Постанова № 56129276, 24.02.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року Справа № 813/6557/15

18 год. 08 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Приймак С.І.,

позивач ОСОБА_1,

від відповідача не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та завданої моральної шкоди, стягнення відшкодування.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Відділу Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області (далі - відповідач 1, Відділ ДГК у Жовківському районі), в якому, з врахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог /а.с.19, 37-38/, просить:

- скасувати наказ про звільнення №7-к від 24.11.2015 року;

- поновити на роботі позивача на посаді спеціаліста І категорії сектору державного земельного кадастру Відділу Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5511,24 грн.;

- стягнути заподіяну моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.;

- допустити негайну виплату однієї середньої заробітної плати, яка становить 2245,32 грн. без відрахувань;

- стягнути з відповідача відшкодування листка непрацездатності;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення відбулося з порушеннями трудового законодавства, начальником Відділу ДГК у Жовківському районі на позивача покладено додаткові обов'язки, які неможливо було виконати у зв'язку з великим обсягом обов'язків згідно з посадовою інструкцією позивача. Тому, позивач відмовилася виконувати додаткові обов'язки, покладені на неї окремими наказами. Також, позивач вважає, що протягом двох років начальник Відділу ДГК у Жовківському районі ОСОБА_2, керуючись власними амбіціями, діяв всупереч законодавству України, виявляв зверхнє та упереджене ставлення до позивача, проявив себе як некваліфікований працівник. Вказує на те, що звільнення завдало їй моральних страждань, адже у день звільнення внаслідок поганого самопочуття була госпіталізована до лікарні у гострому стані, де пробула до 09.12.2015 року. З наказом про звільнення ознайомилася лише після закриття лікарняного листка та пред'явлення його за місцем роботи, однак такий листок непрацездатності відповідачем не оплачено.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги повністю з підстав викладених у позовній заяві та заявах про збільшення та уточнення позовних вимог, просила позов задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання призначені на 22.01.2016 року, 09.02.2016 року та на 24.02.2016 року не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав, письмових заперечень проти позову суду не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

З врахуванням характеру спору, скорочених строків розгляду справ про поновлення на державній службі та поведінки відповідача, суд продовжив розгляд справи за відсутності відповідача.

Суд заслухав пояснення позивача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 прийняла присягу державного службовця 30.10.2012 року /а.с.43/.

У зв'язку з введенням нової структури та нового штатного розпису 20.11.2012 року переведена на посаду спеціаліста І категорії сектору державного земельного кадастру /а.с.45/.

Наказом від 08.10.2015 року №5-к позивач переведена на посаду спеціаліста І категорії сектору державного земельного кадастру Відділу Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області /а.с.8-9, 46/.

Наказом від 24.11.2015 року №7-к ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста І категорії сектору державного земельного кадастру Відділу Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області, відповідно до п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України, про що вчинено запис у трудовій книжці /а.с.10, 47/.

Вважаючи звільнення незаконним і таким, що порушує її права та законні інтереси, позивач звернулася за їх захистом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів, згідно з ч. 2 цієї ж статті, можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, згідно з ч. 3 цієї ж статті, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сфера трудових відносин всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини врегульована Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

З наказу Відділу ДГК у Жовківському районі від 24.11.2015 року № 7-к судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста І категорії сектору державного земельного кадастру Відділу Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області відбулося на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України /а.с.10, 47/.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

В той же час згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

З відповідною нормою кореспондується положення п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно з яким правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Позивач у судовому засіданні пояснила, що у зв'язку з психологічним тиском на неї начальника у день звільнення на фоні нервового зриву її госпіталізували до лікарні. На доказ цих обставин надала суду довідку серії АГЛ № 573580 видану 09.12.2015 року Жовківською центральною районною лікарнею про перебування ОСОБА_1 у стаціонарі з 24.11.2015 року до 08.12.2015 року; захворювання загальне /а.с.12/.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, відповідних обставин не спростував.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем звільнено ОСОБА_1 в межах періоду тимчасової непрацездатності, в порушення норми імперативного характеру передбаченої ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, позивач пояснила, що звільнили її по суті за відмову виконувати накази №11 «Про призначення відповідальних осіб за надання інформації та звітність звіту по формі 6зем» та № 12 «Про покладання обов'язків щодо здійснення повноважень державного кадастрового реєстратора».

У письмових поясненнях на ім'я в.о. начальника Відділу ДГК у Жовківському районі п. О. Міляра ОСОБА_1 зазначила, що у зв'язку з виконанням великого обсягу обов'язків покладених на неї згідно з посадовою інструкцією від 20.11.2015 року, виконання додаткових обов'язків визначених наказами № 11 та № 12 вважає недоцільним, оскільки це заважатиме якісно, вчасно та всебічно виконувати обов'язки та завдання визначені у її посадовій інструкції /а.с.11/.

Судом оглянуто посадову інструкцію позивача та встановлено, що відповідно до п. 2.10 спеціаліст І категорії сектору ДГК Відділу ДГК у Жовківському районі, окрім перелічених у п. 2 функцій, може здійснювати і інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань /а.с.27-29/.

Відповідач до матеріалів справи не надав будь-яких доказів оцінки відповідних пояснень позивача, як і не надав будь-яких пояснень в обґрунтування мети чи необхідності покладення додаткових обов'язків саме на позивача.

Таким чином, судом встановлено, що посадовою інструкцією позивача передбачено можливість виконання інших ніж визначених у посадовій інструкції функцій. Однак, за відсутності з боку відповідача будь-яких пояснень з приводу мети та необхідності покладення на позивача виконання додаткових функцій, враховуючи письмову незгоду позивача з виконанням таких додаткових функцій, зважаючи на пояснення позивача щодо особистих неприязних стосунків з начальником /а.с.13-14/, суд не може визнати звільнення позивача лише за відмову від ознайомлення з наказами про покладення додаткових, не передбачених посадовою інструкцією, обов'язків обґрунтованим.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячну заробітну плату слід обчислювати виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З накопичувальної відомості із виплати заробітної плати станом на 24.11.2015 року наданої позивачем судом встановлено, що у вересні та жовтні 2015 році заробітна плата позивача становила 4490,66 грн. сукупно за два місяці /а.с.26/. Отже, середньомісячний заробіток позивача за останні перед звільненням два місяці становив (4490,66 ч 2) 2245,33 грн. Оскільки у вересні та жовтні 2015 року було сукупно 44 робочих дні, середньоденний заробіток становив (4490,66 ч 44) 102,06 грн.

Таким чином, з врахуванням того, що позивач перебувала на лікарняному до 08.12.2015 року, вимушений прогул до дня винесення судом рішення становить 54 робочих дні. Тому, з розрахунку середньоденної заробітної плати позивача 102,06 грн., слід зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу у сумі 5511,24 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача відшкодування листка непрацездатності суд враховує наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняному в період з 24.11.2015 року по 08.12.2015 року /а.с.12/ та ознайомилася з наказом про звільнення лише 09.12.2015 року після пред'явлення за місцем роботи лікарняного листка, яким засвідчено період непрацездатності /а.с.10/. Однак, позивач стверджує, що незважаючи на звернення щодо оплати лікарняного листка, станом на день розгляду справи у суді питання оплати коштів за період тимчасової непрацездатності відповідачем не розглянуто. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. №1105-ХIV страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на основі трудового договору (контракту), призначаються та надаються за основним місцем роботи (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомоги по вагітності та пологах, які надаються за основним місцем роботи та за сумісництвом та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України). Таким чином, застрахований працівник, страховий випадок щодо якого настав до моменту звільнення, є застрахованим, а допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується йому за весь період до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи.

Таким чином, з врахуванням того, що страховий випадок настав у день звільнення позивача, саме звільнення суд вважає незаконним, та у зв'язку з тим, що станом на час закінчення розгляду справи в суді доказів оплати листка непрацездатності відповідачем не надано, суд вважає, що для належного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача розглянути питання стосовно призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності за листком непрацездатності.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суд враховує наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених ч. 2 цієї статті.

Питання практики застосування положень законодавства щодо відшкодування моральної шкоди висвітлено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З врахуванням того, що позивач не надала суду жодних доказів завдання моральної шкоди, зокрема, спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль спрямованих на організацію свого життя, суд не вважає покликання позивача про завдання їй під час звільнення моральної шкоди обґрунтованим та дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення на попередній посаді, розгляду питання про оплату листків непрацездатності, а також про виплату позивачу заробітної плати за весь час вимушеного прогулу. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 136, 138, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Відділу Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області від 24.11.2015 року №7-к "Про звільнення ОСОБА_1".

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста І категорії сектору державного земельного кадастру Відділу Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області з 25.11.2015 року.

4. Стягнути з Відділу Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5511 (п'ять тисяч п'ятсот одинадцять) грн. 24 коп.

5. Зобов'язати Відділ Держгеокадастру у Жовківському районі Львівської області розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності згідно з листом непрацездатності серії АГЛ №573580.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Постанову в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2245 (дві тисячі двісті сорок п'ять) грн. 33 коп. звернути до негайного виконання.

8. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 29.02.2016 року.

Суддя Кравців О.Р.