Ухвала суду № 56105693, 24.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/164/16 Справа № 203/7565/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

24 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 у листопаді 2014 року звернулася до суду з позовом до ПАТ «Родовід Банк» та після уточнення позовних вимог просила визнати недійсними пункти 1.5 та 3.6 кредитного договору від 07 травня 2008 року, укладеного між сторонами /а.с.2-5, 44-47/.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено /а.с.112-114/.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення по справі та те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с.118-121/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За положеннями статей 626628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.526, 527, 530, 532, 533 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами, у строк, у встановленому місці та відповідній валюті.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу України.

Частинами 1, 2 ст. 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним. Зміст правочину становлять права та обовязки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

Судом встановлено, що 07 травня 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №35/АА-00020.08.2, умови якого були узгоджені між сторонами, про що свідчить підпис позивача на кожній сторінці даного договору. Отже умови спірного кредитного договору є обовязковими для сторін в порядку ст. 629 ЦК України.

Відповідно до п.п.1.1., 1.2, 1.2.1 договору банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 21136,84 доларів США строком до 07 травня 2015 року на купівлю автомобіля за договором № 0864 купівлі-продажу автомобіля від 06 травня 2008 року 21136 доларів США 84 центів.

Пунктом 1.5 договору передбачена процентна ставка за кредитом в розмірі 13,00 % річних.

Разом з тим, позивачу доведено до відома детальний розпис сукупної вартості кредиту в день укладення кредитного договору, про що свідчить підпис позичальника у додатку №1 до договору /а.с.9-10/, що відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідач виконав повністю взяті на себе зобовязання за кредитним договором, надавши грошові кошти позивачу у визначеній договором сумі та узгодивши строки повернення кредиту та відповідальність за неналежне виконання зобовязань.

В свою чергу позивач, одержавши 07 травня 2008 року від банку кошти в сумі 21136,84 долари США, що підтверджується заявою на видачу готівки №1346_4 від 07 травня 2008 року та заявою на відкриття кредитної лінії /а.с. 62, 91/, та зобов'язалася використати кредит за цільовим призначенням, здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за кредитом щомісяця ануїтетними платежами до 10 числа кожного місяця в сумі 385,83 долари США шляхом внесення готівкою чи перерахуванням зі свого поточного рахунку на рахунок №37397000060436.840 /п.3.1, 3.5 договору/.

Належне виконання зобовязання відповідачем зі сплати суми основного боргу, процентів за користування кредитом і пені, забезпечені особистою порукою третьої особи ОСОБА_3 за договором поруки, укладеним 07 травня 2008 року відповідно до ст. 553 ЦК України.

Так, відповідно до п. 3.6 договору за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, позичальник зобовязується сплачувати банку за кожний день прострочення пеню в розмірі 1.6% від суми простроченої заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що один з оригіналів даного договору отримано особисто позивачем, що засвідчено її підписом /а.с.8/.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 3, 11, 203, 215, 526, 627, 1049, 1050, 1054 ЦК України та нормами ст..11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не прийняв до уваги обставини, які були викладені в позовній заяві та не надав належної оцінки, щодо умов кредитного договору, а саме пунктам 1.5 та 3.6 якими визначені розмір процентної ставки за кредитом та розмір пені, що підлягає сплаті при неналежним виконанням зобовязань, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Пунктом 1.5 кредитного договору визначена процентна ставка за користування кредитними коштами та визнання даного пункту недійсним суперечить нормам діючого законодавство, оскільки ст. 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що надання безпроцентних кредитів забороняється.

Між тим з матеріалів справи вбачається, кредитний договір від 07 травня 2008 року укладений в письмовій формі, підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами при укладанні даного договору.

Позивач при укладанні кредитного договору була ознайомлена з усіма умовами договору, розміром процентної ставки, розміром пені у випадку порушення строків погашення, оскільки особисто підписала і договір, і додаток з розрахунком сукупної вартості кредиту, отримала примірник договору /а.с.6-8, 9-10/.

Також, про обізнаність позивача з розміром процентної ставки та розміром пені, визначеними кредитним договором, свідчать її звернення до банку щодо узгодження внесення змін до договору про реструктуризацію заборгованості /а.с.63/.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнано недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Тобто, ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року по справі № 6-1341ц15.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно встановивши обставини справи та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми і ухвалив законне й справедливе рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, ст.307, 308 ЦПК України, колегії суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_4