Ухвала суду № 56129722, 24.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року м. Львів № 876/4873/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Гулида Р.М., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання: Коцур В.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31.03.2014 року у справі за адміністративним позовом Косівської міської ради Івано-Франківської області до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

28.02.2014 року позивач Косівська міська рада Івано-Франківської області звернувся в суд із позовом до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про накладення штрафу від 25 червня 2013 року.

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31.03.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із даною постановою, апелянти ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій зазначають, що судом при винесенні постанови порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянти просять суд, постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31.03.2014 року скасувати та провадження у справі закрити.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились, а тому, на підставі ч.1 ст.41 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відкритому судовому засіданні, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Постановою Косівського районного суду від 30.08.2011 року (справа № 2-А-43/2011) визнано протиправним та скасовано рішення № 2.17-2 другої сесії шостого скликання Косівської міської ради від 14.12.2010 року. Суд зобов'язав Косівську міську раду вирішити питання про надання ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 земльної ділянки для обслуговування частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

12.11.2012 року відповідач направив позивачу вимогу № 04.1-12/9803, якою зобов'язав вжити всі можливі дії на виконання постанови Косівського районного суду по справі № 2-А-43/2011 (винести на розгляд сесії питання про надання ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 землі для обслуговування частини житлового будинку по АДРЕСА_1.).

Рішенням сесії Косівської міської ради від 27.11.2012 року № 2.3-18 надано ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, для обслуговування частини житлового будинку із земель запасу житлової та громадської забудови. Зобов'язано ОСОБА_1 подати проект землеустрою на розгляд ради.

25.06.2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області за невиконання без поважних причин рішення суду винесено постанову про накладення штрафу на позивача у розмірі -1360,00 грн.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно статей 6, 11 даного Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст. 75 цього Закону після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до вказаного Кодексу.

Відповідно до ст. 83 цього Кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення, відповідно до закону, питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 120 цього Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

ст. 116 цього Кодексу передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 6 ст. 118 Кодексу визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Кодексу відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно з ч. 9 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, обов'язковою умовою для надання земельної ділянки, яка перебуває в державній чи комунальній власності, у власність фізичних осіб є виготовлення цими особами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку вони бажають отримати та його затвердження відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції, що позивачем належним чином виконано постанову Косівського районного суду від 30.08.2012 року у справі № 2-А-43/2011, а саме вчинено всі необхідні дії на даному етапі, спрямовані на виконання судового рішення тому, постанова відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про накладення штрафу від 25 червня 2013 року є протиправною та підлягає скасуванню.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ст.200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 160, ст.195, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31.03.2014 року у справі за № 347/565/14-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Н.В. Бруновська

Судді: Р.М. Гулид

Р.М. Шавель

Ухвала складена в повному обсязі 29.02.2016 року.