Ухвала суду № 56095073, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року м. Київ К/800/2061/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий), Єрьоміна А.В., Кравцова О.В.,розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про визнання протиправними і скасування припису та постанови, що переглядається за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року,

у с т а н о в и л а :

У січні 2013 року ФОП ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області (далі - Інспекція) про визнання протиправними і скасування припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 29 листопада 2012 року № 125 та постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 11 грудня 2012 року № 124.

Зазначала, що оскаржуваним приписом її зобов'язано усунути виявлене порушення шляхом припинення експлуатації до прийняття приміщень в експлуатацію відповідно до вимог законодавства, а постановою до неї застосовано штраф, передбачений абзацом другим пункту 6 частини другої статті 2 Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 208/94-ВР), за невиконання приписів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, зокрема, щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Посилаючись на відсутність порушень вимог будівельних норм та протиправність дій Інспекції, просила скасувати припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 29 листопада 2012 року № 125 та постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 11 грудня 2012 року № 124.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником приміщення медичного центру «ІНФОРМАЦІЯ_1» з службовою прибудовою та магазинами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 2.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнано за позивачем на підставі рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 червня 2011 року (справа № 2-778/2001), відповідно до якого за позивачем, зокрема, узаконено право власності на самочинно добудований магазин літ. «А```» до приміщення медичного центру «ІНФОРМАЦІЯ_1» з службовою прибудовою та магазином літ «А, А`, А``» та самочинно побудовану убиральню літ. «Ж» на земельній ділянці площею 429 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 2, та вирішено вважати це майно таким, що не потребує подальшого прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

9 листопада 2012 року начальником Пологівського інспекційного відділу Дем'яновим В.Ф. і головним державним інспектором Пологівського інспекційного відділу Дандара В.С. на підставі направлення від 1 листопада 2012 року № 1738-10 проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ФОП ОСОБА_4, за результатами якої складено відповідний Акт перевірки від 9 листопада 2012 року.

Вказаним актом встановлено, що позивачем здійснюється експлуатація об'єкта будівництва ІІІ категорії складності не прийнятого в експлуатацію, що є порушенням пункту 8 статті 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3038-VI).

На підставі акту перевірки головним державним інспектором Пологівського інспекційного відділу інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у Запорізькій області Дандара В.С. винесено припис від 9 листопада 2012 року № 112 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, відповідно до якого від позивача вимагалось усунути виявлене порушення шляхом припинення експлуатації до прийняття зазначених в акті приміщень в експлуатацію відповідно до вимог законодавства.

9 листопада 2012 року головним державним інспектором Пологівського інспекційного відділу інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у Запорізькій області Дандара В.С. у відношенні ФОП ОСОБА_4 складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, яким встановлено факт експлуатації об'єкта будівництва ІІІ категорії складності, не прийнятого в експлуатацію, що є порушенням пункту 8 статті 39 Закону № 3038-VI та за що передбачена відповідальність згідно з пунктом 6 частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР.

21 листопада 2012 року за результатами розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності заступником начальника Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у Запорізькій області прийнято постанову № 115 про накладення на ФОП ОСОБА_4 штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності на підставі пункту 6 частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР у сумі 100620 грн.

Судовими рішеннями (постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 березня 2015 року) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування припису Інспекції від 9 листопада 2012 року № 112 та постанова від 21 листопада 2012 року № 115.

29 листопада 2012 року Інспекцією, на підставі направлення для проведення позапланової перевірки від 27 листопада 2012 року № 1866-10, проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті «реконструкція частини житлового будинку під магазин та нове будівництво магазинів за адресою АДРЕСА_1», за результатом якої складено акт від 29 листопада 2012 року.

Під час перевірки встановлено порушення пункту 3 частини четвертої статті 41 Закону № 3038-VI, а саме невиконання припису від 9 листопада 2012 року № 112.

На підставі акту перевірки Інспекцією прийнято припис від 29 листопада 2012 року № 125 про усунення виявленого порушення шляхом припинення експлуатації до прийняття зазначених приміщень в експлуатацію відповідно до вимог законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач з актом та приписом ознайомлена, від підписання відмовилась, у зв'язку з чим ці документи направлені на її адресу поштою, та отримані нею 8 грудня 2012 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

11 грудня 2012 року Інспекцією прийнято постанову № 124 про накладення штрафу у розмірі 11340 грн за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що факт порушення позивачем у сфері містобудівної діяльності доведений судовим рішенням та, відповідно до приписів статті 72 КАС України не потребує доказування, а, враховуючи, що Інспекція при виконанні покладених на неї обов'язків встановила невиконання вимог попереднього припису, підстав для задоволення позову немає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів.

Згідно з частиною другою статті 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Закону № 208/94-ВР суб'єкти містобудування, які виконують будівельні роботи, несуть відповідальність у вигляді штрафу за виконання будівельних робіт з порушенням вимог будівельних норм, державних стандартів і правил або затверджених проектних рішень - у розмірі сорока п'яти мінімальних заробітних плат.

Повноваження Інспекції щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю визначені статтею 41 Закону № 3038-VI, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок), а також Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 439/2011.

Згідно з абзацом 6 пункту 7 Порядку підставою для проведення позапланової перевірки є перевірка виконання суб'єктом містобудівної діяльності вимог приписів інспекцій.

За приписами абзацу 2 пункту 1 частини шостої статті 2 Закону № 208/94-ВР суб'єкти містобудування несуть відповідальність у вигляді штрафу за невиконання приписів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, зокрема, щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат.

За вказаних обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З приводу доводів позивача про неможливість притягнення її до відповідальності на підставі Закону № 208/94-ВР колегія суддів зазначає таке.

Стаття 39 Закону № 3038-VI, який набрав чинності 12 березня 2011 року, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, за час його дії. Цей Закон не містить темпоральних застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

19 січня 2012 року Закон № 208/94-ВР викладено у новій редакції, пункт 6 частини другої статті 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто Закон № 208/94-ВР, зокрема положення пункту 6 частини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Частини восьма статті 39 Закону № 3038-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлює, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність. Наведене спростовує доводи позивача, що вона не може бути притягнута до відповідальності за порушення, передбачені Законом № 208/94-ВР.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постанові Верховного Суду України від 4 березня 2014 року у справі № 21-433а13 і колегія суддів бере її до уваги.

За таких обставин, суди попередніх інстанції обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав вважати оскаржувані рішення такими, що прийняті з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов