Рішення № 56135014, 29.02.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Максимчук З.М., Собіна І.М.

секретар судового засідання: Вох В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сарненського районного суду від 11 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Сарненського районного суду від 11 лютого 2015 року зазначений позов задоволено: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0707/44 від 24.07.2007 року в розмірі 4 878 452, 61 гривень звернуто стягнення на приміщення магазину "Фокус", загальною площею 135, 20 кв. м, яке розташоване в Рівненській області, м. Сарни, вул. Лисенка, 2, шляхом продажу предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк" або банк) з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування; з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, що необхідні для продажу предмета іпотеки, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 568125 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 3 654 гривень судового збору.

Ухвалою Сарненського районного суду від 15 грудня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач покликається на його незаконність і необґрунтованість через порушення судом норм процесуального та матеріального права.

На її обґрунтування зазначала про допущені судом процесуальні порушення. Зокрема, всупереч вимогам ст. ст. 127, 169 ЦПК України не направлено їй ухвалу про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви з додатками та не повідомлено про дату і час розгляду справи. Судом не додержано норм ст. ст. 33, 35 ЦПК України, в звязку з чим до участі в справі не було залучено інших спадкоємців дочку і сина, які зареєстровані і проживали разом зі спадкодавцем і не відмовлялися від спадщини.

Вважає, що обовязком суду було закриття провадження у даній справі згідно з п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України, оскільки позов про стягнення заборгованості уже вирішувався в судовому порядку.

На її думку, ПАТ КБ "Приватбанк" пропущено позовну давність, тоді як заява про поновлення цього матеріально-правового строку не подавалася. Тому є хибним незастосування судом положень цивільного законодавства про сплив позовної давності і відмову через цю обставину банку в позові.

Судом не враховано положень постанови Національного банку України "Про затвердження правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст. 30-33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а також ст. ст. 616, ч. 5 ст. 261 ЦК України.

Переконана про упередженість та необєктивність суду при розгляді справи.

Крім того, суд безпідставно залишив без уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену в справі № 6-41128св14 від 14.01.2015 року, згідно з якою у разі ухвалення судового рішення по суті нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено. Також не застосована правова позиція в справі № 6-42315св14 від 21.01.2015року щодо зміни строку дії договору в звязку із достроковим стягненням заборгованості за кредитом.

З цих підстав просила заочне рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове про відмову ПАТ КБ "Приватбанк" у позові.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з доведеності і обґрунтованості позову, оскільки внаслідок порушення позичальником кредитного зобовязання виникла заборгованість за кредитним договором. Основне зобовязання забезпечене іпотекою, тому звернено стягнення на приміщення належного відповідачу магазина "Фокус", який є предметом забезпечення.

Проте частково зі змістом резолютивної частини рішення колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Матеріалами справи встановлено, що 24 липня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір №0707\44, за умовами якого банк надав, а ОСОБА_1 отримала 100 000 доларів США кредитних коштів зі сплатою 15, 00 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 16 липня 2012 року (а.с. 11-13, зв.).

Тоді ж з метою повернення відповідачем кредиту між ними укладено договір №0707\44\І, за яким ОСОБА_1 надала в іпотеку приміщення магазина "Фокус", що розташований в м. Сарни Рівненської області, вулиця Лисенка, 2, 135, 20 кв. м. Нерухоме майно належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2006 року. Вартість предмета іпотеки на момент укладення договору сторонами обумовлена у 568 125, 00 гривень (а.с. 16-18).

26 липня 2007 року позичальником отримана повна сума кредитних коштів, тобто 100 000 доларів США, про що свідчить ордер-розпорядження №01\2 про видачу (погашення) короткострокового кредиту (а.с. 15).

16 березня 2014 року банком направлено на адресу відповідача письмову вимогу про повернення 309 61, 32 доларів США заборгованості за кредитом, а також попереджено про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки та звільнення нею приміщення магазина "Фокус" (а.с. 7-7, зв.).

У грудні 2014 року, вважаючи, що ОСОБА_1 порушує умови укладеного кредитного договору, що призвело до утворення 325 230, 17 доларів США заборгованості, з яких: 84 592, 80 доларів США складає бог за кредитом, 110 627, 76 доларів США борг за процентами за користування кредитом, 16 239, 79 доларів США борг з комісії за користування кредитом, 98 266, 80 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобовязання, 16, 67 доларів США штраф (фіксована частина), 15 486, 36 доларів США штраф (процентна складова), ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Повно і правильно зясувавши обставини справи та зробивши обґрунтований висновок про задоволення позову, суд першої інстанції в той самий час застосував норми матеріального і процесуального права з їх порушенням, оскільки резолютивна частина оскаржуваного рішення не повністю відповідає встановленим положенням законодавства про іпотеку та процесуального права.

Пунктами 18.8.2, 18.8.3 і 18.10 договору іпотеки №0707\44\І від 24.07.2007 року передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем зобовязань за кредитним договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання всіх зобовязань, а в разі невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобовязань за кредитним договором, зокрема, у випадку порушення позичальником будь-якого зобовязання, встановленого кредитним договором чи договором про іпотеку. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з пунктами 18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої передбачені п.п. 2.4 цього договору вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення (а.с. 17).

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 38, ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко держателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління в період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З розяснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 42 своєї постанови від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", вбачається, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предметі іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, в ньому в обовязковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю права на продаж іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності\незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Між тим, правова позиція Верховного Суду України, яка висловлена 23 грудня 2015 року в ухваленій у справі №6-1205цс15 постанові, замість рекомендованого пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ права суду зазначити про початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на звичайні ціни на цей вид майна, встановила положення про його безумовний обовязок.

Так, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України "Про іпотеку" і положенням пункту 4 частини першоїстатті 215 Цивільного процесуального кодексу України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Згідно із абз. другим ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

З огляду на наведені обставини рішення суду підлягає частковому скасуванню з викладенням резолютивної частини в іншій формі.

Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права на увагу не заслуговують, виходячи з такого.

Норми ч. 3 ст. 309 ЦПК України визначають порушення норм процесуального права як підставу для скасування чи зміни рішення лише у разі, коли це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як убачається, доказів про існування фактів таких порушень вимог процесуального закону ОСОБА_1 не надала, а колегією суддів здобуто не було.

Щодо покликань відповідача про те, що існуючий пріоритет іпотекодержателя на спірне нерухоме майно набуто не за договором іпотеки №0707\44\І від 24.07.2007 року, а за іншим договором іпотеки №0607\62\І від 18.07.2006 року, то вони спростовуються відсутністю належних і переконливих доказів про ці обставини.

Так, відповідно до ст.ст. 10 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки відповідач в звязку з розглядом справи в заочному провадженні була позбавлена права подавати в суді першої інстанції докази на підтвердження своїх заперечень проти позову, тому відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України вона вправі була їх подати в засіданні апеляційного суду, про що їй було розяснено. Однак своїми процесуальними правами вона не скористалася і таких доказів колегії суддів не надала.

Не можна погодитися як з хибними з її доводами про пропуск позовної давності при вирішенні спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 5 ст. 261 ЦК України передбачає початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання зі спливом строку виконання.

Дія кредитного договору припинилася 16 липня 2012 року, однак зобовязання, що встановлені цим договором, в звязку із їх порушенням відповідачем тривають. За захистом свого субєктивного цивільного права банк звернувся до суду у грудні 2014 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, що унеможливлює обґрунтованість доводів ОСОБА_1

Колегія суддів не згодна і з доводами автора скарги про неврахування судом постанови Національного банку України "Про затвердження правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст. 30-33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а також ст. ст. 616 ЦК України.

Так, правовою позицією, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, встановлено, що за змістом ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Наявність вини позичальника, який одержав кредитні кошти та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобовязань за договором згідно зі ст. 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобовязань.

Спростовуються правильністю висновків місцевого суду посилання апеляційної скарги про залишення поза увагою правових позицій Верховного Суду України, що викладені в справі № 6-41128св14 від 14.01.2015 року та в справі № 6-42315св14 від 21.01.2015року.

Інші доводи ОСОБА_1 про недодержання судом вимог закону, в т.ч. і про упередженість суду при розгляді справи, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що прийняті бути не можуть.

Підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

На підставі ч. 1 ст. 33, ч. 6 ст. 38, ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", постанови Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі №6-1205цс15, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Сарненського районного суду від 11 лютого 2015 року частково скасувати, виклавши резолютивну частину в такій редакції:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0707/44 від 24.07.2007 року в розмірі 4 878 452, 61 гривень звернути стягнення на приміщення магазина "Фокус", загальною площею 135, 20 кв. м, яке розташоване в Рівненській області, м. Сарни, вул. Лисенка, 2, шляхом продажу предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування; з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, що необхідні для продажу предмета іпотеки, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності\незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В іншій частині рішення суду першої інстанції (про стягнення судового збору) залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: