Рішення № 56096619, 23.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2016р. Справа№ 914/194/16

За позовом: Дочірнього підприємства «ДЬОЛЕР Україна» Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЬОЛЕР ГмбХ», с. Троєщина, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Буський консервний завод», м. Буськ Львівської області

про: стягнення 22473,26 грн. заборгованості за Договором № 31Е від 22.07.2015 року

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Зусько І.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 25.12.2015 року)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 02.02.2016 року)

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. В судовому засіданні 23.02.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Дочірнього підприємства «ДЬОЛЕР Україна» Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЬОЛЕР ГмбХ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буський консервний завод» про стягнення 22473,26 грн. заборгованості за Договором № 31Е від 22.07.2015 року.

Ухвалою суду від 22.01.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 09.02.2016 року. Ухвалою суду від 09.02.2015 року розгляд справи відкладено на 23.02.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконання відповідачем умов Договору № 31Е від 22.07.2015 року в частині повної та вчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у поданому 05.02.2015 року через канцелярію суду відзиві вх.№4787/16 на позовну заяву. Зокрема, зазначив, що основний борг у розмірі 15000,00 грн. погашений відповідачем повністю згідно платіжного доручення №64 від 04.02.2016 року. Штрафні санкції, на думку відповідача, є незаконними та суттєво завищеними і нараховані з порушенням строків нарахування. Крім того, 19.02.2016 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання вх.№6928/16 про долучення до матеріалів справи доказів, зокрема, контррозрахунку штрафу та пені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

22.07.2015 року між Дочірнім підприємством «ДЬОЛЕР Україна» Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЬОЛЕР ГмбХ» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буський консервний завод» (Покупець) укладено Договір №31Е (Договір), відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобовязався передавати у власність, а Покупець приймати та оплачувати концентрати, допоміжні матеріали для виробництва безалкогольних та слабоалкогольних напоїв, компоненти для харчової промисловості (Товар) на умовах, передбачених цим Договором або додатками до нього.

Відповідно до п.3.1. Договору Постачальник здійснює передачу Товару в строки, які додатково узгоджуються між Сторонами після отримання заявки, зазначеної в пункті 1.3 цього Договору.

Згідно з п.3.3. Договору право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару згідно видаткової накладної.

На виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу окремими партіями товар згідно з видатковими накладними №0000001987 від 29.07.2015 р. (отримано 03.08.2015 відповідно до накладної №59998021030660); №0000001988 від 29.07.2015 р. (отримано 31.07.2015 відповідно до накладної №59998021030686); №0000002322 від 28.08.2015 р. (отримано 31.08.2015 відповідно до накладної №59998021933307).

Також відповідно до видаткових накладних позивачем для відповідача були видані податкові накладні в електронному вигляді через систему ME DOC: №239 від 28.08.2015 р.; №279 від 29.07.2015 р.; №280 від 29.07.2015 р.

Всупереч взятим на себе зобовязанням згідно Договору відповідач повністю не оплатив вартість поставленого товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Факт наявності заборгованості за Товар підтверджується Актом звірки з 01.05.15 по 13.11.15, який підписаний та скріплений печатками обох сторін, відповідно до якого станом на 13.11.15 заборгованість відповідача становить 35000,00 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, станом на дату предявлення позову заборгованість становить 15000,00 грн.

Відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог окрім суми основного боргу в розмірі 15000,00 грн. позивач просить суд стягнути з відповідача 5906,43 грн. пені, 1200,00 грн. штрафу, 366,12 грн. 3 % річних.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення частково, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобовязання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон повязує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Господарські зобовязання між сторонами виникли на підставі Договору №31Е від 22.07.2015 року.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 692 ЦК України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п.5.1. Договору позивач передає відповідачу товар у власність на умовах відстрочення платежу строком на 15 (пятнадцять) календарних днів від дня отримання партії товару Покупцем. Заборгованість Покупця за попередньо відвантажений Товар не повинна перевищувати 75000 (сімдесят пять тисяч) гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Всупереч взятим на себе зобовязанням згідно Договору відповідач повністю не оплатив вартість поставленого товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

З долученої відповідачем до матеріалів справи копії платіжного доручення №64 від 04.02.2016 року (оригінал оглянутий в судовому засіданні) вбачається, що основний борг в сумі 15000,00 грн. сплачений відповідачем у повному обсязі.

Погашення заборгованості відбулось після звернення позивача з позовом до суду.

Згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем погашено суму основного боргу повністю, провадження у справі в частині стягнення 15000,00 грн. основного боргу підлягає припиненню.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, нараховані позивачем 366,12 грн. 3 % річних підлягають до стягнення з відповідача.

Що стосується стягнення пені та штрафу, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктом 8.1. Договору визначено, що при порушенні Покупцем грошового зобовязання встановленого в пункті 5.1. цього Договору, Покупець зобовязаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого, але не оплаченого Товару за кожний день прострочення оплати. У разі порушення строків оплати на строк, що перевищує 20 календарних днів, покупець додатково до пені сплачує на користь продавця штраф у розмірі 1,5 % від вартості товару.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (Постанова судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення з відповідача штрафу.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку розміру пені, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 5906,43 грн. пені.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 5906,43 грн. пені та 366,12 грн. 3 % річних. В частині стягнення 15000,00 грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 610, 625, 627, 691, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Буський консервний завод» (80500, Львівська область, Буський район, м. Буськ, вул. Петрушевича, буд. 28; код ЄДРПОУ 00376403) на користь стягувача Дочірнього підприємства «ДЬОЛЕР Україна» Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЬОЛЕР ГмбХ» (02230, м. Київ, Селище Троєщина, вулиця Леніна, будинок 2; код ЄДРПОУ 24918719) 5906,43 грн. пені та 366,12 грн. 3 % річних та 1153,00 грн. судового збору.

3.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

4.Припинити провадження в частині стягнення 15000,00 грн. основного боргу.

5.В решті позову (у частині стягнення штрафу) відмовити.

У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.02.2015 р.

Суддя Кидисюк Р.А