Ухвала суду № 56095059, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/58668/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача Орлов Є.Ю., Павлюк І.І. від відповідачане з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринговий центр Ай.Бі.Тек»на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2014та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014у справі № 826/8797/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринговий центр Ай.Бі.Тек»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжиніринговий центр Ай.Бі.Тек» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №4826552201 від 14.01.2014 та №555/26552201/32072453 від 17.04.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ІЦ Ай.Бі.Тек.» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Машпромсервіс» за травень 2012 року, ТОВ «Альянсгрупп» за серпень 2013 року, за результатами якої складено акт від 23.12.2013 №816/26-55-22-01/32072453;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 198.3, 198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 175 518,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість в сумі 16 441,00 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №4826552201 від 14.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 263 277,00 грн. (з яких: 175 518,00 грн. - основний платіж та 87 759,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та податкове повідомлення-рішення форми «В4» № 4926552201 від 14.01.2014, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 16 441,00 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві № 2315/10/26-15-10-06-15 від 13.03.2014 було частково задоволено скаргу ТОВ «ІЦ Ай.Бі.Тек.», скасовано податкове повідомлення-рішення №4926552201 від 14.01.2014, залишено без змін податкове повідомлення-рішення №4826552201 від 14.01.2014 та збільшено суму грошового зобов'язання в частині основного платежу у розмірі 16 441,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 220,50 грн.;

- за наслідками подальшого адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення ГУ Міндоходів у м. Києві залишені без змін.

- у зв'язку з викладеним ДПІ у Печерському районі було винесене нове податкове повідомлення-рішення форми «Р» №555/26552201/32072453 від 17.04.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 24 662,00 грн. (з яких: 16 441,00 грн. - основний платіж та 8 221,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивачем безпідставно сформовано суми податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з ПП «Машпромсервіс» та ТОВ «Альянсгрупп», які укладені без мети створення правових наслідків, що обґрунтовано актами про неможливість проведення зустрічних звірок названих контрагентів позивача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій за встановлених обставин справи погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки. При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що, оскільки усі надані позивачем первинні документи на підтвердження господарських відносин з ТОВ «Альянгрупп» та ПП «Машпромсервіс» складені виключно у паперовому вигляді, тому надані ТОВ «ІЦ Ай.Бі.Тек.» докази є неналежними та такими, що не підтверджують факт придбання позивачем товарів, робіт та послуг у вказаних контрагентів.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг платником із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправного формування позивачем сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Альянсгрупп» та ПП «Машпромсервіс», який вмотивовано виключно відсутністю доказів причин та господарської доцільності, що стали підставою для необхідності залучення до виконання робіт субпідрядників, а також, що, у свою чергу, свідчить про відсутність ділової мети у вказаних господарських операціях, а також відсутністю копій складених у відповідності до ДБН В.2.5-56:2010 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Системи протипожежного захисту» актів введення в експлуатування систем протипожежного захисту, якими б підтверджувався факт виконання робіт контрагентами позивача, оскільки вказані обставини самі по собі не може слугувати беззаперечною підставою для визнання факту безтоварності спірних господарських операцій за умови наявності інших доказів, якими може бути підтверджений факт реального здійснення господарської операції.

При цьому, відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Крім того, судами не було враховано, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч.2 ст.71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків, відповідно до встановленого ч.1 ст.71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що судами попередніх інстанцій належно досліджено обставини реальності здійснення спірних операцій позивача з ТОВ «Альянгрупп» та ПП «Машпромсервіс», а оскаржувані рішення судів винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості, у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, колегія судів касаційної інстанції вважає, що з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість під час нового розгляду справи судам слід дослідити фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Альянгрупп» та ПП «Машпромсервіс», тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення, передбачених укладеними договорами, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринговий центр Ай.Бі.Тек» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний