Постанова № 56128456, 24.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 924/1888/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Дроздюк О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - директор.

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 26 від 12.01.2015р., ОСОБА_3 - довіреність від 05.01.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Хмельницькстандартметрологія" м.Хмельницький на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.16 р. у справі № 924/1888/15 (суддя Шпак В.О.)

за позовом Приватного підприємства "Бондар" м.Хмельницький

до Державного підприємства "Хмельницькстандартметрологія" м.Хмельницький

про стягнення 170610,93 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

ПП «Бондар» (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Хмельницької області з позовною заявою (а.с. 2-4) до ДП «Хмельницькстандартметрологія» (надалі відповідач), в якій просить стягнути 59066,09 грн. заборгованості, 59419,44 грн. пені, 7471,44 грн. річних та 44653,96 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 13.01.16 р. (а.с. 80-84) позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Хмельницькстандартметрологія" 59066,09 грн. заборгованості, 59330,04 грн. пені, 6256,26грн. 3% річних, 30269,96 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 89,40 грн. пені, 1215,18 грн. 3% річних та 14384,00 грн. інфляційних втрат відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що оцінивши докази по справі в сукупності, суд вважає, що позивачем подано належні та допустимі докази в підтвердження заявлених позовних вимог на суму 59066,09 грн., а тому вимоги про стягнення 59066,09 грн. заборгованості підлягають задоволенню.

Водночас, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач протягом 10 днів оплати не здійснив, тому правомірним буде нарахування пені з 09.09.11 р., тобто з дня порушення відповідачем зобов'язання.

Здійснивши перерахунок пені, суд першої інстанції прийшов до висновку, що правомірним буде нарахування пені в розмірі 59330,04 грн., оскільки позивачем в зазначено не вірний період з 06.09.2011 року по 21.11.2015 року відповідно до розрахунку ціни позову.

Судом першої інстанції при перерахунку 3% річних прийшов до висновку, що позивачем помилково визначено кількість днів прострочення у періоді та невірно зазначає період з 06.09.11 року по 22.03.15 року, отже підлягає сума 3% в розмірі 6256,26 грн. у період з 09.09.11 року по 22.03.15 року. У стягненні 1215,18 грн. 3% річних необхідно відмовити.

Крім того, суд першої інстанції при перерахунку інфляційних втрат, прийшов до висновку, що нарахування в розмірі 44653,96 грн. є помилковим, оскільки позивачем не вірно встановлений індекс інфляції за період з 06.09.11 року по 22.03.2015 року. задоволенню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 30269,96 грн. У стягненні 14384,00 грн., інфляційних втрат необхідно відмовити.

Водночас, враховуючи довгострокові договірні відносини, які склалися між сторонами, суд першої інстанції вважав за необхідне визнати поважними причини пропущення строку позовної давності позивачем.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 92-94) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.16 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що строк позовної давності не може вважатися таким, що пропущений з поважних причин позивачем.

Обгрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 100) заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 1 червня 2011 року між ДП „Хмельницькстандартметрологія та ПП „Бондар укладено договір № 18/2011 (а.с. 7-11, надалі Договір).

Згідно з п.1.1 Договору, замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов Договору виконання будівельних робіт з капітального ремонту випробувальної лабораторії харчової продукції в адміністративному приміщенні ДП „Хмельницькстандартметрологі (далі - об'єкт) по вул..Свободи, 7 в м. Хмельницькому.

Обєкт капітального ремонту: випробувальна лабораторія харчової продукції в адміністративному приміщені ДП „Хмельницькстандартметрологі по вул.. Свободи, 7 в м. Хмельницькому. Адреса розташування обєкта: м.Хмельницький, вул. Свободи, 7. Основні параметри: площа приміщення, що підлягає ремонту - 96 м.кв. (п.1.2).

Відповідно до п. 2.1 Договору, підрядник розпочинає виконання робіт на протязі трьох днів з дня виконання замовником зобовязань щодо будівельного майданчика (фронту робіт), необхідних для виконання робіт матеріалів та передачі проектно-кошторисної документації і зобовязується завершити виконання робіт до 01.09.2011 року.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що загальна вартість робіт, згідно договірної ціни (кошторису) становить 84319,55 грн., з ПДВ.

Відповідно до п. 12.1, фінансування робіт здійснюється за власні кошти замовника на загальну суму: 84319,55 грн., з ПДВ. Зобовязання сторін щодо фінансування визначається загальними положеннями Загальних умов та узгодженого сторонами плану фінансування будівництва. План фінансування повинен бути поданий підряднику на узгодження протягом десяти робочих днів після узгодження календарного графіка виконання робіт.

Повна оплата виконаних робіт за Договором здійснюється замовником у двохтижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених Договором робіт, на підстав і підписаного сторонами ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в, КБ-3), документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість акта здавання приймання робіт шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок підрядника , що вказаний у цьому Договорі (п. 13.4).

Відповідно до п 14.1 Договору приймання-передача закінчених робіт буде здійснюватись відповідно до вимог Загальних умов та інших нормативних актів, які регламентують прийняття виконаних ремонтних робіт. Приймання передача виконаних робіт здійснюється сторонами за ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в, КБ-3) на протязі трьох днів з моменту повідомлення Замовлення про готовність предмету підряду до здачі.

Пунктом 16.7 Договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків виконання своїх зобов'язань згідно умов даного Договору більш ніж на десять днів, замовник зобов'язується сплатити підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості зобов'язань, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення до моменту остаточного виконання замовником умов даного Договору.

З матеріалів справи вбачається, що 23 серпня 2011р. між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до договору № 18/2011 від 01 червня 2011 року (а.с. 18).

Відповідно до якої сторони внесли зміни до договору підряду № 18/2011 від 01 червня 2011 року, а саме визначили, що загальна вартість робіт, згідно договірної ціни (кошторису), становить: 134228,44 грн. (п. 3.1 договору); договірна ціна робіт визначається на основі твердого кошторису, що є невідємною частиною договору, є твердою і складає 134228,44 грн. (п. 3.2); протягом двадцяти робочих днів з моменту набрання чинності цим Договором замовник перераховує підряднику аванс у розмірі 422159,78 грн., шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок підрядника, що вказаний у цьому договорі на підставі рахунка, виставленого підрядником (п. 13.2); повна оплата виконаних робіт в тому числі додаткових робіт, визначених в додатках 9,10 та 11, здійснюється Замовником у двохтижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених Договором робіт, на підстав і підписаного ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в, КБ-3), документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість, акта здавання приймання робіт шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок підрядника, що вказаний у цьому Договорі. (п. 13.4).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору сторонами підписаний та скріплений печатками сторін акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року на суму 59066,09 грн. (а.с. 20-21).

26 серпня 2011 року сторонами підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за серпень 2011 року всього вартість будівельних робіт по будові з урахуванням ПДВ на суму 59066,09 грн. (а.с. 25).

Враховуючи вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що на виконання умов Договору № 18/2011 від 01.06.11 р. позивач виконав роботи на суму 59066,09 грн., однак відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання в частині оплати виконаних робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 59066,09 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Згідно ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 846 Кодексу встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Відповідно до п 14.1 Договору приймання-передача закінчених робіт буде здійснюватись відповідно до вимог Загальних умов та інших нормативних актів, які регламентують прийняття виконаних ремонтних робіт. Приймання передача виконаних робіт здійснюється сторонами за ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в, КБ-3) на протязі трьох днів з моменту повідомлення Замовлення про готовність предмету підряду до здачі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору сторонами підписаний та скріплений печатками сторін акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року на суму 59066,09 грн.

При цьому, 26 серпня 2011 року сторонами підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за серпень 2011 року всього вартість будівельних робіт по будові з урахуванням ПДВ на суму 59066,09 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо обгрунтованості позовних вимог в частині існування заборгованості за виконані по договору № 18/2011 від 01.06.2011р. роботи в сумі 59066,09 грн.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України та частиною 1 ст. 230 ГК України визначено, що неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин 4 і 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України.

У відповідності до п. 16.7 договору №18/2011 у разі порушення Замовником строків виконання своїх зобов'язань, згідно умов даного Договору більш ніж на десять днів, Замовник зобов'язується сплатити Підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості зобов'язань, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення до моменту остаточного виконання Замовником умов даного Договору.

Отже, умовами договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, який відповідає вимогам частини 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 15.04.15 р. по справі № 910/6379/14.

Із матеріалів справи вбачається, що акт приймання виконаних робіт сторонами підписаний 26 серпня 2011року. Таким чином, з врахуванням п. 13.4 договору відповідач повинен був здійснити розрахунок до 09.09.20011року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач протягом 10 днів оплати не здійснив, а тому правомірним буде нарахування пені 10.09.11 р., тобто з дня порушення відповідачем свого зобовязання.

Здійснивши розрахунок пені, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 59330,04 грн. за період з 10.09.2011 року по 21.11.2015 року, в частині стягнення 89,40 грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача річних розмірі 6256,26 грн. та 30269,96 грн. інфляційних за період з 10.09.11 року по 22.03.15 року. В частині стягнення 1215,18 грн. 3% річних та 14384,00 грн. інфляційних необхідно відмовити.

Щодо твердження відповідача про застосування строків позовної давності та відсутності підстав вважати порушеним строк з поважних причин, колегія суду враховує наступне.

Так, частинами 4 та 5 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо ж суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

У відповідності до умов п. 13.4 укладеного договору № 18/2011 від 01.06.2011р. із врахуванням додаткової угоди від 23.08.2011р. (а.с. 18) повна оплата виконаних робіт в тому числі додаткових робіт, визначених в додатках 9,10 та 11, здійснюється Замовником у двохтижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених Договором робіт, на підставі підписаного ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в, КБ-3), документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість, акта здавання приймання робіт шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок підрядника.

Як встановлено судом, 26.08.2011р. сторонами підписано акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року та довідку провартість виконаних робіт.

А відтак порушення прав позивача у зв"язку з неоплатою виконах будівельних робіт в строки, визначені п. 13.4 договору, почалося з 10.09.2011р. До даних вимог застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. Позивач звернувся до суду з позовною заявою 02.12.2015р., тобто зі спливом строку позовної давності.

Водночас, позивачем 16.12.2015р. подано до суду заяву про визнання причин пропуску строку давності поважними, у зв"язку з обставинами, викладеними в позовній заяві (а.с. 62).

При розгляді клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності апеляційний суд враховує наступні пояснення позивача.

На забезпечення виконання робіт по Договору №18/2011 від 01.06.11 р., між позивачем та відповідачем укладено Договір № 50/2011 від 23.08.11 р.

Відповідачем на виконання Договору № 50/2011 перераховано позивачу кошти в сумі 64091,56 грн.

Після виконання відповідних робіт, складено акт на суму 167746,92 грн. При цьому, кошти в сумі 64091,56 грн. відповідачем не визнавались складовою частиною цього акта, а визнавались, як погашення попередньо існуючої кредиторської заборгованості. Акти виконаних робіт по договору № 50/2011 відповідачем підписані не були. Таким чином, позивач вважав, що кошти в сумі 64091,56 грн. перекрили фактичну заборгованість замовника по договору № 18/2011. При цьому, відповідно до стандартів ведення бухгалтерського обліку, у відповідача на думку позивача була відсутня заборгованість по договору № 18/2011 перед позивачем, що відображено в ОСОБА_4 звірки взаєморозрахунків за період січень 2011- липень 2014 р.

При цьому, намагання позивача в досудовому порядку вирішити конфліктну ситуацію шляхом переговорів з відповідачем, відображено в листуванні між сторонами (а.с. 29-32). В зв'язку з відсутністю підписаного відповідачем акту виконаних робіт № 2 від січня 2012р. на суму 167746,92 грн. по договору № 50/2011 та спрямованості коштів в сумі 64091,56 грн. по бухгалтерському обліку на покриття заборгованості до договору № 18/2011, позивач не звертався до суду за захистом порушеного права.

Водночас, рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.12.14 р. по справі № 924/1520/14 (яке набрало законної сили 16.03.2015, постановою ВГСУ від 29.04.2015р. залишено без змін) встановлено, що кошти в сумі 64091,56 грн. є складовою частиною акта № 3 за січень 2012 р. на суму 167746,92 грн.

Після набрання рішенням по справі № 924/1520/11 законної сили, позивач провів акт № 3 на суму 167746,92 грн. по бухгалтерському обліку підприємства, внаслідок чого виявилась попередньо існуюча заборгованість відповідача в сумі 63751,87 грн. по акту № 2 та договору № 18/2011, що відображено в акті звірки взаєморозрахунків за період 01.08.14-29.04.15 р. від 28.05.15 р. (а.с. 33).

А відтак, віднесення позивачем оплати в сумі 64091,56 грн. на оплату виконаних робіт по акту № 2 від 26.08.11р. по договору 18/2011, у зв"язку з непідписанням відповідачем акта № 3 за січень 2012р. (що встановлено рішенням у справі № 924/1520/14) стало причиною пропуску строку позовної давності. Дані обставини та те, що рішення у справі № 624/1520/14, предметом спору у якій було стягнення заборгованості по акту № 3 від січня 2012, набрало законної сили лише у 16.03.2015р., у зв"язку з чим позивачу саме тоді стало достеменно відомо про неможливість зарахувати суму в розмірі 64091,56 грн. в погашення заборгованості по акту № 2 від 26.08.2011р., суд вважає достаніми підставами для визнання даних причин поважними.

Суд апеляційної інстанцій визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, враховуючи при цьому, що відповідач допустив порушення при виконанні зобов"язань за договором № 18/2011, а тому повинен оплатити виконані роботи після їх прийняття або прийняття документів на них, при цьому після закінчення строку Договору, сторони не звільняються від відповідальності за порушення його умов, яке мало місце під час дії Договору (п. 18.2), а тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача 59066,09 грн. заборгованості, 59330,04 грн. пені, 6256,26грн. 3% річних, 30269,96 грн. інфляційних втрат.

Водночас дії відповідача пов"язані з непідписанням акта виконаних робіт за січень 2012р. № 3 (що встановлено судовим рішенням у справі № 924/1520/14), відсутність розрахунку з позивачем в порядку і строки, втановлені договорами № 50/2011 та 18/2011, водночас відсутність будь-яких заперечень щодо виконання робіт та зауважень до їх якості, дає суду підстави вважати про недобросовісність відповідача у взаємовідносинах з позивачем.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Хмельницькстандартметрологія" м.Хмельницький на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.16 р. у справі № 924/1888/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.16 р. у справі № 924/1888/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/1888/15 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.