Ухвала суду № 56094960, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/43635/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі: Бруй О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року

у справі № 804/16806/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1.)

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ)

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У жовтні 2014 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.09.2014 року № 0029721701, № 0029771701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2014 року № Ф-0000081701, рішення від 24.09.2014 року № 0000081701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові інспекція протиправно поширила на операції з суборенди майна, орендованого позивачем у юридичних осіб, положення підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України (далі - ПК), та незаконно виключила з податкового обліку платника витрати на оплату послуг зв'язку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 року, у позові відмовлено.

Судові рішення зі спору мотивовані заниженням платником законодавчо установленого розміру орендної плати для визначення оподатковуваного доходу від провадження діяльності з надання орендних послуг, а також відсутністю доказів зв'язку витрат позивача на оплату послуг мобільного зв'язку та витрат на оплату праці кранівника з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 08.09.2014 року № 7099/04-63-17-01/НОМЕР_4, в якому наведено висновок податкового органу про визначення платником об'єкта оподаткування податку на прибуток за операціями з надання в суборенду нерухомого майна без врахування мінімальної суми орендного платежу, встановленого підпунктом 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 ПК, що призвело до заниження позивачем оподатковуваного доходу у перевіреному періоді на 285238,71 грн.

Крім того, відповідач не визнав право платника на відображення у податковому обліку витрат (у тому числі по сплаті ПДВ) на оплату послуг зв'язку, а також на оплату праці кранівника з посиланням на непов'язаність цих витрат з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1

Наведені висновки ДПІ стали підставою для прийняття податкового повдомлення-рішення від 24.09.2014 року №0029721701, за яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 48114 грн. за основним платежем та 12028,50 грн. за штрафними санкціями; від 24.09.2014 № 0029771701 про визначення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 52822,45 грн. за основним платежем та 13205,61 грн. за штрафними санкціями.

До того ж, за результатами податкової перевірки позивачеві було надіслано вимогу від 24.09.2014 року №Ф-0000081701 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 120 037,22 грн., і прийнято рішення від 24.09.2014 № 0000081701, яким платникові визначено штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 12143,12 грн.

Надаючи оцінку обставинам у справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно з пп.170.1.2 п.170.1 ст.170 Податкового кодексу України, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

Однак при цьому суди залишили поза увагою положення абзацу першого цієї ж норми ПК, яким встановлено, що податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об'єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

Відповідно до статті 18 ПК податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

У зв'язку з чим, судам необхідно перевірити правомірність нарахування ФОП ОСОБА_2 оспорюваної суми податку на доходи фізичних осіб з надання в суборенду нерухомого майна.

Суди передчасно підтримали і висновок ДПІ про відсутність зв'язку витрат позивача на оплату праці кранівника, що не використовувалися у діяльності з надання в суборенду нерухомого майна.

Адже діяльність позивача як суб'єкта господарювання не обмежується виключно наданням в суборенду нерухомого майна; чинним податковим законодавством не встановлено будь-яких заборон щодо відображення у податковому обліку операцій платника від конкретного виду господарської діяльності.

У підрозділі 1.6.2 акта перевірки зазначено про наявність у власності ОСОБА_1 камазу-самоскиду (державний номер НОМЕР_5).

Водночас згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 ПК прямі витрати на оплату праці є складовою собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток у складі витрат операційної діяльності (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138).

Відповідно до пункту 138.4 цієї ж статті ПК витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, для перевірки правильності віднесення платником витрат на оплату праці кранівника у перевіреному періоді судам слід було встановити, яким чином використовувалася позивачем праця цієї особи та для яких саме послуг, а також перевірити декларування ФОП ОСОБА_1 у податковій звітності доходу від поставки таких послуг іншим особам.

Крім того, за наслідками проведеної перевірки відповідач не визнав право платника на відображення у податковому обліку витрат (у тому числі по сплаті ПДВ) на оплату послуг зв'язку,

Так, відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом «ґ» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК у складі адміністративних витрат платника, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, передбачені витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати).

Зазначені витрати визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних доказів використання послуг зв'язку при здійсненні господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Покладаючи на позивача обов'язок доведення відсутності його вини у вчинених правопорушеннях, суди тим самим порушили норми процесуального права, а саме приписи наведеної вище статті Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Разом з тим, ч.4 та ч.5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Виходячи з положень ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ Ю.І. Цвіркун