 року повторно накладено штраф постановою ВДВС. Проте вказані обставини залишились поза увагою суду і в цій частині скарга взагалі не розглядалась, суд обмежився лише в перевірці дій державного виконавця при прийнятті постанови щодо закінчення виконавчого провадження

Відповідно до вимог ст. 210 ЦПК України, ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з: вступної частини; описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою; мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; резолютивної частини.

Всупереч зазначеній нормі в оскаржуваній ухвалі мотивувальна частина містить лише загальні висновки суду, щодо відповідності дій держаного виконавця закону, без оцінки всіх обставин та доводів заявника.

Таким чином, встановлені під час апеляційного розгляду вищенаведені обставини дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції порядку розгляду скарги і тягнуть скасування оскарженої ухвали з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307,312,313,314 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2015 року в цій справі скасувати. Питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Головуючий:

Судді: