Постанова № 56124277, 26.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2016 року № 826/22559/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Мазур А.С., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомГромадянина Сирії ОСОБА_1 доГоловного управління Державної міграційної служби України в м.Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

Громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві, в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві на підставі якого громадянину Сирії ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Позов обґрунтовано неправомірністю оскаржуваного рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки, на думку позивача, відповідач не розглянув заяву позивача від 22.09.2015 року з урахуванням нової редакції Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Представник позивача просив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи, зазначивши, що позивач вже звертався до ГУ ДМС України в м. Києві в 2014 році із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з аналогічних підстав, з якими він звернувся в 2015 році. При новому зверненні до органу міграційної служби позивачем не наведено нових обставин та підстав для задоволення його заяви, яка є очевидно необґрунтованою.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином Сирії, за національністю араб, за віросповіданням мусульманин - шиїт.

06 травня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду зазначеної заяви та проведених співбесід, 27 серпня 2014 року працівником Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві підготовлено висновок із рекомендацією відмовити іноземцю у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі якого рішенням Державної міграційної служби України від 20 жовтня 2014 року №542-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, відсутні.

Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України місті Києві від 03 листопада 2014 року №121 позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 20 жовтня 2014 року №542-14, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2015 року у справі № 826/19132/15, залишеною без змін ухвалою Київського адміністративного апеляційного суду від 12.05.2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2015 року та ухвалу ухвалою Київського адміністративного апеляційного суду від 12.05.2015 року у справі № 826/19132/15.

22 вересня 2015 року позивач повторно звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою про визнання громадянина Сирії Арабської республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки у заявника змінились умови передбачені п. 1 ,13 ч.1 ст.1 Закону.

В заяві зазначив, що не може повернутись в країну свого походження через війну та через те, що не хоче служити в армії, адже не підтримує жодної зі сторін конфлікту. Також зазначив, що ситуація в Сирії кожен день погіршується .

22 вересня 2015 року позивач отримав повідомлення № 199 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі Наказу від 22.09.2015року № 704.

Позивач вважає зазначений наказ неправомірним та просить його скасувати.

При вирішенні питання щодо обґрунтованості вимог заявлених позивачем суд виходить з наступного.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. №3671-VI (далі по тексту - Закон №3671-VI).

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон № 3671- VI) біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону № 3671- VI особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

При цьому, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, особи, які потребують тимчасового захисту - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

За приписами частин першої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, що, як зазначає позивачка мало місце в даному випадку, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Згідно з пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004р. № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону № 3671- VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

У взаємозв'язку з наведеним слід додати, що відповідно до ч. 1 ст. 8 вищезгаданого Закону протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Відповідно до ч.4,6 ст.8 Закону № 3671- VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону № 3671- VI, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до підпункту е пункту 2.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, які потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні, або особою, яка потребує податкового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом №3671-17 протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини 6 статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби видає особі письмове повідомлення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.4 Правил №649).

Як було встановлено судом, 22 вересня 2015 року позивач повторно звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із заявою про визнання громадянина Сирії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки у заявника змінились умови передбачені п. 1 ,13 ч.1 ст.1 Закону, а саме погіршилась ситуація в країні походження.

Проте, 22 вересня 2015 року позивач отримав повідомлення № 199 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі Наказу від 22.09.2015року № 704.

Згідно зазначеного наказу, підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стало те, що громадянин Сирії ОСОБА_1 звертався до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві із аналогічною заявою про надання йому статусу біженця через політичну ситуацію в його країні. За результатами розгляду особової справи позивача, рішенням відповідача від 20 жовтня 2014 року №542-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, відсутні. Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду про скасування такого рішення. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2015 року у справі № 826/19132/15, залишеною без змін ухвалою Київського адміністративного апеляційного суду від 12.05.2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2015 року та ухвалу Київського адміністративного апеляційного суду від 12.05.2015 року у справі №826/19132/15.

Також у наказі № 704 від 22 вересня 2015 року зазначено, що після вивчення та аналізу заяви було встановлено, що причини, які викладені у заяві від 22.09.2015 року та причини, викладені в заяві від 22.09. 2015 року - тотожні.

З наведеного вбачається, що відповідачем було проаналізовано зміст відповідних заяв, однак залишено поза увагою інформацію про країну походження позивача - Сирію.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 р. «Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II)» ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в обложених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій

На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання «Ісламська держава Іраку і аль-Шама» (далі - «ИГИШ») зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними группами, курдськими силами («Загонами народної самооборони», ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ИГИШ 23 вересня 2014 р. привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до п. 4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, що перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних - де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 р. не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Відповідно до п.28 Рекомендації УВКБ до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирії, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил.

Окрім зазначеного, суд звертає увагу, що з інтернет - джерел стосовно країни походження позивача прослідковується наступна інформація:

По даних ООН, з початку 2015 року станом на середину вересня через Середземне море до Європи змогли дістатися понад 365 тисяч сирійських біженців, майже 3 тисячі загинули в дорозі.

16 вересня 2015 позиції бойовиків "ІДІЛ" бомбардовані винищувачами ВПС Австралії - по контрольованих ісламістами нафтосховищах.

19 вересня правозахисники заявили, що ісламісти розстріляли 56 сирійських військовиків - під час масової страти на авіабазі (Абу-аз-Зухур, провінція Ідліб). 21 вересня урядові сили здійснили атаку на місто Алеппо, загинуло не менше 32 мирних жителів (https://uk.wikipedia.org/wiki/Громадянська_війна_в_Сирії#cite_note-122).

У 2015 році в Сирії загинули понад 55 тисяч осіб про що повідомлялось в Сирійському центрі з моніторингу за дотриманням прав людини. Майже 21 тисяча загиблих - цивільні особи, серед них 2574 дітей. У кількості загиблих також враховано понад 16 тисяч ісламістів включно з бойовиками "Фронту аль-Нусра" та "Ісламської держави",

Державний департамент США заявив про зростання кількості цивільних жертв відтоді, як Росія почала військову операцію в Сирії. Речник Держдепартаменту Марк Тонер зазначив, що неурядові організації опублікували "надзвичайно тривожні" звіти, з яких випливає, що жертвами російських авіаударів стали сотні цивільних осіб, включно з рятувальниками. За цими даними, унаслідок бомбардувань РФ були зруйновані медичні установи, школи та ринки.

Аналізуючи інформацію із вказаних джерел, яка, відповідно до ч.2 ст.72 КАС України, є загальновідомою і не потребує доказуванню, суд вважає передчасною відмову в прийнятті зави про визнання позивача біженцем або особою, що потребують додаткового захисту.

На переконання суду така відмова не відповідає міжнародним принципам, оскільки позивачем обґрунтовано свою заяву та повідомлено всі важливі факти, при цьому ситуація в Сирії погіршилась станом на 2015-2016 рік. При цьому відповідачем дані факти не визнані неправдоподібними чи такими, що суперечать конкретній чи загальній інформації по справі заявника.

Таким чином суд дійшов до висновку, що у позивача наявні підстави, передбачені п.п.1,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене та виходячи із встановлених судом під час розгляду справи обставин, а також те, що відповідач не спростував наведених позивачем обставин, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.

Керуючись статтями 11, 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України у м.Києві № 304 від 22.09.2015 року про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирійської Арабської республіки ОСОБА_1

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в м.Києві повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.С. Мазур