Постанова № 56129437, 25.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/5317/15 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Архіповій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000592200 від 13 листопада 2015 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу № 183 від 22 жовтня 2015 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Катеринопільський елеватор», наказу № 189 від 29 жовтня 2015 року «Про внесення змін до наказу від 23 вересня 2015 року № 132 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Катеринопільський елеватор» та направлень від 06 жовтня 2015 року № 47, № 48, від 28 жовтня 2015 року № 69, виданих Звенигородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Черкаській області, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання товарів, робіт (послуг) у ТОВ «Юпітер-транс», ПП «Газінтех», ПП «Фулл Моушн» за червень 2015 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 32/23-12-22-016/32580463 від 30 жовтня 2015 року, в якому встановлено порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» № 0000592200 від 13 листопада 2015 року про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 561 473,00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» зареєстровано в якості юридичної особи 30 червня 2004 року, ідентифікаційний код 32580463, взято на облік в органах державної податкової служби 12 липня 2004 року, є платником податку на додану вартість.

10 квітня 2015 року між позивачем (замовник), ПП «Югбуд-В» (генеральний підрядник), ПП «Газінтех» (субпідрядник) укладено договір № 206 субпідряду на виконання будівельних робіт, за змістом якого генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати роботи по влаштуванню трубної обв'язки обладнання «Десмет» «Цеху екстракції» оліє екстракційного заводу з переробки бобової сої 1000т/добу по вул. Леніна, 47, смт. Єрки, Катеринопільський район, Черкаська область.

Згідно з п. 1.4 укладеного договору, генпідрядник зобов'язується надати субпідряднику за актом приймання-передачі будівельний майданчик (фронт робіт), проектну документацію.

Пунктом 2.1 зазначеного договору встановлено, що предметом договору є вартість робіт, що визначається сторонами відповідно до договірної ціни, та складає 1 900 000,00 грн., з урахуванням ПДВ 20 %.

Факт реального виконання укладеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, актами приймання виконаних будівельних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, податковою накладною.

Також, з метою виконання укладеного договору ПП «Газінтех» укладено з ПП «Стоун» договір № 5/15 від 28 травня 2015 року субпідряду на виконання окремих робіт, за змістом якого ПП «Стоун» зобов'язується виконати роботи по влаштуванню трубної обв'язки обладнання «Десмет» «Цеху екстракції» оліє екстракційного заводу з переробки бобової сої 1000т/добу по вул. Леніна, 47, смт. Єрки, Катеринопільський район, Черкаська область. Факт виконання договору підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт.

Крім того, між позивачем (замовник) та ПП «Фулл Моушн» (виконавець) укладено договори № 520 від 20 травня 2015 року, № 529, № 530, № 531 від 29 травня 2015 року, за змістом яких ТОВ «Катеринопільський елеватор» доручає ПП «Фулл Моушн» виконати роботи по ремонту покрівлі ККЗ.

На підтвердження реального виконання укладених договорів позивачем надано копії первинних документів: довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акти приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними.

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ «Юпітер-транс» (постачальник) укладено договір поставки № 6187/к від 06 червня 2015 року, за змістом якого постачальник, відповідно до попередньої домовленості з покупцем, зобов'язується передати (поставити) покупцеві у його власність сільськогосподарську продукцію не власного виробництва, а покупець зобов'язується прийняти товар і у визначений строк сплатити його вартість.

Факт реального виконання укладеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, банківською випискою.

Колегія суддів також враховує, що у матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що ТОВ «Юпітер-транс», ПП «Газінтех», ПП «Фулл Моушн» зареєстровані в якості юридичних осіб, перебувають на податковому обліку.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує на окремі недоліки видаткових накладних ТОВ «Юпітер-транс»: відсутні дані щодо місця складання; підпис особи, відповідальної за отримання товару, скріплено печаткою ТОВ «Катеринопільський елеватор», без зазначення посади такої відповідальної особи; відсутні реквізити довіреностей, у відповідності до яких отримано товар; та товарно-транспортних накладних ТОВ «Юпітер-транс»: відсутні відомості про товар; відсутня посада відповідальної особи вантажовідправника та особи, яка дозволила відпуск.

Крім того, висновки відповідача про допущені позивачем порушення норм податкового законодавства засновані також на даних підсистеми «Аналітична система (Перегляд результатів співставлення системи «Податковий блок»)», зокрема, встановлено, що ТОВ «Юпітер-транс» не декларувало податковий кредит по взаємовідносинах з АФГ «Таврія»; ПП «Газінтех» та ПП «Фулл Моушн» проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Даному конституційному обов'язку кореспондують приписи Податкового кодексу України, згідно з пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 якого, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб, зокрема, його контрагентів, за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 29 січня 2014 року № К/9991/81114/11, від 22 січня 2014 року № К/9991/37637/12, від 17 лютого 2014 року № К/800/50945/13, від 19 лютого 2014 року № К/800/61338/13, від 11 березня 2014 року № К/800/1128/14, від 03 березня 2014 року № К/800/12888/13, від 02 червня 2014 року № К/800/6497/13.

Колегією суддів також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) та «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тому колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на дані підсистеми «Аналітична система (Перегляд результатів співставлення системи «Податковий блок»)» щодо контрагентів позивача, оскільки такі дані не є допустимими доказами в розумінні КАС України порушення позивачем податкового законодавства, та не підтверджують протиправності дій позивача щодо формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, з приводу посилань відповідача на окремі недоліки видаткових накладних та товарно-транспортних накладних ТОВ «Юпітер-транс», колегія суддів зазначає, що окремі недоліки первинних документів самі по собі не можуть бути безумовною підставою для позбавлення таких документів сили звітних податкових і одночасно розрахункових документів, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

Таким чином, виходячи із приписів наведених законодавчих норм, лише відсутність первинних документів, а не окремі їх недоліки, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Крім того, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, не є законодавчим документом з питань оподаткування та не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року у справі № К/9991/64514/11, від 16 квітня 2013 року у справі № К/800/9087/13.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Крім того, колегією суддів встановлено, що на момент укладення правочинів, які відповідач вважає безтоварними, та здійснення господарських операцій, позивач та його контрагенти були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Також, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 0000592200 від 13 листопада 2015 року, оскільки суми податкового кредиту за відповідний період підтверджуються відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано достатньо доказів правомірності дій з прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами та наведеними законодавчими нормами.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року у справі № К/9991/12143/11, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року у справі № К/9991/39355/12.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року скасувати та ухвалити нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області № 0000592200 від 13 листопада 2015 року.

Повний текст постанови виготовлений 26 лютого 2016 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Літвіна Н. М.

Ганечко О.М.