Ухвала суду № 56105734, 23.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 216/3131/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/335/К/15 Ковтун Н.Г.

Категорія - 27 ( І ) Доповідач Митрофанова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Митрофанової Л.В.

суддів: Зубакової В.П., Соколан Н.О.

за участю секретаря: Петренко К.І.

за участю: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3;

позивача ОСОБА_4;

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 23 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору позики та договору поруки недійсними,-

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив ухвалити рішення, яким солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за договором позики на загальну суму 118311, 06 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 11 липня 2011 року уклав з ОСОБА_5 договір позики 100000 грн., які відповідач мав повернути до 11 липня 2012 року. Між ними складено договір позики, після передачі коштів, відповідач написав розписку про отримання коштів. Поручителем за договором позики була ОСОБА_2, з якою також 11.07.2011 року було укладено договір поруки, я яка несе відповідальність в такому ж об'ємі, як і позичальник. У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_5 відмовився від виконання зобов'язань кошти не повернув, тому позивач просив стягнути з позичальника ОСОБА_5 та поручителя ОСОБА_2 солідарно 100000 грн. - основного боргу, 1000 грн. - інфляційних витрат, 5157, 76 грн. - три відсотка за період з 12.07.2012 року по 01.04.2014 року, та проценти на рівні облікової ставки НБУ за той же період в розмірі 12153, 30 грн., а усього 118311, 06 грн.

В травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору позики та договору поруки недійсними, вимоги за яким в подальшому збільшила. Зазначила на те, що особисто не була присутня при передачі коштів, на договорі позики немає її підпису, тому вважає, що договір не укладався, також позивач не надав договору застави транспортного засобу. У зв'язку з тим, що відсутній факт передачі коштів, порушені істотні умови та вимоги правочину, то вважає договір позики недійсним. Крім того, вказує на те, що договір поруки від 11.07.2011 року складений пізніше, ніж вказано, оскільки чоловік ввів її в оману, умовивши підписати чистий аркуш, про умови позики їй не відомо, тому просила визнати договір поруки недійсним.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 23 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 солідарно 100 000 грн. основного боргу, інфляційні витрати за період з серпня 2012 року по квітень 2014 року в розмірі 1000 грн., три відсотки річних за період з 12.07.2012 року по 01.04.2014 року в розмірі 5157, 76 грн.; відсотки на рівні облікової ставки НБУ за період з 12.07.2012 року по 01.042014 року в розмірі 12153, 30 грн. (дванадцять тисяч сто п'ятдесят три гривні тридцять копійок), а усього стягнуто 118 311 грн. 06 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним Договору позики, укладеного 11.07.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та Договір поруки від 11.07.2012 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема судом не враховано, що ОСОБА_2 про порушення своїх прав дізналась після того, як ОСОБА_4 звернувся до суду із даним позовом, про існування договору позики вона не знала. Вважає, що сторонами не досягнуто домовленості за основними умовами договору, оскільки не укладено договір застави транспортного засобу. Також вказує на те, що відсутній другий екземпляр Договору позики. Відсутній документ, який підтверджує передачу коштів, а також заява ОСОБА_2 на згоду укладання її чоловіком ОСОБА_5 договору позики. Вказує на те, що на прохання ОСОБА_5 вона підписала чистий аркуш, повіривши чоловіку, що він вирішує питання, пов'язані з розірванням їхнього шлюбу, для чого потрібна заява від її імені.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_4 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 липня 2011, ОСОБА_4 уклав договір позики 100тис грн. з ОСОБА_5, який було забезпечено Договором Поруки від 11.07.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.6-7). За Договором позики ОСОБА_5 мав повернути кошти 11.07.2012 року, а в разі неповернення - зобов'язався сплатити борг з врахуванням сум інфляції за час прострочки та три відсотка річних. Факт передачі коштів підтверджується розпискою (а.с.81).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що основне зобов'язання за договором позики ОСОБА_5, не виконане та з відповідачів підлягає солідарному стягненню 118 311 грн. 06 коп., а позовні вимоги про визнання договорів позики та поруки недійсним є безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

За ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Так, відповідно до договору позики від 11 липня 2011, ОСОБА_4 надав ОСОБА_5 100 000 грн., вказаний договір позики було забезпечено Договором Поруки від 11.07.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Договором Поруки укладений між позивачем та поручителем ОСОБА_2 передбачено обсяг відповідальності поручителя за усіма зобов'язаннями позичальника, як солідарні боржники. Строк дії договору поруки обумовлено Договором до 11.07.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи те, що основне зобов'язання за договором ОСОБА_5, не виконане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо доведеності правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів боргу за договором позики.

Згідност. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 про порушення своїх прав дізналась після того, як ОСОБА_4 звернувся до суду із даним позовом, про існування договору позики вона не знала, та про те, що на прохання ОСОБА_5 вона підписала чистий аркуш, повіривши чоловіку, що він вирішує питання, пов'язані з розірванням їхнього шлюбу, для чого потрібна заява від її імені не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки відповідачем ОСОБА_2, відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України не доведено те, що вона введена в оману чоловіком ОСОБА_5

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що сторонами не досягнуто домовленості за основними умовами договору, оскільки не укладено договір застави транспортного засобу, так як виконання договору було забезпечено договором поруки, що свідчить про домовленість сторін за усіма умовами договору.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відсутній документ, який підтверджує передачу коштів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки факт передачі коштів підтверджується оригіналом розписки яка надана позивачем суду першої інстанції, апелянт не оспорює авторство ОСОБА_5 щодо написання розписки, а посилання на той факт, що кошти за розпискою не передавались ОСОБА_5, відповідачами, відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не доведені.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутня заява ОСОБА_2 на згоду укладання її чоловіком ОСОБА_5 договору позики спростовуються ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України, що регулює питання право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір поруки за своєю правовою природою не несе наслідків щодо розпорядження майном подружжя, а тому письмової згоди позивача на укладення договору поруки не потрібно взагалі.

Зазначені обставини судом першої інстанції були враховані і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 23 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: