Рішення № 56127222, 22.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2016р. Справа№ 914/4181/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Першого заступника військового прокурора Західного регіону України

(м. Львів) в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

позивач 1: Міністерство оборони України (м. Київ)

позивач 2: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (м. Львів)

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «лайфселл» (м. Київ)

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «НЕК-СУС ІНЖИНІРИНГ»

(м. Дніпропетровськ)

про: усунення перешкод в користуванні майном

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєвій В.С.

Представники:

від прокурора: Бучок Р.В. посвідчення 033675 від 29.05.2015 року.

від позивача 1: ОСОБА_2 довіреність № 220/824/д від 30.12.2015 року.

від позивача 2: Не зявився.

від відповідача: ОСОБА_3 довіреність № 38/15-а від 17.02.2016 р.

від третьої особи: Не зявився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Першого заступника військового прокурора Західного регіону України (м. Львів) в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: позивач 1 - Міністерство оборони України (м. Київ), позивач 2 - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (м. Львів) до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «лайфселл» (м. Київ) про усунення перешкод в користуванні майном.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.12.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 17.12.2015 року. Ухвалою суду від 17.12.2015 року розгляд справи відкладено до 04.01.2016 року, згідно клопотання відповідача та в звязку з відсутністю його представника. Розгляд справи відкладався до 20.01.2016 р. Ухвалою суду від 20.01.2016 року розгляд справи відкладено до 29.01.2016 року, в звязку з відсутністю представника позивача 2 та для надання доказів. Ухвалою суду від 29.01.2016 року розгляд справи відкладено до 05.02.2016 року, згідно клопотання відповідача та в звязку з відсутністю представника позивача 2 та третьої особи. Ухвалою суду від 05.02.2016 року розгляд справи відкладено до 17.02.2016 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 17.02.2016 року розгляд справи відкладено до 22.02.2016 року, для надання доказів та в звязку з відсутністю представників позивача 2 та третьої особи.

Прокурор вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 10.12.2015 року, про відкладення від 17.12.2015 року, від 04.01.2016 року, від 20.01.2016 року, від 29.01.2016 року, від 05.02.2016 року, від 17.02.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

29.01.2016 року за вх. № 3489/16 прокурор подав заперечення на відзив на позовну заяву.

22.02.2016 року за вх. № 7094/16 прокурор подав заперечення на пояснення відповідача.

22.02.2016 року за вх. 7179/16 прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд зобовязати відповідача усунути перешкоди в користуванні Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова нерухомим майном - об'єктом (технічним майданчиком) військового містечка № 5 у с. Давидів Пустомитівського району Львівської області шляхом демонтажу обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

Позивач 1 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 10.12.2015 року, про відкладення від 17.12.2015 року, від 04.01.2016 року, від 20.01.2016 року, від 29.01.2016 року, від 05.02.2016 року, від 17.02.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

22.02.2016 року за вх. № 7076/16 позивач подав пояснення по справі.

Позивач 2 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 10.12.2015 року, про відкладення від 17.12.2015 року, від 04.01.2016 року, від 20.01.2016 року, від 29.01.2016 року, від 05.02.2016 року, від 17.02.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією Списку № 169 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів 18.02.2016 року, а явка позивача 2 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 10.12.2015 року, про відкладення від 17.12.2015 року, від 04.01.2016 року, від 20.01.2016 року, від 29.01.2016 року, від 05.02.2016 року, від 17.02.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив,

17.12.2015 року електронною поштою надійшло клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи.

31.12.2015 року за вх. № 56985/15 відповідач подав відзив на позовну заяву.

31.12.2015 року за вх. № 56986/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

31.12.2015 року за вх. № 56987/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

20.01.2016 р. за вх. №260/16 відповідачем подано клопотання про залучення третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 «НЕК-СУС ІНЖИНІРИНГ».

28.01.2016 року за вх. № 3393/16 відповідач подав клопотання про перенесення розгляду справи.

28.01.2016 року за вх. № 3394/16 відповідач подав додаткові докази до матеріалів справи.

28.01.2016 року за вх. № 432/16 відповідач подав клопотання про продовження розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

29.01.2016 року за вх. № 3408/16 відповідач подав додаткові письмові пояснення.

03.02.2016 року за вх. № 4471/16 відповідач подав заяву про зміну найменування відповідача.

05.02.2016 року за вх. № 4708/16 відповідач подав відзив на позовну заяву.

05.02.2016 року за вх. № 589/16 відповідач подав клопотання про продовження розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

19.02.2016 року відповідач подав додаткове обґрунтування до відзиву.

Третя особа вимог ухвали суду про відкладення від 20.01.2016 року, про відкладення від 29.01.2016 року, від 05.02.2016 року, від 17.02.2016 року не виконала, явку поважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією Списку № 169 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів 18.02.2016 року, а явка третьої особи 1 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 22.02.2016 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 01 вересня 2011 року між КЕВ м. Львова (надалі позивач 2) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «АСТЕЛІТ» (надалі - відповідач) укладено Договір № LV0138-3 (надалі Договір), згідно з пункту 1.1 якого (предмет договору), вказана квартирно-експлуатаційна установа зобов'язалась надати послуги з розміщення та зберігання обладнання (базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку) на об'єкті (технічний майданчик) військового містечка № 5 в с. Давидів Пустомитівського району Львівської області.

Прокурор зазначавє, що відповідно до п. 6.2 Договору встановлено строк його дії - по 31 серпня 2014 року. Пунктом 6.7 Договору передбачено, що він припиняється у разі завершення строку дії або у випадку його розірвання.

Після 31 серпня 2014 року (дата закінчення терміну дії договору) між КЕВ м. Львова та відповідачем ОСОБА_5 угода щодо продовження терміну дії Договору від 01 вересня 2011 року № LV0138-3 або новий договір з аналогічним предметом не укладались, а тому, за твердженням прокурора, термін дії вказаного Договору закінчився 31 серпня 2014 року.

Прокурор зазначає, що у зв'язку з цим, з 1 вересня 2014 року відповідач незаконно без жодних правових підстав продовжує до теперішнього часу користуватись майном позивачів, що призводить до порушення інтересів держави.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За твердженням прокурора, у зв'язку з викладеним, а також враховуючи закінчення терміну дії Договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України від 1 вересня 2011 року, відповідачу необхідно усунути перешкоди в користуванні позивачами нерухомим майном - об'єктом (технічним майданчиком) військового містечка № 5 у с. Давидів Пустомитівського району Львівської області.

Крім цього, згідно з рішенням Міністра оборони України № 72/з від 03 січня 2013 року зазначене майно повинно бути передано в оренду відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженої наказом Міністра оборони України № 46 від 02 лютого 2010 року, а не використовуватись за договором зберігання, що призводить до приховування відносин оренди. Отже, у даному випадку має місце порушення майнових інтересів держави шляхом використання відповідачем без будь-якої правової підстави військового майна.

Прокурор зазначає, що органи державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, не здійснюють захист інтересів держави, що підтверджується листами Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління та КЕВ м. Львова від 18 вересня 2015 року.

У зв'язку з цим, перший заступник прокурора регіону звертається до суду з вказаним позовом, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурор зазначає, що внаслідок вступу в законну силу з 01 вересня 2015 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», на органи прокуратури покладено обов'язок щодо сплати судового збору при пред'явленні до суду позовів, апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень.

Разом з тим, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на сплату прокурорами судового збору не передбачено і відповідне фінансування органами прокуратури з такою метою не здійснювалось.

Також, з довідки військової прокуратури Західного регіону України від 17 вересня 2015 року № 18/2-161 вих-15 вбачається, що кошторисом прокуратури на 2015 рік не передбачено видатків на сплату судового збору за подачу до суду позовних заяв (заяв, подань), апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень.

У зв'язку з цим, перший заступник прокурора регіону також звертається до суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору за подачу позовної заяви до прийняття судом рішення по суті спору, відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

Прокурор стверджує, що оскільки має місце незаконне використання майна, яке знаходиться на території Львівської області, спір, відповідно до статті 16 ГПК України, підлягає вирішенню Господарським судом Львівської області.

Прокурор звертає увагу на те, що відповідач посилається на те, що він після закінчення строку дії договору продовжує сплачувати на користь позивача 2 кошти в якості оплати, а КЕВ м. Львова продовжує приймати зазначені платежі, що, на його думку, свідчить про фактичне продовження договірних зобов'язань. При цьому, відповідач помилково посилається на ст. 631 ЦК України. Також, відповідач зазначає, що між сторонами не підписано акт приймання - передачі майна, що теж, на його думку, свідчить про фактичне продовження договірних відносин.

Чинним законодавством визначено, що для угод між юридичними особами, зокрема угод купівлі-продажу, оренди та інших угод стосовно нерухомого майна, передбачена обов'язкова письмова форма.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно зі ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами та інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Положеннями ст.ст. 657 та 793 ЦК України передбачено, що угоди стосовно нерухомого майна укладаються у письмовій формі.

Окрім того, відповідно до положень ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й сам договір, що змінюється або розривається. Враховуючи, що первісний договір був укладений у письмовій формі, то і будь-які зміни, додаткові угоди щодо продовження його дії могли бути укладені у письмовій формі. Однак, жодних угод про продовження дії договору між КЕВ м. Львова та відповідачем укладено не було, а тому Договір від 01.09.2011 року припинив свою дію. З огляду на це, жодних підстав для використання спірного майна відповідачем немає, і майно підлягає звільненню шляхом усунення перешкод.

На думку прокурора, посилання відповідача на те, що проект Договору від 01 вересня 2011 року нібито був погоджений ГоловКЕУ МО України, а також те, що на даний час відповідач запропонував позивачам укласти договір оренди спірного майна немає жодного правового значення та не може надавати відповідачу жодних прав на це майно.

Прокурор зазначає, що посилання відповідача на те, що демонтаж обладнання призведе до відсутності телефонного зв'язку на даній території, також не надає йому жодних прав на використання спірного державного майна, а задоволення можливих потреб громадян у мобільному зв'язку не може відбуватися шляхом порушення інтересів держави та всупереч чинному законодавству, адже кожна особа при реалізації свого права не може порушувати права інших осіб.

Так, відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За твердженням прокурора, посилання відповідача на нібито фактичне продовження строку дії договору, відповідно до ст. 631 ЦК України, та з посиланням на акти здачі приймання робіт і отримання КЕВ м. Львова оплати за фактичне розміщення майна відповідача на території Позивач не може свідчити про продовження договору, оскільки чинним законодавством передбачені випадки використання чужого майна без наявності договірної основи та врегульовані правовідносини сторін у зв'язку з цим. При цьому законодавець жодним чином, не повязує ці випадки з «фактичним продовженням дії договору».

Окрім того, зазначені відносини можуть бути врегульовані положеннями Глави 83 Цивільного кодексу України, яка передбачає випадки набуття і збереження чужого майна без достатньої правової підстави. Зокрема, ст. 1212 ЦК України передбачено обов'язок особи, яка без достатньої правової підстави зберегла у себе чуже майно, не лише повернути його, а й відшкодувати шкоду і доходи, від такого майна.

Прокурор зазначає, що одним з принципів цивільних відносин є оплатність використання чужого майна, за винятком випадків спеціально передбачених договором або законом.

У своїх поясненнях позивач 1 зазначає, що 01 вересня 2011 року між КЕВ м. Львова та відповідачем укладено Договір № LV0138-3 (надалі Договір), згідно з пункту 1.1 якого, вказана Квартирно-експлуатаційна установа зобов'язалась надати послуги з розміщення та зберігання обладнання (базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку) на об'єкті (технічний майданчик) військового містечка № 398 в с. Давидів Пустомитівського району Львівської області.

Відповідно до п. 6.2 Договору встановлено строк його дії - по 31 серпня 2014 року.

Пунктом 6.7 Договору передбачено, що він припиняється у разі завершення строку дії або у випадку його розірвання.

Позивач 1 зазначає, що після 31 серпня 2014 року (дата закінчення терміну дії Договору) між КЕВ м. Львова та відповідачем додаткова угода щодо продовження терміну дії Договору від 01 вересня 2011 року № LV0138-3 або новий Договір з аналогічним предметом не укладались, а тому, термін дії вказаного договору закінчився 31 серпня 2014 року.

У зв'язку з цим, з 1 вересня 2014 року відповідач незаконно без жодних правових підстав продовжує до теперішнього часу користуватись майном позивачів, що призводить до порушення інтересів держави.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

На думку позивача 1, у зв'язку з викладеним, а також враховуючи закінчення терміну дії Договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України від 1 вересня 2011 року, відповідачу необхідно усунути перешкоди в користуванні позивачами нерухомим майном - об'єктом (технічним майданчиком) військового містечка № 5 у с. Давидів Пустомитівського району Львівської області.

Крім цього, згідно з рішенням Міністра оборони України № 72/з від 3 січня 2013 року, зазначене майно повинно бути передано в оренду відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженої наказом Міністра оборони України № 46 від 2 лютого 2010 року, а не використовуватись за договором зберігання, що призводить до приховування відносин оренди.

З приводу позиції, викладеної відповідачем у відзиві на позов та у судовому засіданні, позивач 1 зазначає, що відповідач посилається на те, що він, після закінчення строку дії Договору, продовжує сплачувати на користь позивача кошти в якості оплати, а КЕВ м. Львова продовжує приймати зазначені платежі, що, на його думку, свідчить про фактичне продовження договірних зобов'язань. При цьому, відповідач помилково посилається на ст. 631 ЦК України. Також відповідач зазначає, що між сторонами не підписано акт приймання - передачі майна, що теж, на його думку, свідчить про фактичне продовження договірних відносин.

Чинним законодавством визначено, що для угод між юридичними особами, угод купівлі-продажу, оренди та інших угод стосовно нерухомого майна, передбачена обов'язкова письмова форма.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно зі ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами та інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Положеннями ст.ст. 657 та 793 ЦК України передбачено, що угоди стосовно нерухомого майна укладаються у письмовій формі.

Окрім того, відповідно до положень ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається. Враховуючи, що первісний Договір був укладений у письмовій формі, то і будь-які зміни, додаткові угоди щодо продовження його дії могли бути укладені у письмовій формі. Однак, жодних угод про продовження дії Договору між КЕВ м. Львова та відповідачем укладено не було, а тому Договір від 01.09.2011 року припинив свою дію. З огляду на це жодних підстав для використання спірного майна Відповідачем немає і майно підлягає звільненню шляхом усунення перешкод.

Посилання відповідача на те, що проект Договору від 01 вересня 2011 року нібито був погоджений Головним КЕУ МО України, а також те, що на даний час відповідач запропонував позивачам укласти Договір оренди спірного майна, немає жодного правового значення та не може надавати відповідачу жодних прав на це майно.

З приводу позиції, викладеної відповідачем у додаткових поясненнях від 28 січня 2016 року та оголошених у судових засіданнях, позивач 1 зазначає, що посилання відповідача на нібито фактичне продовження строку дії Договору, відповідно до ст. 631 ЦК України, та з посиланням на акти здачі приймання робіт і отримання КЕВ м. Львова оплати за фактичне розміщення майна відповідача на території позивача не може свідчити про продовження Договору, оскільки чинним законодавством передбачені випадки використання чужого майна без наявності договірної основи та врегульовані правовідносини сторін у зв'язку з цим. При цьому законодавець жодним чином, не пов'язує ці випадки з «фактичним продовженням дії договору».

Враховуючи вищевикладене, позивач 1 просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі та зобов'язати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «АСТЕЛІТ» усунути перешкоди в користуванні Міністерством оборони України та квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова нерухомим майном - об'єктом (технічним майданчиком) військового містечка № 5 у с. Давидів Пустомитівського району Львівської області шляхом демонтажу обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що строк дії укладеного Договору № LV0138-3 від 01.09.2011 року між КЕВ м.Львова та ТОВ «АСТЕЛІТ», відповідно до п. 6.2 та п. 6.7 закінчився 31.08.2014 року. При цьому, позивачем не враховано, що виходячи із змісту ст. 631 ЦК України, строком дії договору вважається час, впродовж якого сторони можуть здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки згідно договору, а взаємні зобов'язання по договору, включаючи оплату послуг, сторони добровільно виконують по даний час. Таким чином, продовження строку дії Договору підтверджено шляхом фактичного здійснення зобов'язань за Договором, позивач приймає сплачені кошти, підтверджуючи надання послуги актами виконаних робіт про відсутність претензій до відповідача і визнаючи договір діючим і реальним. Це, зокрема, підтверджується: актом актом здачі-приймання робіт № 183 від 17.10.2014 р; актом здачі-приймання робіт № 221 від 28.11.2014 р.; актом здачі-приймання робіт № 223 від 09.12.2014 р.; актом здачі-приймання робіт № 65 від 31.01.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 67 від 28.02.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 69 від 31.03.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 71 від 30.04.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 99 від 30.05.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 112 від 30.06.2015 р.; актом здані-приймання робіт № 126 від 31.07.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 191 від 10.08.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 193 від 09.09.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 198 від 12.10.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 201 від 13.11.2015 р.; актом здачі-приймання робіт № 243 від 17.12.2015 р.

Крім цього, за твердженням відповідача, про факт продовження строку дії Договору № LV0138-3 від 01.09.2011 року між КЕВ м.Львова та ТОВ «АСТЕЛІТ» свідчить те, що сторонами не підписано акт приймання-передачі, а тому його положення продовжують діяти для них.

Відповідач звертає увагу на те, що Договір № LV0138-3 від 01.09.2011 року між КЕВ м.Львова та ТОВ «АСТЕЛІТ» укладався за погодженням Головного КЕУ Збройних Сил за вих. № 1607 від 22.06.2011 року та є примірним Договором для розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України, розроблений безпосередньо Міністерством оборони України. Також, ст. 901 ЦК України не забороняє включати у договір надання послуг елементи інших угод. Більше того, згідно ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укладати змішаний договір, який буде включати в себе елементи різних договорів.

Крім цього, відповідач наголошує, що на виконання вимог Міністра оборони України щодо укладення договорів оренди, ТОВ «АСТЕЛІТ» із своєї сторони передало відповідні документи для укладення Договору оренди, згідно заяви за вих. № 393/1 від 20.05.2014 року, у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова. Даних про відсутність можливості продовжити договірні відносини на умовах оренди, тобто, з врахуванням нових вимог Міністерства оборони України, ТОВ «АСТЕЛІТ» не отримувало. ОСОБА_5 вимог для укладення договору оренди не надходило. Також, ТОВ «АСТЕЛІТ» повторно звернулося з цього приводу у КЕВ м.Львова із заявою №518 від 23.12.2015 року.

Поряд із цим, згідно ст. 3 Закону України від 18.11.2003 р. № 1280-ІУ «Про телекомунікації», сфера телекомунікацій є складовою частиною галузі зв'язку України, а телекомунікації є невід'ємною частиною виробничої та соціальної інфраструктури України і призначені для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, органів державної влади в телекомунікаційних послугах. Негайний демонтаж обладнання зв'язку не дозволить завершити процедуру укладення договору оренди та призведе до відсутності зв'язку на відповідній території, зокрема завдасть шкоди правам та інтересам абонентів (включаючи військовослужбовців, які перебувають в зоні покриття).

Крім цього, згідно п.п. 6, 7, 8 Положення «Про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в Міністерстві оборони України», затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 10.10.2013 року за № 689, 50 відсотків коштів, отриманих як плата за послуги, плата за оренду майна та коштів отриманих за додаткову (господарську) діяльність, бюджетні установи (у нашому випадку Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова) перераховують на спеціальні реєстраційні рахунки Міністерства оборони України. Таким чином, кошти які оплачуються ТОВ «АСТЕЛІТ» за Договором № LV0138-3 від 01.09.2011 року, у відповідній частині (50%) позивач 2 (КЕВ м.Львова) перераховує на спеціальні рахунки позивача 1 (Міністерства оборони України). Відповідно, задоволення позовних вимог та негайне припинення існуючих договірних відносин, відповідно призведе до відсутності оплат та відповідного зменшення надходжень на рахунки КЕВ м.Львова та Міністерства оборони.

Відповідач вважає, що при обгрунтуванні майнових інтересів держави прокурором не взято до уваги факт продовження виконання сторонами зобов'язань по Договору № LV 0138-3 від 01.09.2011 року, не з'ясовано і не враховано, з яких саме причин не підписано Договір оренди, та чи потягне задоволення позовних вимог негативні наслідки для інших охоронюваних законом прав та інтересів, в тому числі державних.

Відповідач звертає увагу на те, що додані позивачем до позовної заяви листи: Західного Територіального квартирно-експлуатаційного управління від 18 вересня 2015 року та КЕВ м.Львова від 18 вересня 2015 року своїм змістом підтверджують, що із сторони КЕВ ведеться робота по переукладенню договорів оренди, тому позови про вивільнення майна не заявлялись.

ТОВ «АСТЕЛІТ», із своєї сторони, вжито та здійснюються усі заходи для своєчасного переукладення Договору на розміщення телекомунікаційного обладнання у військовому містечку №5 в с.Давидів Пустомитівського району Львівської області, що підтверджується наявними при справі копіями заяви за вих. № 393/1 від 20.05.2014 року та заяви № 518 від 23.12.2015 року у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, листами Західного Територіального квартирно-експлуатаційного управління від 18 вересня 2015 року та КЕВ м. Львова від 18 вересня 2015 року .

Підсумовуючи викладене вище, відповідач вважає, що питання розміщення обладнання ТОВ «АСТЕЛІТ» на технічному майданчику у військовому містечку № 5 в с. Давидів Пустомитівського району Львівської області регулюється Договором № LV 0138-3 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України від 01.09.2011 року, який є діючим, не розірваним сторонами, та який не визнаний недійсним в судовому порядку, а тому, слід відмовити у задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні майном у повному обсязі.

Поряд із цим, на виконання вимог ч. 4 ст. 203 ЦК України, ст. 208 ЦК України, ст.ст. 657, 793 ЦК України, на які посилається позивач, ТОВ «АСТЕЛІТ» за вих. №309 від 19.09.2014 року скерувало письмове звернення (оферту) щодо подальшого надання послуг з розміщення обладнання базової станції ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку на умовах Договору № LV0138-3 від 01 вересня 2011 року, яке протилежною стороною було прийнято. Це підтверджується, також подальшим виконанням сторонами взаємних зобов'язань згідно Договору та оформленням актів виконаних робіт. Копії даних актів, які підтверджують виконання договірних умов сторонами, долучено до матеріалів провадження.

Відповідно до ч. 2 ст 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, що фактично і відбулося. Тому, відповідач вважає, що сторонами було письмово продовжено договірні умови та продовжено дію Договору на тих же умовах.

На думку відповідача, ним вжито усіх заходів для підписання Договору оренди відповідно до вимог ч. 3 ст.188 ГК України, ТОВ «АСТЕЛІТ» (ТОВ «лайфселл») не отримано відмови або заперечення щодо укладення між сторонами цього Договору, що свідчить про визнання відповідачем факту відсутності між сторонами договірних відносин станом на час розгляду справи, а, отже, і відсутність правових підстав на продовження договірних відносин.

На момент розгляду справи позивач 2 пояснень по справі не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

На момент розгляду справи третя особа пояснень по справі не надала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Стаття 121 Конституції України передбачає, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Пред'явлення Першим заступником військового прокурора Західного регіону України даної позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (надалі КЕВ м. Львова) як органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах, викликано винятково захистом порушених інтересів держави та здійснюється на підставі п. 2 ст. 121 Конституції України, оскільки, відповідно до вказаних положень Конституції та ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», однією із функцій, що покладаються на Прокуратуру України, є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

На підставі ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року за № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, відповідно до вимог ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України.

Згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про Збройні Сили України», органи військового управління, об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, а також повноваження органів військового управління та посадових осіб управління цим майном.

Зокрема, відповідно до положень ст.ст. 1, 3, 6 вказаного Закону України, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, установами Збройних сил України на праві оперативного управління.

Законом України від 30 червня 1999 року «Про джерела фінансування органів державної влади», передбачено, що до системи органів державної влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України «Про оборону України», п.п. 1, 4 «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого Указом Президента України № 406/2011 від 6 квітня 2011 року, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України та яким здійснюється управління військовим майном.

Підпунктом 75 пункту 4 Положення визначено, що Міністерство оборони України здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність.

З урахуванням вимог ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», КЕВ м. Львова є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України та являється органом влади на місцях у системі Збройних Сил України, на балансі якого перебувають військове майно та покладено відомчий контроль за його використанням.

Відповідно до п. 5.13 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 3 липня 2013 року № 448, квартирно-експлуатаційні органи ЗСУ здійснюють облік нерухомого майна.

Отже, у даному випадку, перший заступник військового прокурора Західного регіону України, з метою захисту порушених інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова звертається до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 01 вересня 2011 року між КЕВ м. Львова (надалі позивач 2) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «АСТЕЛІТ» (надалі - відповідач) укладено Договір № LV0138-3, згідно з пункту 1.1 якого (предмет договору), вказана квартирно-експлуатаційна установа зобов'язалась надати послуги з розміщення та зберігання обладнання (базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку) на об'єкті (технічний майданчик) військового містечка № 5 в с. Давидів Пустомитівського району Львівської області.

Відповідно до п. 6.2 Договору встановлено строк його дії - по 31 серпня 2014 року. Пунктом 6.7 Договору передбачено, що він припиняється, у разі завершення строку дії або у випадку його розірвання.

Після 31 серпня 2014 року (дата закінчення терміну дії Договору) між КЕВ м. Львова та відповідачем ОСОБА_5 угода щодо продовження терміну дії Договору від 01 вересня 2011 року № LV0138-3 або новий Договір з аналогічним предметом не укладались, а тому, термін дії вказаного договору закінчився 31 серпня 2014 року.

У зв'язку з цим, з 1 вересня 2014 року відповідач незаконно без жодних правових підстав продовжує до теперішнього часу користуватись майном позивачів, що призводить до порушення інтересів держави.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У зв'язку з викладеним, а також враховуючи закінчення терміну дії договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України від 1 вересня 2011 року, відповідачу необхідно усунути перешкоди в користуванні позивачами нерухомим майном - об'єктом (технічним майданчиком) військового містечка № 398 у с. Давидів Пустомитівського району Львівської області.

Крім цього, згідно з рішенням Міністра оборони України № 72/з від 03 січня 2013 року зазначене майно повинно бути передано в оренду, відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженої наказом Міністра оборони України № 46 від 02 лютого 2010 року, а не використовуватись за договором зберігання, що призводить до приховування відносин оренди. Отже, у даному випадку, має місце порушення майнових інтересів держави шляхом використання відповідачем без будь-якої правової підстави військового майна.

Отже, органи державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, не здійснюють захист інтересів держави, що підтверджується листом Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління та КЕВ м. Львова від 18 вересня 2015 року.

У зв'язку з цим, перший заступник прокурора регіону звертається до суду з вказаним позовом відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Оскільки має місце незаконне використання майна, яке знаходиться на території Львівської області, спір відповідно до статті 16 ГПК України підлягає вирішенню Господарським судом Львівської області.

Відповідач посилається на те, що він після закінчення строку дії Договору продовжує сплачувати на користь позивача 2 кошти в якості оплати, а КЕВ м. Львова продовжує приймати зазначені платежі, що, на його думку, свідчить про фактичне продовження договірних зобов'язань. При цьому, відповідач помилково посилається на ст. 631 ЦК України. Також, відповідач зазначає, що між сторонами не підписано акт приймання - передачі майна, що теж на його думку свідчить про фактичне продовження договірних відносин.

Однак, чинним законодавством визначено, що для угод між юридичними особами, угод купівлі-продажу, оренди та інших угод стосовно нерухомого майна, передбачена обов'язкова письмова форма.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно зі ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами та інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Положеннями ст.ст. 657 та 793 ЦК України передбачено, що угоди стосовно нерухомого майна укладаються у письмовій формі.

Окрім того, відповідно до положень ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається. Враховуючи, що первісний договір був укладений у письмовій формі, то і будь-які зміни, додаткові угоди щодо продовження його дії могли бути укладені у письмовій формі. Однак, жодних угод про продовження дії договору між КЕВ м. Львова та відповідачем укладено не було, а тому договір від 01.09.2011 року припинив свою дію. З огляду на це жодних підстав для використання спірного майна відповідачем немає і майно підлягає звільненню шляхом усунення перешкод в його користкуванні.

Посилання відповідача на те, що проект Договору від 01 вересня 2011 року нібито був погоджений ГоловКЕУ МО України, а також те, що на даний час відповідач запропонував позивачам укласти договір оренди спірного майна, немає правового значення та не може надавати відповідачу прав на продовження виконання цього майна.

Посилання відповідача на те, що демонтаж обладнання призведе до відсутності телефонного зв'язку на даній території, також не надає йому жодних прав на використання спірного державного майна, а задоволення можливих потреб громадян у мобільному зв'язку не може відбуватися шляхом порушення інтересів держави та всупереч чинному законодавству, адже кожна особа при реалізації свого права не може порушувати права інших осіб.

Так, відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

03.02.2016 року за вх. № 4471/16 відповідач подав заяву про зміну найменування відповідача ОСОБА_4 «Астеліт» на ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лайфселл». Ухвалою суду від 0502.2016 року клопотання відповідача за вх. № 4471/16 від 03.02.2016 року про зміну найменування відповідача задоволено.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що прокурором та позивачами представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, суд прийшов до висновку, що позов Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: позивач 1 - Міністерство оборони України, позивач 2 - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «лайфселл» про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном - об'єктом (технічним майданчиком) військового містечка № 398 у с. Давидів Пустомитівського району Львівської області є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1827,00 грн., та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Пунктом 7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 23.05.2012 року № 01-06/704/2012 із покликанням на статтею 8 Закону України «Про судовий збір», передбачено можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Відповідні питання вирішуються господарським судом шляхом винесення ухвал (з додержанням вимог статті 86 ГПК), зміст яких може бути викладено і в ухвалах про прийняття господарським судом до свого провадження заяв та скарг, за подання яких справляється судовий збір.

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд задоволив заяву прокурора щодо відтермінування сплати судового збору до терміну прийняття судового рішення.

Як доказ сплати судових витрат, прокурор подав платіжне доручення № 7 від 20.01.2016 року на суму 2436,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задоволити.

2. Зобов'язати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «лайфселл» (03110, м. Київ, вул. Соломянська, 11 А, код ЄДРПОУ 22859846) усунути перешкоди в користуванні Міністерством оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2, код ЄДРПОУ 07638027) нерухомим майном - об'єктом (технічним майданчиком) військового містечка № 5 у с. Давидів Пустомитівського району Львівської області шляхом демонтажу обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

3. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «лайфселл» (03110, м. Київ, вул. Соломянська, 11 А, код ЄДРПОУ 22859846) на користь Військової прокуратури Західного регіону України (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20 код ЄДРПОУ 38326057) 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Накази видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.02.2016 року.