Рішення № 56109794, 22.02.2016, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/260/2016

130/3636/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2016 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі : головуючої судді Сенько Л.Ю.

за участі секретаря Зданевич Г.Л.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жмеринка справу за первісною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики та зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним в частині,-

в с т а н о в и в :

Позивач по первісному позову ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом в якому просив стягнути солідарно з відповідача ОСОБА_4 на його користь грошові кошти у сумі 2 564 162 грн. 50 коп., а також 3654 грн. та 121,80 грн. за судовий збір. В подальшому позивач збільшив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 на його користь грошові кошти у сумі 3 640 176 грн., а також 3654 грн. та 121,80 грн. за судовий збір.

Свої позовні вимоги позивач по первісному позову ОСОБА_3 обґрунтував тим, що 15.12.2011 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики на суму 234 300 грн. до 15.06.2012 року та 20.02.2012 року договір позики на суму 20 000 доларів США до 16.06.2012 року. Станом на 28.11.2014 року відповідач кошти не повернула. Відповідач добровільно відшкодувати борг відмовляється, а тому вимушений звернутися до суду для захисту своїх прав. Позивач подав зустрічний позов, в якому просив визнати договір позики ( безпроцентна цільова) №2, підписаний між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 15 грудня 2011 року в частині пункту 5.5. розділу 5 «Відповідальність сторін» - недійсним; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 всі понесені та документально підтверджені судові витрати. Обґрунтував зустрічну позовну заяву тим, що умова Договору позики ( безпроцентна цільова) №2, котрий було підписано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 15 грудня 2011 року, що викладена у п.5.5 цього договору, котра передбачає відповідальність Позичальника за цим Договором: за порушення строків повернення позики у вигляді пені у розмірі 1 % від суми позики прямо суперечить вимогам ст. 549 ЦК України, що в силу ст.ст. 203,215 ЦК України є безумовною підставою для визнання правочину в цій частині недійсним.

В судовому засіданні представник позивача по первісному позову, відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 повністю підтримав збільшені позовні вимоги первісного позову і просив їх задовольнити. В задоволенні зустрічної позовної заяви просив відмовити та пояснив, що відповідачем по первісному позову пропущено строк позовної давності, так як договір позики ( безпроцентна цільова) №2, підписаний між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 15 грудня 2011 року, а з позовом відповідач позивач по зустрічному позову звернулася 22.02.2016 року.

Представник відповідача по первісному позову позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. Підтримав зустрічну позовну заяву. Пояснив, що відповідач по первісному позову ОСОБА_4 кошти за договором позики ( безпроцентна цільова) №2 від позивача за первісним позовом ОСОБА_3 не отримувала, так як відсутня розписка позичальника про отримання ним позики, а також відсутній будь який інший документ, що посвідчував би передання позикодавцем до позичальника відповідної грошової суми, а наявний лише договір позики, в якому відсутнє підтвердження отримання ОСОБА_4 відповідної грошової суми у позику, що вказує на відсутність факту передачі ОСОБА_3 до ОСОБА_4 грошей у позику за Договором позики ( безпроцентна цільова) №2 від 15.12.2011 року. Оскільки відсутній факт передачі ОСОБА_3 та отримання ОСОБА_4 грошей у позику, тому вимога позивача про стягнення боргу за Договором позики ( безпроцентна цільова) №2 від 15.12.2011 року являється безпідставною. Також зазначив, що позивачем в своєму позові безпідставно, а тому незаконно нараховано пеню за Договором позики ( безпроцентна цільова )№2 у розмірі 855195 грн. Вимога про стягнення боргу за договором позики від 20.02.2012 року являється безпідставною, оскільки отримані кошти за наданою розпискою від 20.02.2012 року ОСОБА_4 вже сплатила, що підтверджується розписками ОСОБА_3 на суму 18 550 дол. США та 2300 дол. США. Також просив у разі якщо суд знайде підстави для задоволення позову в звязку з важким матеріальним становищем ОСОБА_4 зменшити нараховану суму пені, яка значно перевищує суму боргу.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

В судовому засіданні з матеріалів справи встановлено, що 15.12.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики (безпроцентної цільової) №2 (т.2 а.с.18-19), відповідно до п.1.1 якого відповідач по первісному позову ОСОБА_4 в порядку і на умовах, визначених цим договором, зобовязався надати позичальнику безпроцентну цільову позику, а остання зобовязалась прийняти позику, використати за цільовим призначенням і повернути названу позику позикодавцеві у визначений цим договором строк. Позичальник в забезпечення повернення даної позики перед позикодавцем в підтвердження своїх обовязків позичальника надає в заставу нерухоме майно, яке належить позичальнику на праві власності: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в м. Жмеринка Вінницької області по вул. Ватутіна, 23, яке сторони оцінили за взаємною згодою в сумі 290000 грн.

Згідно п.2.2 договору сума позики становить за цим договором 234300 грн., що еквівалентно 29069 дол. США по курсу долара США до гривні України, який існує на момент підписання даного договору. У відповідності до п.4.1 договору позикодавець зобовязаний надати позику в момент підписання цього договору.

Зі змісту договору встановлено, що в підтвердження своїх намірів та виконання зобовязань за даним договором позичальник в момент укладення даного договору надає позикодавцю нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження нерухомим майном, яке є предметом застави за даним договором (п.4.6. договору).

Згідно довіреності від 15.12.2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрована в реєстрі за №3876, відповідно до змісту якої ОСОБА_4 уповноважує ОСОБА_3 розпоряджатися (з правом: продажу, обміну, страхування, здачі в оренду, передачі в позичку, передачі у заставу (іпотеку) на умовах і за ціну на розсуд представника) належним їй на праві приватної власності наступним нерухомим майном: житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованим за адресою: Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Ватутіна, 23; земельною ділянкою, площею 0,0467 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої 0510300000:00:002:0863, розташованої за адресою: Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Ватутіна, 23 (т.1 а.с.39).

20.02.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики на суму 20 000 доларів США до 16.06.2012 року. В разі неповернення коштів або затримки зобовязалась сплатити неустойку в розмірі 1% від суми за кожний день прострочки (т.2 а.с. 20).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6 - 63 цс 13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79 цс 14, яку згідно зі ст. 360-7 ЦПК України суди мають враховувати при застосування таких норм права.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.Крім того письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За положеннями ч.1ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Довести суду ці обставини належними доказами з дотриманням вимог цивільно-процесуального законодавства повинен позичальник.

Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи, зокрема, на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі. Кожна сторона, згідно ст.10 цього ж Кодексу, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обовязок доказування передбачений також і ст.60 ЦПК України.

Жодних доказів неотримання коштів позичальником не надано.

Позивачем по первісному позову надано суду договір позики (безпроцентної цільової) №2 від 15.12.2011 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику та надано договір позики від 20.02.2012 року є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Факт отримання ОСОБА_4 коштів, крім того підтверджується її підписом у договорі в якому зазначено, що у відповідності до п.4.1 договору позикодавець зобовязаний надати позику в момент підписання цього договору, що дає суду вважати, що не отримавши в момент підписання договору позичальник його б не підписала, або ж вимагала включення в даний договір пункту, що передача коштів оформляється окремим документом та є додатком до даного договору , що як встановлено судом в договорі це не зазначено. При цьому суд звертає увагу, що сторони в договорі передбачили повернення позики, що оформляється, додатком до договору ( п.4.4). Позичальник, підписуючи даний договір не усунув розбіжності п.3.1 даного договору, де зазначено, що строк надання позики становить пів року з моменту оформлення даного договору , тобто до 15 червня 2011 року та вищезазначеного п. 4.1.

У звязку з чим суд не приймає заперечення відповідача по первісному позову про не підтвердження факту передачі коштів ОСОБА_3 ОСОБА_4 в розмірі 234 300 грн.

Наявність у позивача оригіналу розписки та оригіналу договору позики чи відповідної розписки про повернення боргу свідчить про неповернення боргу відповідачем.

Суд не приймає надані ОСОБА_2 копії (т.2 а.с.17), які як зазначає представник відповідача по первісному позика є розписками ОСОБА_3 про повернення боргу ОСОБА_4 за договором позики від 20.02.2012 року в сумі 18 550 та 2300, так як з них не вбачається в якому еквіваленті сплачені кошти та ким та кому вони, чи повертались чи позичались.

Отже, судом встановлено, що міх сторонами виникли зобов'язання з виконання договору позики і відповідач, який не виконав свої зобов'язання повинен повернути позивачу борг за письмовою розпискою та договором позики.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Ст. 1049 ЦК України встановлює обовязок позичальника повернути кошти у встановлений строк.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобовязання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобовязання передбачені ст.611 ЦК України, в якій зазначено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, також є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Представник позивача по первісному позову ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача по первісному позову ОСОБА_4 суму боргу за договором позики ( безпроцентна цільова) №2 від 15.11.2011 року в розмірі 1 149 947,50 грн., що включає: 234 300 грн. сума основного боргу, 855 195 грн. заборгованість за пенею, 17 575,50 грн. 3% річних від простроченої суми, 42 877 грн. нараховані інфляційні втрати.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача по первісному позову ОСОБА_4 на користь позивача по первісному позову пені в розмірі 855 195 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦПК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідач по первісному позову ОСОБА_4 є матірю двох малолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с.83) та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т.1 а.с.84), хворіє та потребує лікування ( т.1 а.с.85).

Тому, суд прийшов до висновку, що вимога первісного позивача ОСОБА_3 про стягнення пені в нарахованій сумі 855 195 грн. підлягає до часткового задоволення - в розмірі, що не перевищує основної суми боргу, а саме 234 300 грн.

Таким чином, з відповідача по первісному позову ОСОБА_4 підлягає стягненню сума боргу за договором позики ( безпроцентна цільова) №2 від 15.11.2011 року в розмірі 529 052 грн. 50 коп., яка складається з наступного: 234 300 грн. сума основного боргу, 234 300 грн. заборгованість за пенею, 17 575,50 грн. 3% річних від простроченої суми, 42 877 грн. нараховані інфляційні втрати.

Сума боргу за договором позики від 20.02.2012 року складає 1 093 149 грн. 20 коп., що відповідно до офіційного курсу долара США на 17.02.2015 року згідно НБУ 26,36 грн. за один 1 дол. США еквівалентно 41 470 доларів США, яка складається з наступного: 20 000 доларів США основна сума боргу, 1470 доларів США 3% річних від простроченої суми, 20 000 доларів США заборгованість за неустойкою.

Відповідно до офіційно курсу долара США станом на 17.02.2015 року згідно НБУ 26,36 за 1 дол. США (т.1 а.с.65).

Таким чином, загальна сума боргу по договорах позики складає 1 622 201 грн. 70 коп.

Зустрічний позов задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За змістом ст.ст.202, 204, ч.1 ст.215 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою га шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним.

Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється в три роки. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як зазначено в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 « Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом встановлено, що п. 5.5 договору позики ( безпроцентна цільова) №2 від 15.11.2011 року суперечить вимогам статті 549 ЦК України, проте суд вважає, що строк позовної давності для звернення з даним позовом для позивача закінчився 15 грудня 2014 року, а звернувся він з даним позовом до суду тільки 22 лютого 2016 року, тобто пропустивши трирічний строк. З клопотанням про поновлення пропущеного строку з поважних причин відповідач не зверталася. Представник відповідача по первісному позову зазначив, що дізнався про порушене право в момент звернення первісного відповідача з позовом, однак це спростовується фактом підписання договору, а саме датою 15.11.2011 року.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 775 грн. 80 коп. відповідно до Закону України "Про судовий збір"в редакції чинній на час звернення до суду, підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь держави.

Керуючись ст.ст.10, 11, 58, 59, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 202,203,204,207,215,257,267,549,550,551,610, 625, 1046, 1047, 1048, 1049,1051 ЦК України, суд

в и р і ш и в :

Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), мешканки ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_3 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму боргу за договором позики ( безпроцентна цільова) №2 від 15.11.2011 року в розмірі 529 052 ( пятсот двадцять девять тисяч пятдесят дві ) грн. 50 коп., яка складається з наступного: 234 300 грн. сума основного боргу, 234 300 грн. заборгованість за пенею, 17 575,50 грн. 3% річних від простроченої суми, 42 877 грн. нараховані інфляційні втрати; суму боргу за договором позики від 20.02.2012 року - 1 093 149 ( один мільйон девяносто три тисячі сто сорок девять ) грн. 20 коп., що відповідно до офіційного курсу долара США на 17.02.2015 року згідно НБУ 26,36 грн. за один 1 дол. США еквівалентно 41 470 доларів США, яка складається з наступного: 20 000 доларів США основна сума боргу, 1470 доларів США 3% річних від простроченої суми, 20 000 доларів США заборгованість за неустойкою, що в загальному по договорах складає загальну суму боргу 1 622 201 ( один мільйон шістсот двадцять дві тисячі двісті одна) грн. 70 коп. та судові витрати в розмірі 3 775 ( три тисячі сімсот сімдесят пять) грн. 80 коп.

В іншій частині позовних вимог первісного позову відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя