Ухвала суду № 56095090, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/800/28584/15

К/800/27421/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Олендера І.Я.

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача не з'явився

відповідача Макаренко С.В.

від прокуратури Чубенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скаргиПершого заступника прокурора Київської області Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській областіна постановуКиївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 рокуу справі№810/1114/15за позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»до за участюБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області Прокуратури Київської областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (далі по тексту - позивач, ТДВ «УЦК») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, правонаступником якої є Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, Білоцерківська ОДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач та перший заступник прокурора Київської області звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в жовтні 2014 року посадовими особами відповідача на підставі направлень від 01 жовтня 2014 року №297, №298, №299, №300, №301, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у зв'язку з отриманням постанови старшого слідчого з ОВС ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у Київській області майора податкової міліції Бойка М.І. від 16 вересня 2014 року «Про призначення документальної позапланової виїзної перевірки ТДВ «Узинський цукровий комбінат», код за ЄДРПОУ 00372536 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 серпня 2014 року» була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «УЦК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 серпня 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 28 жовтня 2014 року складено Акт №3365/10-02-22-01/00372536/108 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків вказаного Акта перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства, а саме:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пункту 15 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 2729056 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, абзаців 1, 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 163525665 грн.;

- підпункту «б» пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено фінансову санкцію в розмірі 5% в результаті не застосування фінансової санкції при самостійному виявленні арифметичних помилок у складі податкових декларацій з податку на додану вартість на загальну суму 15060 грн., в тому числі за травень 2013 року - 4634 грн., квітень 2014 року - 10426 грн.;

- пункту 217.1 статті 217 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено акцизного податку, що підлягає сплаті (основний платіж) - 805121968,71 грн. за період з 01 січня 2013 року по 31 серпня 2014 року;

- статті 2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», підприємство не має ліцензії на право виробництва спирту (біоетанолу).

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем 10 листопада 2014 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №3472/0007752201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 4093584 грн., з яких: 2729056 грн. - за основним платежем; 1364529 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №3473/0007812201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 245289251 грн., з яких: 163525665 грн. - за основним платежем; 81763586 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №3474/0007792103, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок (спирт) у розмірі 1006421160,89 грн., з яких: 805121968,71 грн. - за основним платежем; 201299192,18 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що ТДВ «УЦК» не виготовляв жодний із видів підакцизних товарів, виключний перелік яких регламентований пунктом 215.1 статті 215 Податкового кодексу України. Крім того, судами встановлено, що позивач здійснював виробництво Компоненту палива моторного альтернативного універсального, а тому правомірно застосував пільгу стосовно сплати податку на прибуток, визначену пунктом 15 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Також судами встановлено наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, а тому висновки податкового органу про завищення витрат та податкового кредиту за рахунок договорів, укладених з контрагентами, є помилковими.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток стало виявлення під час перевірки завищення позивачем собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) по контрагентах ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «Топ-Трейд», ТОВ «Сталь Енерго Транс», ТОВ «Компанія Голд-Трейдінг».

Крім того, відповідачем встановлено завищення ТДВ «УЦК» податкового кредиту в результаті віднесення до його складу сум податку на додану вартість, сплачених названим контрагентам.

Підставою для таких висновків стало виявлення в ході досудового розслідування незнаходження контрагентів позивача за їх місцем реєстрації, відсутність інформації щодо нерухомого та рухомого майна, яке перебувало та перебуває у їх власності, відсутність інформації про доходи та кількість працюючих.

Задовольняючи позов у відповідній частині, суди зазначили про надання позивачем належним чином оформлених первинних документів.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом «а» пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК України).

На виконання вказаної норми ПК України Міністерство фінансів України наказом від 01 листопада 2011 року №1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (далі по тексту - Порядок №1379).

Згідно з пунктом 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Тим часом, судами не було перевірено доводи податкового органу щодо фізичної неможливості підписання податкових накладних, складених контрагентами позивача їх керівниками у зв'язку з їх відсутністю на території України у відповідний період. Так само не було встановлено судами надання повноважень на підписання податкових накладних іншим особам, ніж ті, інформація про яких міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Додатково колегія суддів звертає увагу, що фактичне використання позивачем товару, на придбання якого було оформлено договори з названими вище контрагентами, не свідчить про його придбання у зазначених контрагентів.

При розв'язанні спору судами не було дотримано принципу офіційного з'ясування обставин справи, передбаченого частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Перевіряючи правомірність визначення позивачу грошового зобов'язання з акцизного податку, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Перелік товарів, які належать до підакцизних, визначений у пункті 215.1 статті 215 ПК України.

До підакцизних товарів належать:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

нафтопродукти, скраплений газ;

автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Розмір податку визначений у пункті 215.3 статті 215 ПК України. При цьому, всі товари, на які нараховується акциз, визначені у названому пункті по кодам УКТЗЕД.

Так, посилаючись на вміст в Компоненті палива моторного альтернативного універсального (КПМА) спирту етилового понад 80% об., податковий орган відніс зазначений товар до категорії 2207200000.

Наданими позивачем висновками експертів підтверджено, що надані на дослідження рідини виробництва ТДВ «УЦК» мають характеристики у відповідності до УКТЗЕД 3811190000 «Антидетонатори, антиоксиданти, інгібітори смолоутворення, загусники, антикорозійні препарати та інші готові присадки, добавки для нафтопродуктів (включаючи бензин) або для інших рідин, які використовують з тією самою метою, що і нафтопродукти».

Тим часом, постановляючи рішення по суті справи, суди не дослідили питання правильності визначення коду УКТЗЕД для КПМА, зокрема, які саме показники повинні мати товари з кодом 2207 та кодом 3811.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи рішення про залишення постанови Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки висновкам суду першої інстанції у відповідній частині.

Також переглядаючи рішення суду першої інстанції, Київський апеляційний адміністративний суд не звернув увагу на допущені порушення норм процесуального права, про які зазначали апелянти у своїх скаргах.

Зокрема, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось питання правомірності винесеної Київським окружним адміністративним судом ухвали про відмову в задоволенні відводу.

Відповідно до частини 3 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала за наслідками розгляду питання про відвід (самовідвід) окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою.

Отже обов'язковій перевірці під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції підлягають обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді.

Київським апеляційним адміністративним судом не було перевірено доводи апелянтів щодо залишення судом першої інстанції без розгляду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України. Так само суд апеляційної інстанції не надав оцінки безпідставній та необґрунтованій відмові в задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи для надання стороні відповідача можливості подати докази на підтвердження правомірності податкових повідомлень - рішень, про призначення експертизи для встановлення правомірності віднесення товару, який вироблявся позивачем, до категорії підакцизних.

Також судом апеляційної інстанції не надано оцінки правомірності переходу суду першої інстанції до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Названою правовою нормою закріплена можливість розгляду справи у письмовому провадженні за умови відсутності перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, та якщо прибули не всі особи, які беруть участь у справі.

Як вбачається з журналу судового засідання за 25 березня 2015 року, у судовому засіданні приймали участь всі особи, які беруть участь у справі, а представник відповідача та прокуратури Київської області заперечували проти розгляду справи в письмовому провадженні.

Викладене не було перевірено судом апеляційної інстанції, а доводам апелянтів не дано правової оцінки.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України судом апеляційної інстанції дотримані не були, що є підставою для скасування ухвали Київського апеляційного адміністративного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд з метою здійснення перегляду рішення суду першої інстанції з дотриманням відповідних вимог.

Згідно частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційні скарги Першого заступника прокурора Київської області та Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задовольнити частково.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року у справі №810/1114/15 скасувати.

3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та перегляду не підлягає.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

І.Я. Олендер