Рішення № 56128304, 26.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.02.16р. Справа № 904/116/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноагроінвест", м. Дніпропетровськ

про стягнення 145282,52 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № 2134 від 31.12.2015;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноагроінвест" (далі - відповідач) з вимогами про стягнення основного боргу у сумі 122040,72 грн, пені у сумі 18389,70 грн, 3% річних у сумі 1203,69 грн та інфляційних нарахувань у сумі 3648,41 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 16-у/15, укладеного між сторонами 08.07.2015.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав свої заявлені вимоги.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача повернулися на адресу господарського суду рекомендоване повідомлення з відміткою про отримання поштового відправлення та поштове відправлення з ухвалогю суду з додаванням довідки "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

08.07.2015 між ТОВ "Укрметалургтранс" (далі - викоонавець, позивач) та ТОВ "Техноагроінвест" (далі - замовник, відповідач), укладено договір № 16-у/15 (далі -договір), за умовами п.1.1 якого цей договір регламентує взаємовідносини між сторонами, які виникають при організації виконавцем перевезень вантажів у залізничному рухомому складі.

Виконавець за плату надає замовнику комплексну послугу з організації перевезення вантажів у залізничному рухомому складі (далі - послуги), а замовник приймає та сплачує надані виконавцем комплексні послуги на умовах цього договору (п. 1.2 договору).

Згідно пункту 2.3.7 договору замовник зобов'язується приймати у виконавця надані ним послуги та підписувати зі своєї сторони акти наданих послуг протягом трьох банківських днів з моменту їх одержання від виконавця. У випадку виникнення розбіжностей по акту наданих послуг підписувати його із зауваженнями, з письмовим обгрунтуванням розбіжностей та додаванням відповідних доказових документів та направляти на адресу виконавця в той же термін.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що на підставі підписаних актів наданих послуг замовник здійснює остаточні розрахунки з виконавцем згідно з рахунками, виставленими останнім, шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку, актів наданих послуг.

На виконання умов договору в рамках здійснення транспортно-експедиторського обслуговування позивачем було надано відповідачу послуги, за результатами виконання яких складено акт наданих послуг №01/06/15 від 20.08.2015 на суму 440040,72 грн з ПДВ.

За листом №1248 від 26.08.2015 оформлений позивачем акт наданих послуг №01/06/15 від 20.08.2015 був направлений відповідачу, який останній одержав 28.08.2015.

Заперечень стосовно якості та кількості наданих послуг протягом періоду надання послуг у відповідача не виникало, що підтверджується підписаним без зауважень останнім вищевказаним актом наданих послуг, який повернуто позивачу.

З огляду на умови договору розрахуватися за отримані послуги, згідно акту наданих послуг №01/06/15 від 20.08.2015, відповідач повинен був не пізніше 03.09.2015. Однак розрахунки за надані експедитором послуги за актом наданих послуг №01/06/15 від 20.08.2015 відповідач здійснив частково в розмірі 318 000,00 грн з ПДВ.

В порушення виконання умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 122 040,72 грн з ПДВ.

Наявна заборгованість відповідача перед позивачем і стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом, а також нарахування на суму основного боргу пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Згідно ч.3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачає, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт надання позивачем послуг з перевезень у залізничному сполученні відповідачу останнім не оспорений та отримання яких підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 122 040,72 грн.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 18 389,70 грн суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п. 4.2 договору сторонами погоджено, що при простроченні платежів у встановлені цим договором строки, замовник виплачує виконавцю пеню, розраховану виходячи з розміру подвійної облікової ставки встановленої НБУ, що діє на період прострочення платежу, від суми несвоєчасно перерахованих коштів за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені за період з 03.09.2015 по 31.12.2015 у сумі 18 389,70 грн наданий позивачем, суд дійшов висновку про її обгрунтованість.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 03.09.2015 по 31.12.2015 у сумі 1 203,69 грн та інфляційні нарахування за аналогічний період, що складає 3 648,41 грн, перевіривши розрахунки яких, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обовязку щодо оплати отриманих послуг, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а саме стягненню: 122 040,72 грн основного боргу за надані транспортні послуги, 3 648,41 грн інфляційних нарахувань та 1 203,69 грн 3% річних.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у сумі 2 179,24 грн відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноагроінвест" (м. Дніпропетровськ, вул. Алтайська, будинок 51, прим. 1, офіс 2, ідентифікаційний код 35862479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" (м. Дніпропетровськ, пл. В.І.Леніна, буд. 1, ідентифікаційний код 30095793) - 122 040,72 грн основного боргу за надані транспортні послуги, 3 648,41 грн інфляційних нарахувань та 1 203,69 грн 3% річних та 2 179,24 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2016.

Суддя В.Д. Воронько