Ухвала суду № 56133242, 25.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1001/329/2012 Головуючий у І інстанції Єременко В. М.Провадження № 11/780/12/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 48 25.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

25 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі

головуючого судді: Капічон О.М.

суддів: Костенко І.В., Ященко І.Ю.,

за участю прокурора: Стаховської Н.О.,

захисника: ОСОБА_2,

засудженого: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляцію прокурора на вирок Баришівського районного суду Київської області від 29 грудня 2015 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, Російської Федерації, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого водієм в ФГ «Зернівка» в селі Сулимівка, Яготинського району Київської області, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_6, раніше не судимого,

визнано не винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365 та ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано за відсутністю в діянні складу злочинів на підставі п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК України /в редакції 1960 року/; визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки без позбавлення права керування транспортними засобами; на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давності. Постановлено стягнути з засудженого на користь держави за проведення експертиз 3717 грн. 25 коп., -

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду, органами досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що 14 березня 2006 року близько 19 години, працюючи на посаді помічника дільничного інспектора міліції Яготинського РВ ГУ МВС України в Київській області в званні сержанта міліції і являючись службовою особою, яка згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про міліцію», постійно здійснює функції представника влади, отримав телефоном повідомлення керівника ТОВ «Світанок» про перебування на фермі підприємства ОСОБА_7 в стані алкогольного спяніння та його конфлікт і бійку із сторожами, прибув на територію молочно-товарної ферми ТОВ «Світанок» в селі Червоному Яготинського району Київської області.

Зайшовши до приміщенні одного з сараїв ферми, ОСОБА_4 знайшов ОСОБА_7 та запропонував йому вийти з ним на подвіря. На той час ОСОБА_7 вже ні з ким не конфліктував і його поведінка не являла небезпеки. Вийшовши з приміщення сараю, ОСОБА_4, без попередження і вияснення обставин, наніс ОСОБА_7 удар кулаком в обличчя, заподіявши перелом нижньої щелепи, який віднесений до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоровя.

Перевищення ОСОБА_4 влади проявилось у тому, що він, згідно до положень ч. 2 ст. 12 Закону України «Про міліцію», мав право застосовувати силу без попередження тільки в разі виникнення безпосередньої загрози життю або здоровю громадян чи йому особисто. Проте, така загроза, як і взагалі необхідність застосування заходів фізичного впливу до ОСОБА_7, були відсутні. ОСОБА_4 вчинив дії, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках за відсутності цієї умови.

Після травмування ОСОБА_7 ОСОБА_4 не забезпечив надання йому необхідної в найкоротший строк допомоги, як того вимагає ч. 4 ст. 12 Закону України «Про міліцію», а відразу поїхав з місця події.

Окрім того ОСОБА_4 органами досудового слідства обвинувачується в тому, що про застосування щодо ОСОБА_7 заходів фізичного впливу із заподіянням йому тілесних ушкоджень, в супереч вимогам ч. 5 і 6 ст. 12 Закону України «Про міліцію», рапортом не довів до відома начальника для сповіщення прокуророві, а сфальсифікував матеріали перевірки за фактом отримання ОСОБА_7 ушкоджень начебто в результаті падіння останнього з воза. 17 березня 2006 року в період з 09 години до 13 години ОСОБА_4 у приміщенні Яготинського районного відділу головного управління МВС України в Київській області, розташованому у місті Яготині Київської області на вул. Незалежності, 109, виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за цим фактом, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, зазначивши у ній завідомо неправдиві дані про таке падіння. Ця постанова, як офіційний документ, стала підставою для припинення, передбаченої ст. 97 КПК України, перевірки повідомлення з лікарні про госпіталізацію ОСОБА_7

Також судом визнано доведеним, що 06 вересня 2011 року, близько 17 години 00 хвилин ОСОБА_4, керуючи автомобілем ВАЗ-2104, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись поблизу будинку № 5 по вулиці Шевченка в селі Сулимівка Яготинського району Київської області в напрямку села Лозовий ОСОБА_7, допустив порушення вимог п.п. 1.7, 2.3.б, 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, не обрав у встановлених межах, безпечної швидкості руху керованого ним автомобіля, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перевищив встановлену в населеному пункті швидкість руху, виявивши небезпеку для руху, а саме людину похилого віку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7, яка переходила дорогу зліва на право по його руху, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості автомобіля аж до зупинки, внаслідок чого здійснив наїзд на дану особу. Внаслідок ДТП ОСОБА_8 отримала ушкодження, які згідно висновку експерта, відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоровя.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Баришівського районного суду щодо ОСОБА_4 з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та постановити у справі свій вирок, за яким ОСОБА_4 визнати винним та засудити: за ч. 1 ст. 286 КК України до 3 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити від кримінальної відповідальності в звязку із закінченням строків давності; за ч. 2 ст. 365 КК України до 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, повязані із здійсненням владних повноважень строком на 3 роки; на підставі ст. 54 КК України позбавити звання «сержант міліції»; за ч. 1 ст. 366 КК України до 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, повязані із здійсненням владних повноважень строком на 2 роки і на підставі ст. 49 КК України звільнити в звязку із закінченням строків давності. На підставі статей 54, 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити до відбуття 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, повязані із здійсненням владних повноважень строком на 3 роки та позбавленням спеціального звання працівника міліції «сержант міліції». Вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, та без належного обґрунтування й оцінки прийняв інші, що суттєво вплинуло на вирішення питання про невинуватість ОСОБА_4 в частині предявленого йому обвинувачення за ч. 2 ст. 365 та ч. 1 ст. 366 КК України. Зокрема, суд першої інстанції вказав, що основним джерелом доказів винуватості ОСОБА_4 є показання потерпілого ОСОБА_7, які не є послідовними, суперечливими та такими, що спростовуються показаннями підсудного та частини свідків (ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16П.). Разом з тим, на думку апелянта, при оцінці показань даних осіб суд першої інстанції підійшов до цього вибірково та непослідовно. Також вказує, що показання свідка ОСОБА_11 суд першої інстанції безпідставно оцінив як такі, що доводять тільки факт бійки між потерпілим та сторожами, яка відбулася перед приїздом ОСОБА_4 на ферму; мотивів, з яких судом було відкинуто інші показання цього свідка, у вироку не наведено. Зокрема прокурор зазначає, що судом невмотивовано не було прийнято до уваги, що вищевказаний свідок стверджував, що після конфлікту зі сторожами він спілкувався з потерпілим, робив йому зауваження, а потім бачив, як приїхав ОСОБА_4, який вивів ОСОБА_7 з приміщення, а вже потім потерпілий зайшов в приміщення ферми травмований і відразу розповів, що його вдарив ОСОБА_4 Аналогічно, як вказує апелянт, вибірково було проаналізовано показання свідка ОСОБА_13 Окрім того, прокурор зазначає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою, що показання свідка ОСОБА_12 суперечать показанням ОСОБА_13 та підсудного, та ОСОБА_12 не змогла в ході допиту відповісти на запитання щодо детальних обставин події. Також прокурор зазначає, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що показання свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 є неправдивими, є безпідставними, оскільки дані свідки надають правдиві показання, які не змінюються протягом всього розгляду справи, та були попереджені про кримінальну відповідальність. Апелянт зазначає, що висновок суду про те, що не виключена можливість заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 чи ОСОБА_9, є припущенням, яке не можна покласти в основу прийнятого рішення. Прокурор звертає увагу на те, що з протоколу очної ставки між потерпілим ОСОБА_7 та підсудним ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_7 повністю підтримує свої показання про спричинення йому травми ОСОБА_4, проте, у вироку суду вказаний доказ оцінено як такий, що доводить невинуватість ОСОБА_4 На думку апелянта, висновки суду про невинуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365 та ч. 1 ст. 366 КК України, викладені судом першої інстанції не чітко, містять суперечливі формулювання, що ставить під сумнів обґрунтованість прийнятого судового рішення.

В змінах до апеляції прокурор просить вирок суду щодо ОСОБА_4 скасувати з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка підтримала апеляцію в частині змін; захисника, який заперечував проти поданої апеляції; засудженого, який в дебатах та останньому слові просив залишити вирок суду без змін; дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції колегія суддів приходить до наступних висновків.

У відповідності до вимог ст.323 КПК України / в редакції 1960 року/ вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно п.2 ч.1 ст.367 КПК України / в редакції 1960 року/ підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у ч. 1 ст.347 цього Кодексу при розгляді справи в апеляційному суді є невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст.327 КПК України / в редакції 1960 року/ виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Частиною 4 ст.334 КПК України / в редакції 1960 року/ передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке предявлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Однак, як убачається з вироку, суд першої інстанції наведених вимог закону дотримався не в повному обсязі.

Як під час розгляду справи судом, так і на досудовому слідстві ОСОБА_4 винним себе в предявленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.365 та ч.1 ст.366 КК України не визнавав пояснюючи, що тілесних ушкоджень ОСОБА_7 не спричиняв, останній його оговорює, оскільки у них неприязні стосунки через те, що ОСОБА_4 неодноразово складав протоколи про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності та приймав участь у розкритті особливо тяжкого злочину братом ОСОБА_7, за який той поніс покарання.

Потерпілий ОСОБА_7 як на досудовому слідстві, так і в ході судових засідань стверджував, що саме ОСОБА_4 спричинив йому тілесне ушкодження у вигляді перелому щелепи.

Суд у вироку зазначив, що основним та єдиним джерелом доказів винуватості ОСОБА_3 є показання потерпілого, які не є послідовними, суперечливими та такими, що спростовуються показаннями підсудного та частини свідків, а саме ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, а також висновком судово медичної експертизи щодо ОСОБА_7 та постановою про відмову в порушенні кримінальної справи, яку виніс ОСОБА_4 17.03.2006 року.

Однак, проаналізувавши показання свідків, даних ними в судовому засіданні та дослідивши письмові докази, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, необґрунтовано відкинуто показання свідків, які вказують на спричинення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень потерпілому.

Даючи оцінку доказам по справі, суд посилається на протокол очної ставки між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 зазначаючи, що ОСОБА_3 впевнено доводить свою непричетність до травмування ОСОБА_7, хоча під час проведення даної слідчої дії потерпілий також впевнено вказує на те, що саме ОСОБА_3 спричинив йому тілесні ушкодження / том 1 а.с.64 67/.

Крім того, в своїх показаннях свідок ОСОБА_16 пояснив в судовому засіданні, що бачив, як дільничний міліціонер ОСОБА_4 вивів ОСОБА_7 на вулицю. Що саме вони там робили не знає, але через 3 - 4 хвилини ОСОБА_7 повернувся, запитав у свідка де кран з водою. У нього з рота йшла кров. Потерпілий зазначив, що його вдарив ОСОБА_4

Суд, оцінюючи показання даного свідка врахував лише обставини конфлікту, що виник у ОСОБА_7 та сторожів, при цьому не зазначивши мотивів, з яких відкинув показання даного свідка щодо спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.

Аналогічна ситуація відбулася і під час оцінки показань свідка ОСОБА_11, який також підтвердив, що спілкувався з ОСОБА_7 після конфлікту із сторожами, робив йому зауваження. Потім бачив, як приїхав ОСОБА_3, який вивів ОСОБА_7 з приміщення, а потім потерпілий зайшов у приміщення ферми травмованим і відразу розповів, що його вдарив ОСОБА_3

Також судом залишено поза увагою, що показання свідка ОСОБА_12 є такими, що суперечать показанням свідка ОСОБА_13 та підсудного.

Слід зазначити, що при дачі показань суду та під час досудового слідства свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, а тому висновок суду про те, що їх покази є неправдивими, оскільки вони перебувають у неприязних стосунках з підсудним, є лише припущенням.

У вироку суд посилається на ту обставину, що не виключається можливість заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень середньої тяжкості свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_9 Однак, дана обставина не ґрунтується на матеріалах справи і спростовується показаннями як потерпілого, так і свідків.

Щодо невинуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України то слід зауважити, що останньому достеменно було відомо про обставини отримання ОСОБА_17 тілесного ушкодження, однак це не перешкодило ОСОБА_4 винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за даним фактом.

Що стосується доводів прокурора про мякість призначеного ОСОБА_4 покарання за ч.1 ст.286 КК України, то колегія суддів вважає, що апеляція в цій частині не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_4 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України відповідає фактичним обставинам справи і є обґрунтованим.

Наведеним у вироку доказам суд дав належну юридичну оцінку та вірно кваліфікував дії засудженого.

Фактичні обставини справи в частині засудження ОСОБА_4 за ч.1 ст.286 КК України ніким не оспорюються, а тому колегія суддів не проводить детальний їх аналіз та переглядає вирок суду лише в межах апеляції прокурора щодо мякості призначеного покарання.

Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1/ у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2/ відповідно до положень Загальної частини КК; 3/ враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд, призначаючи покарання ОСОБА_4 врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, той факт, що з моменту його вчинення пройшов тривалий час, ОСОБА_4 не вчиняв нових умисних злочинів, звільнився з органів внутрішніх справ, на даний час не представляє суспільної небезпеки, вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, відшкодував потерпілій заподіяну шкоду, а тому вважав за можливе обрати йому міру покарання, не повязану з позбавленням волі. Крім того суд враховуючи, що з моменту вчинення злочину минуло більше 3 років, даний злочин відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, відповідно до ст.49 КК України звільнив ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності в звязку з закінченням строків давності.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду і одночасно зазначає, що позбавлення права керувати транспортними засобами особи, яка вчинила злочин, передбачений ч.1 ст.286 КК України є правом, а не обовязком суду.

Слід зазначити, що ставлячи вимогу про призначення ОСОБА_4 більш суворого покарання, прокурор жодним чином не мотивує необхідність прийняття такого рішення.

Крім того, прокурор в апеляції також просить звільнити ОСОБА_4 на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України від кримінальної відповідальності в звязку з закінченням строків давності.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню в частині виправдання ОСОБА_4 за ч.2 ст.365 та ч.1 ст.366 КК України.

Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України / в редакції 1960 року/ колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію прокурора задовольнити частково.

Вирок Баришівського районного суду Київської області від 29 грудня 2015 року щодо ОСОБА_4 в частині його виправдання за ч.2 ст.365 та ч.1 ст.366 КК України скасувати, а кримінальну справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.

В решті вирок суду залишити без зміни.

С У Д Д І :

______ ______ _____

О.М. ОСОБА_20 ОСОБА_21 Ященко