Рішення № 56097749, 29.01.2015, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/8595/14-ц

Провадження № 2/296/564/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"29" січня 2015 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого-судді Галасюка Р.А.,

при секретарі Могилевець В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 327 цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про вселення, визнання права на користування приміщеннями квартири, зобов'язання вчинити дії та не чинити перешкод у користуванні житлом, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з вимогами до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про вселення у квартиру АДРЕСА_1, визнання права на користування приміщеннями вказаної квартири, зобов'язання співвідповідачів передати позивачам ключі від вхідної двері та не чинити перешкод у вільному доступі, користуванні зазначеним житлом та розміщенню у ньому речей позивачів із зобов'язанням забезпечити місцем для їх розміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Вказана квартира складається з двох житлових кімнат та службових приміщень, загальна площа 51,4 м2, житлова площа 28,1 м2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № 3050 від 15 листопада 2000 року. 11.03.2008 року померла гр. ОСОБА_10 і відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом НОМЕР_1, спадкове майно на ім'я гр. ОСОБА_11, що мешкає в місті Житомирі АДРЕСА_3, складається з 1/48 частини квартири АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом НОМЕР_2, спадкове майно на ім'я гр. ОСОБА_6 складається також з 1/48 частини квартири за вищевказаною адресою. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом НОМЕР_3, спадкове майно на ім'я ОСОБА_1 також складається з 1/48 частини цієї ж квартири. З огляду на це позивачі вказують, що гр. ОСОБА_1 на праві власності належить частки 1/8 та частки 4/48 з об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_4 належить частки 1/8 з вказаного об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_3 частки 1/8 з даного помешкання, а ОСОБА_2 і ОСОБА_6 по 1/48 частки зазначеної квартири АДРЕСА_1. Відповідачам у справі ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_12 належать по 1/8 частках спірної нерухомості.

Позивачі вказують на небажання відповідачів добровільно вирішувати питання домовленості про порядок користування квартирою, що змушує їх звернутись із позовом до суду. Хоча позивачам належить більша частина квартири, однак відповідачі відмовляються надати їм в користування більшу кімнату, систематично створюють штучні сварки, що унеможливлює вирішити питання щодо спільного користування квартири мирним шляхом.

Крім цього позивачі зазначили, що відповідачі і раніше не допускали їх до власної квартири, що підтверджується рішеннями судів, зокрема останнім рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16.05.2014 р. постановлено вселити позивачів у спірне помешкання. Однак, відповідачі в добровільному порядку виконувати рішення суду відмовились і подальше вселення відбувалось у примусовому порядку за участі державної виконавчої служби, працівників правоохоронних органів і співробітників МНС. Вже після проведення вселення позивачів у дане житло, відповідачі продовжили чинити перешкоди вже у користуванні позивачами внутрішніми приміщеннями, а саме кухнею, коридором, коморою, туалетом і балконом. В подальшому, 16.07.2014 р. відповідачі не допустили гр. ОСОБА_5 у вищевказану квартиру мотивуючі надуманими підставами щодо її фінансових боргів за квартплату. 30.07.2014 р. перешкоди у доступі до квартири здійснював один з відповідачів ОСОБА_8. 14.08.2014 року до вказаної квартири знову не допустили гр. ОСОБА_5 Починаючи з вересня 2014 р. відповідачі продовжують не допускати позивачів у спірну квартиру і відмовляються надати ключі від вхідних дверей.

В судове засідання позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 не з'явилися, надали до суду заяву про слухання справи у їх відсутність, позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та представник позивачів ОСОБА_13 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з наведених підстав та просили задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_12 та їх представник відповідачів ОСОБА_14 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили у їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників у судовому засіданні, дослідивши надані письмові докази, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступних підстав.

В ході розгляду справи встановлено, що сторони у ній є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Зокрема, згідно свідоцтва на право власності на житло від 15 листопада 2000 року, виданого відділом приватизації Коростенського відділу Південно-Західної залізниці, громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_10 належало по 1/8 частині вищевказаної квартири. 05 січня 2002 року ОСОБА_10, яка була наймачем даного помешкання, склала заповіт, яким все належне їй на день смерті майно заповіла гр. ОСОБА_1. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.10.2008 року ОСОБА_1 успадкував 4/48 частини спірної квартири. ОСОБА_5 і ОСОБА_6 успадкували по 1/48 частині квартири, кожна згідно свідоцтв про право на спадщину за законом на обов'язкову частку. Згоди щодо порядку користування вказаною квартирою між сторона досягнуто не було.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено судом, 18 жовтня 2010 р. за рішенням Корольовського районного суду м. Житомира, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 18.01.2011 року, було задоволено позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 в частині вселення у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язано відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_7 не чинити позивачам перешкоди в користуванні житлом, передати ключі від спірної квартири. У задоволенні вимог про встановлення порядку користування квартирою, визнання права власності, виділення у власність кімнати, визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди було відмовлено. Також було відмовлено і у зустрічному позові про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, заповіту і скасування розпорядження про приватизацію квартири.

24.05.2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 в примусовому порядку були вселені в квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується листом Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ від 23.03.2012 року № 20/3-28/8/25 і наступного дня державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Зі змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 11.02.2012 року вбачається, що відповідачі 30.01.2012 року замінили вхідні двері у спірній квартири, у зв'язку з чим було змінено замок, ключі від якого позивачам не надано, у зв'язку з цим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 винесено офіційне застереження про неприпустимість вчинення протиправної поведінки.

16 травня 2013 року рішенням Апеляційного суду Житомирської області було частково задоволено позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про встановлення порядку користування вищевказаною квартирою,виділення позивачам у користування жилої кімнати більшою площею, ніж відповідачам та вселення позивачів у спірне помешкання. Так, згідно рішення було постановлено вселити позивачів у квартиру АДРЕСА_1, а у решті вимог було відмовлено.

Під час розгляду даної справи встановлено, що липня по вересень 2014 року відповідачі знову почали чинити позивачам перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, після вселення позивачів у спірну квартиру, і з вересня 2014 р. позивачі не мають доступу до даного помешкання, відповідачі не допускають їх до квартири і не надають ключі від вхідних дверей.

Таку процесуальну позицію відповідачі пояснювали наявністю боргу у позивачів за утримання спірного житла, у зв'язку з чим, в ході розгляду даної справи, звертались із зустрічними вимогами до позивачі про стягнення витрат на утримання і зберігання спільного житла. Проте, ухвалою суду від 29.01.2015 р. у прийнятті зустрічної заяви відповідачів було відмолено. Крім того, припустима наявність боргу позивачів за надані комунальні послуги та витрати по утриманню спірного житла, не може бути підставою для здійснення перешкод власнику у користуванні житлом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За ч.1, ч.3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спірним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Незважаючи на наявність зареєстрованого права власності позивачів на частини у квартирі АДРЕСА_1, а також норми ст. 317 ЦК України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, відповідачі перешкоджають позивачам у користуванні квартирою.

Пункт 7 ст. 92 Конституції України встановлює, що правовий режим власності визначається виключно законами України. Стаття 321 ЦК України встановлює непорушність права власності. Зокрема, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.

Окрім того, пунктом 14 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22.12.1995 року встановлено, що квартира не підлягає поділу в натурі якщо не можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири, у такому випадку може бути встановлено лише порядок користування приміщеннями квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні квартирою, вселення, зобов'язання передати ключі від квартири підлягають задоволенню, оскільки встановлено, що відповідачі чинять перешкоди позивачам у користуванні квартирою.

Вирішуючи решту заявлених позовних вимог, суд дійшов наступного.

Як встановлено судом, вказана квартира АДРЕСА_1, загальною площею 51,4 м2, жилою площею 28,1 м2, складається з двох відокремлених жилих кімнат, площею 10,2 м2 і 17,9 м2 та підсобних приміщень. У квартирі зареєстровані і проживають ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.

Приймаючи до уваги наведений розмір житлових кімнат і кількість співвласників спірної квартири, що становить дев'ять осіб, їх частку у спільному майні, суд вважає неможливим встановлення порядку користування даним житлом, оскільки це безумовно призведе до штучного погіршення житлових умов всіх сторін у справі, зважаючи на санітарні і технічні умови проживання, норми забезпеченості житловою площею на одну особу.

Також, суд, враховуючи те, що судом задовольняються позовні вимоги про вселення, зобов'язання відповідачів передати позивачам ключі та не чинити їм перешкоди у користування квартирою, є підстави дійти висновку про відсутність необхідності для додаткового визнання права позивачів на користування приміщеннями спірної квартири та зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у розміщенні власних речей позивачів у спірному помешканні, оскільки це охоплюється висновками суду про задоволення частини вище заявлених вимог, а тому в цій решті вимог позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.319,321,391 ЦК України, ст.ст.10,11,60,209,212,213 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про вселення, визнання права на користування приміщеннями квартири, зобов'язання вчинити дії та не чинити перешкод у користуванні житлом - задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 передати позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ключі від всіх замків вхідної двері квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не чинити будь-яких перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вільному вході і користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Решту позовних вимог - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 по 81 грн. 33 коп. судового збору з кожного.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Cуддя Р. А. Галасюк