Постанова № 56122819, 24.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 р. Справа № 815/5801/15

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Градовського Ю.М.

- Кравченка К.В.

при секретарі - Діденко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства "Ламінар-Україна" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Ламінар-Україна" до Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення щодо непогодження застосування податкового компромісу №5139/10/2-15-07-22-01-46 від 18 червня 2015 року, податкового повідомлення-рішення №0000202200 від 19 червня 2015 року, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство "Ламінар-Україна" звернулось до суду з адміністративним позовом до Арцизької ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення щодо непогодження застосування податкового компромісу №5139/10/2-15-07-22-01-46 від 18 червня 2015 року, податкового повідомлення-рішення №0000202200 від 19 червня 2015 року, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ПП "Ламінар-Україна".

В апеляційній скарзі ПП "Ламінар-Україна" ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Вирішуючи справу, судом першої інстанції встановлено, що 16 квітня 2015 року ПП "Ламінар-Україна" звернулось до контролюючого органу із заявою про податковий компроміс, в якій містилось прохання розпочати процедуру досягнення податкового компромісу відповідно до поданого уточнюючого розрахунку з податку на прибуток від 16 квітня 2015 року, яким уточнюється звітний податковий період 2014 рік (період уточнення господарських операцій - січень, лютий березень 2014 року).

Одночасно з такою заявою подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємства (тип: уточнююча, податковий компроміс) від 16 квітня 2015 року; звітний податковий період, що уточняється 2014 рік з додатком до декларації: перелік (опис) операцій, щодо яких здійснено уточнення показників податкової декларації для застосування процедури досягнення податкового компромісу.

30 квітня 2015 року контролюючим органом прийнято рішення №19 про необхідність проведення документальної позапланової перевірки з податку на прибуток відповідно до наданої платником уточнюючої декларації з податку на прибуток за 2014 рік від 16 квітня 2015 року №1500004430 (сума податкового зобов'язання до збільшення - 128 471 грн.) у межах процедури досягнення податкового компромісу.

08 червня 2015 року Арцизькою ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області за наслідками проведеної перевірки було складено акт №173/22-36354559, за висновками якого було встановлено порушення з боку позивача положень п.п.138.2, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік всього на суму 128 471 грн.

Крім того, в акті зазначено наступне - "але відповідно до операцій, щодо яких здійснено уточнення показників №627/10/15 від 16 квітня 2015 року період уточнення господарських операцій - січень, лютий, березень 2014 року) не відповідає вимогам п.1 підрозділу 9 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України".

На підставі вказаного акту податковим органом винесено рішення щодо непогодження процедури податкового компромісу №5139/2-15-07-22-01-46 від 18 червня 2015 року, яким встановлено факт, що платником податків ПП "Ламінар-Україна" подано уточнюючий розрахунок до податкової декларації №1500004430 з податку на прибуток за 2014 рік, але згідно заяви про застосування податкового компромісу та наданого переліку до неї, підприємство просить застосувати податковий компроміс тільки за період січень, лютий, березень 2014 року, у зв'язку з тим що звітний період у 2014 році з податку на прибуток є календарний рік та не можливо подать уточнюючий розрахунок з податку на прибуток за окремі періоди за січень, лютий, березень 2014 року, то застосування податкового компромісу з податку на прибуток за вище зазначені періоди не є можливим. Згідно з п.1., п.2, п.7, п.8 підрозділу 9-2 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України відсутні правові підстави для застосування податкового компромісу.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що процедура податкового компромісу поширюється на добровільне декларування заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток у відповідних звітних періодах до 01 квітня 2014 року, у зв'язку з чим рішення податкового органу щодо непогодження застосування податкового компромісу №5139/2-15-07-22-01-46 від 18 червня 2015 року є правомірним. Також, суд першої інстанції погодився з висновками акта перевірки №173/22-36354559 від 08 червня 2015 року про порушення позивачем п.138.2, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000202200 від 19 червня 2015 року також не були задоволені.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2015 року позивач звернувся до податкового органу із заявою про застосування податкового компромісу відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ Податкового кодексу України до якої ним було додано податкову декларацію з податку на прибуток підприємства, у якій уточнюється зобов'язання за 2014 рік та у додатку до неї були зазначені операції щодо яких здійснено уточнення показників податкової декларації, а саме січень-березень 2014 року.

Пунктом 2 "Прикінцевих положень" Закону України від 25 грудня 2014 року №63-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу" передбачено, що до затвердження форми уточнюючого розрахунку для застосування податкового компромісу платник податків має право подати уточнюючий розрахунок за діючою на час подання формою як окремий документ з переліком (описом) операцій, щодо яких здійснено уточнення показників податкової декларації.

Уточнення податкового зобов'язання з податку на прибуток у межах податкового компромісу необхідно здійснювати виключно шляхом подачі окремої уточнюючої декларації (розрахунку, звіту), а не у складі звітної (звітної нової) декларації.

Для цього платникам податку на прибуток, які бажають скористатись податковим компромісом, у заголовній частині форм уточнюючих податкових декларацій (розрахунків, звітів) з цього податку слід під словом "Уточнююча" ("Уточнюючий") доповнити словами "Податковий компроміс" та зліва від них проставити відмітку, наприклад. "X". Така відмітка означатиме, що уточнююча декларація (розрахунок, звіт) подана з метою застосування податкового компромісу. У разі, якщо заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток пов'язане із зміною показників витрат, які відображаються у додатках до декларацій (розрахунків, звіту), окрема уточнююча декларація (розрахунок, звіт) подається платниками податку разом з такими додатками.

Крім того, необхідно надавати у складі уточнюючої податкової декларації (розрахунку, звіту) в електронній формі перелік (опис) господарських операцій, щодо яких здійснено уточнення показників податкової декларації використовуючи рядки електронної форми для значення доповнень до податкової декларації, заповнення яких передбачено п.46.4 ст. 46 Податкового кодексу України.

При застосуванні податкового компромісу п'ять відсотків від суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток має відображатися платниками податку в уточнюючій податковій декларації (розрахунку, звіті) у таких рядках таблиці "Самостійне виправлення помилок": 24 - податкової декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом Міндоходів від 30 грудня 2013 року №872 зареєстрованим у Мін'юсті 20 січня 2014 року за №103/24880.

Відповідно до підрозділу 9-2, XX розділу Податкового кодексу України встановлено, що податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку па прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Проте, колегія суддів акцентує увагу на тому, що у вказаній нормі Закону відсутні посилання на податкові періоди встановлені для певного податку, зокрема для податку на прибуток.

При цьому, статтею 34 Податкового кодексу України встановлені види податкових періодів, яким можуть бути календарний рік, календарне півріччя, календарні три квартали, календарний квартал, календарний місяць, календарний день.

Тобто, обмежуючи термін застосування податкового компромісу з податку на прибуток строком до 01 квітня 2014 року, податковий орган позбавив ПП "Ламінар-Україна" права уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств з метою застосування податкового компромісу, а тому висновки суду першої інстанції стосовно того, що податковий компроміс не розповсюджується на факти заниження податкових зобов'язань, у зв'язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік, оскільки процедура податкового компромісу застосовується за будь-які податкові періоди до 01 квітня 2014 року, а для податку на прибуток цим періодом є рік є помилковими.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги апелянта про визнання протиправним та скасування рішення щодо непогодження застосування податкового компромісу №5139/10/2-15-07-22-01-46 від 18 червня 2015 року в частині відмови в застосуванні податкового компромісу підлягають задоволенню, у зв'язку з чим вважає за необхідне зобов'язати податковий орган повторно розглянути питання застосування процедури податкового компромісу відповідно до поданого уточнюючого розрахунку з податку на прибуток №1500004430 по уточненню показників податкових декларацій за звітні (податкові) періоди, що передували 01 квітню 2014 року, з урахуванням обставин, які стали підставою для скасування попередньої відмови.

Стосовно вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000202200 від 19 червня 2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 160 588, 75 грн. за порушення п.138.2, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п.138.2 ст. 138 Податкового кодекс України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При проведенні податковим органом перевірки встановлено, що в складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2014 рік ПП "Ламінар-Україна" враховано витрати з придбання товарно-матеріальних цінностей без наявності належним чином оформлених первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку всього в розмірі 713 727 грн., в тому числі: в складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування 2014 року враховано витрати по придбанню цінностей у ТОВ "Акта-Стар" у лютому 2014 року на суму 261 800 грн. та у ТОВ "Сілко - Компані" у березні 2014 року на суму 451 927 гривень.

Також, податковим органом під час проведення перевірки було встановлено, що ПП "Ламінар-Україна" було укладено договори поставки з ТОВ "Акта-Стар" (№Д1-191113 від 19 листопада 2013 року) та ТОВ "Сілко-Компані" (№01/03/2014-14 від 01 березня 2014 року).

При цьому, в акті перевірки податковим органом зазначені первинні документи, які стосуються виконання вказаних договорів, а саме податкові накладні, рахунки-фактури, видаткові накладні, платіжні доручення (а.с.19-37).

Разом з цим, під час апеляційного розгляду справи, апелянтом були надані копії первинних документів, що відображають взаємовідносини ПП "Ламінар-Україна" з контрагентами ТОВ "Акта-Стар" та ТОВ "Сілко-Компані" по виконанню договорів поставки №Д1-191113 від 19 листопада 2013 року та №01/03/2014-14 від 01 березня 2014 року, а саме видаткові накладні (№АС-127 від 18 лютого 2014 року, №АС-236 від 27 лютого 2014 року, №РН-0000375 від 31 березня 2014 року, №РН-0000328 від 31 березня 2014 року, №РН-0000325 від 31 березня 2014 року), рахунки-фактури (№АС-127 від 18 лютого 2014 року, №АС-236 від 27 лютого 2014 року, №СФ-0000224 від 27 березня 2014 року, №СФ-0000125 від 05 березня 2014 року, №СФ-0000254 від 12 березня 2014 року), податкові накладні (№127 від 18 лютого 2014 року, №236 від 27 лютого 2014 року, №331013 від 31 березня 2014 року, №331012 від 31 березня 2014 року, №331011 від 31 березня 2014 року).

Таким чином, аналізуючи надані первинні документи, є підстави вважати, що укладені апелянтом договори поставки мали на меті настання реальних правових наслідків, що вказує на реальність господарських операцій позивача упродовж періоду, що перевірявся, а тому податковим органом безпідставно визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку права на формування витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим посилання податкового органу та суду першої інстанції на довідку ДПІ у м. Полтаві №516/16-01-22-06/38610257 від 28 травня 2014 року "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Акта-Стар" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ "Тікі Трейлер", ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Авто гудс керідж", їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2014 року" та акт ДПІ у Печерському районі м. Києва №254/44-03-22-03/38827927 від 02 червня 2014 року "Про результати перевірки дотримання податкового, валютного законодавства ТОВ "Сілко-Компані" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період березень 2014 року" є безпідставними.

Таким чином, судом першої інстанції зроблений помилковий висновок про доведеність відповідачем, на якого в силу норми ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення №0000202200 від 19 червня 2015 року, у зв'язку з чим вимоги апелянта щодо його скасування є обґрунтованими та також підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія судів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, у зв'язку з чим, судове рішення відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 195, ст. 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 202, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Ламінар-Україна" задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов приватного підприємства "Ламінар-Україна" до Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення щодо непогодження застосування податкового компромісу №5139/10/2-15-07-22-01-46 від 18 червня 2015 року, податкового повідомлення-рішення №0000202200 від 19 червня 2015 року, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення щодо непогодження застосування податкового компромісу №5139/10/2-15-07-22-01-46 від 18 червня 2015 року Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області в частині відмови в застосування податкового компромісу.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Арцизької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0000202200 від 19 червня 2015 року.

Зобов'язати Арцизьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області повторно розглянути питання застосування процедури податкового компромісу відповідно до поданого уточнюючого розрахунку з податку на прибуток №1500004430 по уточненню показників податкових декларацій за звітні (податкові) періоди, що передували 01 квітню 2014 року, з урахуванням обставин, які стали підставою для скасування попередньої відмови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: О.В. Лук'янчук

Судді: Ю.М. Градовський

К.В. Кравченко