Рішення № 56139019, 25.02.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/202/2016(м)

0509/1777/2012

Головуючий у 1 інстанції Жамбровський С.І.

Категорія 30 Доповідач Ігнатоля Т.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Ігнатоля Т.Г.,

суддів Кочегарової Л.М., Попової С.А.

за участю секретаря Герасимової Г.Є,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Рівне» про відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Рівне» (далі ТОВ «Охорона Рівне») на заочне рішення Вугледарського районного суду Донецької області від 23 липня 2015 року, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, який в процесі розгляду справи неодноразово уточнював та доповнював. В остаточній редакції просив стягнути з відповідача на свою користь у відшкодування моральної шкоди за відмову в заповненні пункту 1.3 в направленні на МСЕК - 3000 грв.; за невиконання рішення суду - 4000 грн.; за цинічне відношення та введення його в оману при заповненні документів, необхідних для проходження огляду МСЕК, що потягло за собою фінансові втрати - 4000 грн.; за викладення у службовій характеристиці недостовірної інформації щодо нього 4000 грв. Також просив спростувати викладену інформацію шляхом видачі нової характеристики.

В обґрунтування позову посилався на те, що з вересня 2008 року по 07 травня 2009 року він працював охоронцем в ТОВ «Охорона-Рівне». В березні 2009 року йому необхідно було проходити огляд МСЕК. Для цього відповідачу потрібно було заповнити пункт 1.3 направлення на МСЕК, але відповідач йому відмовив. У звязку з даною відмовою він звернувся до суду, рішенням якого від 11 червня 2009 року ТОВ «Охорона-Рівне» було зобовязано заповнити належним чином направлення на МСЕК. Однак, рішення суду не було своєчасно виконане, в результаті чого він зазнав моральних страждань, переживань щодо ризику неотримання регресних виплат, щодо затягування часу на оформлення цих виплат. Крім того, відповідачем надано йому службову характеристику, в якій містилися неправдиві відомості про його систематичні запізнення на роботу, залишення робочого місця та відсутність авторитету серед робочого колективу.

Заочним рішенням Вугледарського районного суду Донецької області від 23 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Охорона-Рівне» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2000 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач посилається в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, зазначає, що суд не дослідив чи мали місце перешкоди з боку ТОВ «Охорона Рівне» для ОСОБА_1 в проходженні МСЕК внаслідок відсутності записів у п.1.3 направлення; чи були підстави для виплати ОСОБА_1 регресних виплат; не взяв до уваги, що ще до набрання чинності рішення від 11 червня 2009 року ОСОБА_1 пройшов огляд МСЕК 17 серпня 2009 року; що відповідач не чинив жодних перешкод для проходження позивачем огляду МСЕК та не міг спричинити позивачу жодних душевних страждань; що відсутній причинний звязок між шкодою і протиправними діями ТОВ «Охорона Рівне». Крім того, заповнення даного пункту бланку було виключно ініціативою позивача, а не вимогою МСЕК. Тому, душевні страждання, на які посилається позивач, є вигаданими, не мають жодних обєктивних підстав та не підтверджені документально. ТОВ «Охорона Рівне» просило рішення скасувати, в частині задоволених позовних вимог, та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В частині відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні моральної шкоди за цинічне відношення до нього та введення його в оману при заповненні документів, необхідних для проходження огляду МСЕК, що потягло за собою фінансові втрати та за викладення у службовій характеристиці недостовірної інформації щодо нього та зобов»язання спростувати викладену інформацію шляхом видачі нової характеристики, позивач рішення не оскаржує і, згідно з вимогами ст.303 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції, відповідно до принципу диспозитивності, не має права робити будь які висновки в зазначеній частині рішення.

ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з»явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.158 -1 ЦПК України в режимі відеоконференції.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які підтримали доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване рішення вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1В працював в ТОВ « Охорона Рівне» охоронцем з 8 вересня 2008 року по 7 травня 2009 року.

У березні 2009 року позивач звернувся до ТОВ «Охорона Рівне» та просив заповнити п.1.3 направлення на МСЕК і видати йому виробничу характеристику. Підприємство відмовило у заповненні бланку МСЕК, що стало причиною звернення ОСОБА_1 до суду.

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 11 червня 2009 року ТОВ «Охорона Рівне» було зобовязане видати належним чином заповнений п.1.3 бланку направлення на МСЕК та виробничу характеристику на ОСОБА_1, на бланках, наданих представнику ТОВ «Охорона Рівне» 24 березня 2009 року.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2009 року рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 11 червня 2009 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про видачу виробничої характеристики скасоване і в позові в цій частині відмовлено. В решті частини рішення залишено без зміни ( а.с. 56-58).

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Охорона Рівне» про зобов»язання заповнити п.1.3 направлення на МСЕК, яке набрало сили на підставі рішення Апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2009 року встановлено порушення прав та інтересів позивача у звязку з невидачею йому належним чином заповненого бланку направлення на МСЕК. Рішення суду виконане з певним запізненням, тому, позивачу була нанесена моральна шкода, яка виразилась у вигляді душевних страждань, яких він зазнав внаслідок переживань від своєчасно не отриманих регресних виплат, які можна було отримати після проходження огляду МСЕК, а також у звязку з затягуванням часу на оформлення цих виплат через несвоєчасне виконання рішення, через що позивач змушений був докладати додаткові зусилля.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або його зміни є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи.; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У відповідності з вимогами ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями ст.212 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість , достовірність кожного доказу окремо , а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обґрунтовуючи позов про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що рішення суду про видачу йому належним чином заповненого направлення на МСЕК не було своєчасно виконане, в результаті чого він зазнав моральних страждань та переживань щодо ризику неотримання регресних виплат, щодо затягування часу на оформлення цих виплат.

Суд першої інстанції, вважаючи ці доводи переконливими та доведеними, пославшись на рішення суду, яким відповідач був зобовязаний видати належним чином заповнений бланк направлення, частково задовольнив позов, однак, під час розгляду справи не з»ясував та не взяв до уваги, чи були дії відповідача з приводу обовязку заповнити бланк направлення перешкодою для позивача в проходженні МСЕК, що б стало причиною його страждань.

Разом з тим, як вбачається з листа голови обласного центру медико соціальної експертизи від 9 вересня 2009 року №64/103, для проходження МСЕК необхідно оформити в лікувальному закладі направлення на МСЕК форми 88, затверджене наказом МОЗ України 29 грудня 2000 року №369. В даному направленні п.1.3 зміна професії та умов праці за останній рік, заповнює підприємство. Відмова керівництва підприємства не є причиною відмови в реєстрації направлення на МСЕК. (т.1 а.с. 54).

Доказів того, що міжрайонна медико соціальна комісія висувала до позивача, або до підприємства будь - які вимоги з цього приводу, внаслідок чого позивач міг докладати додаткові зусилля для вирішення цього питання, матеріали справи не містять.

Рішення суду від 11 червня 2009 року про зобов»язання відповідача заповнити п.1.3 направлення набрало чинності 18 вересня 2009 року.

Між тим, ще 17 серпня 2009 року, тобто, до набрання чинності та до виконання рішення відповідачем, без заповнення п.1.3 направлення, ОСОБА_1 пройшов огляд МСЕК №3 і рішенням комісії був визнаний інвалідом третьої групи у звязку з захворюванням, повязаним проходженням військової служби, строком до 1 вересня 2012 року, про що йому була видана довідка серії Дон. 07 №025452 (т.1 а.с. 55,73 ).

21 жовтня 2009 року судом було видано виконавчий лист №2-672 від 11 червня 2009 року ( т.1 а.с. 5) і рішення було виконане, про що свідчить постанова державного виконавця від 10 лютого 2010 року про закінчення виконавчого провадження ( а.с. т.1 а.с. 6).

Ніяких рішень державної виконавчої служби про притягнення ТОВ «Охорона Рівне» до відповідальності за невиконання, або несвоєчасне виконання судового рішення не приймалося і позивачем суду не надано.

Вказаним обставинам суд, всупереч вимогам ст.212 ЦПК України, не дав ніякої оцінки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необгрунтованим висновок суду про те, що моральна шкода позивачу спричинена невиконанням відповідачем судового рішення.

Крім того, суд зробив висновок про спричинення відповідачем моральної шкоди внаслідок несвоєчасно отриманих ОСОБА_1 регресних виплат.

Однак, позивачем не надано і матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності звернень ОСОБА_1 до ТОВ «Охорона Рівне» з приводу призначення йому регресних виплат у звязку з тим, що робота на даному підприємстві будь яким чином вплинула на стан його здоровя.

Відповідно до листа №18/116 від 4 лютого 2010 року начальника відділу медичного забезпечення Головного управління МВС України в Донецькій області ОСОБА_1 є інвалідом з 1998 року (т.2 а.с. 151), а відповідно до листа №26/115 від 18 березня 2010 року голови міжрайонної МСЕК №3 обласного центру медико соціальної експертизи, захворювання, що спричинило інвалідність ОСОБА_1, є наслідками проходження ним військової служби. ОСОБА_1 пройшов планові медичні обстеження МСЕК у 2006 році та у 2009 році ( т.2 а.с. 154,163). Будь яких перешкод з боку відповідача для проходження МСЕК не встановлено.

Згідно з вимогами ст.23 ЦК України та розяснень, які містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивачем, у відповідності з вимогами ст.10,60 ЦПК України, не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що він зазнав будь яких втрат немайнового характеру з вини відповідача.

Не надано таких доказів і апеляційному суду, а посилання позивача в позовних заявах на фінансові втрати, яких він зазнав у звязку зі звернення до суду не відносяться до спірних правовідносин.

Відповідно до загальних підстав цивільно правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього.

Колегія суддів вважає, що з огляду на встановлені судом обставини та вимоги закону, посилання позивача та висновки суду про спричинення моральних страждань через перешкоджання з боку ТОВ Охорона Рівне» у проходженні позивачем медичного огляду з метою підтвердження інвалідності, через необхідність захищати свої інтереси від неправомірних дій відповідача, є не доведеними. Тобто, не доведений причинний звязок між шкодою, на яку посилається позивач, та діями відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки суд не з»ясував обставини, які мають значення для вирішення даного спору; обставини, які суд вважає встановленими, не доведені; висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону; порушені норми матеріального і процесуального права, апеляційна скарга ТОВ «Охорона-Рівне» підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

У звязку з відмовою ОСОБА_1 у задоволенні позову, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, судовий збір за апеляційний розгляд справи підлягає стягненню з позивача.

Як вбачається зі справи, при подачі відповідачем апеляційної скарги 13 січня 2016 року було сплачено судовий збір в розмірі 121,80 грв. ( т.2 а.с. 249).

Згідно з положеннями ст.2, п/п 6 п.1 ч.2 ст.4 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-У1 «Про судовий збір», в редакції від 16 липня 2015 року, ставка судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Тому, недоплачена сума судового збору становить 12,18 грв. .), які підлягають стягненню з позивача в дохід держави. (110% від 121,80 грв., що підлягали сплаті при подачі позову у травні 2012 року, дорівнює 133,98 грв. за мінусом сплачених 121,80 грв.)

Керуючись ст. ст. 303,307,309,316 ЦПК України,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Рівне» задовольнити.

Заочне рішення Вугледарського районного суду Донецької області від 23 липня 2015 року, в частині стягнення на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2000 грв., скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Рівне» про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави за апеляційний розгляд справи - 12,18 грв. ( дванадцять грв.18 коп).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.Г.Ігнатоля

Судді: Л.М.Кочегарова

ОСОБА_4