Ухвала суду № 56094829, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ К/800/9589/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадженні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 рокуу справі№820/15600/14за позовомПублічного акціонерного товариства «Стома»доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходівпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Публічного акціонерного товариства «Стома» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Стома») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення Харківським апеляційним адміністративним судом 12 лютого 2015 року винесено постанову, якою постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення - рішення №0000164700 від 28 серпня 2014 року в розмірі 315535,00 грн. та податкового повідомлення - рішення №0000174700 від 28 серпня 2014 року, прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог. В іншій частині

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у частині скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка законності декларування ПАТ «Стома» від'ємного значення з податку на додану вартість різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2014 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2014 року на рахунок платника у банку.

За результатами перевірки 19 серпня 2014 року складно акт №245/28-09-47-08/00481318, в якому зафіксовано встановлені під час перевірки порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, підпункту «і» пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодксу України, в результаті чого ПАТ «Стома» завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2014 року у сумі 323107,00 грн., а також завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2014 року на 123138,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 28 серпня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000164700, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за травень 2014 року на суму 323107,00 грн.;

№0000174700, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 184707,00 грн., з яких 123138,00 грн. - за основним платежем, 61569,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем по декларації за травень 2014 року завищено податковий кредит у сумі 438673,65 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ на 323107,00 грн. за рахунок віднесення до складу податкового кредиту за травень 2014 року сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні автомобіля Мерседес-Бенц модель S 600 L та комплектуючих від ТОВ «Автомобільний дім «Соллі-Плюс». Такі висновки податкового органу базуються на тому, що позивачем не підтверджено фактичне використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача вказаного транспортного засобу.

Також, на думку відповідача, позивачем в декларації за травень 2014 року завищено податковий кредит у сумі 7571,72 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ на 7571,72 грн., оскільки позивачем до складу податкового кредиту за травень 2014 року включені суми ПДВ згідно податкової накладної № 102 від 23.05.2014 р. на суму 45430,31 грн., в т.ч. ПДВ - 7571,72 грн., в якій відсутній код товару згідно з УКТ ЗЕД, та вказана податкова накладна не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не підтверджено фактичне використання вказаного автомобіля в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. Суду не надано доказів того, що вказаний автомобіль представницького класу, який майже весь час знаходився у філії підприємства, використовувався у господарській діяльності підприємства.

Частково задовольняючи позовні вимоги, Харківський апеляційний адміністративний суд зазначив, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Автомобільний дім «Соллі Плюс» і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договорів.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податковим органом обґрунтовано поставлено під сумнів фактичне виконання вказаної угоди, оскільки позивачем не підтверджено фактичне використання транспортного засобу Мерседес-Бенц S 600 L у власній господарській діяльності.

Проте, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, зазначений транспортний засіб використовується позивачем для обслуговування постійно діючого офісу в м. Києві, а також для переміщення містом працівників ПАТ «Стома», направлених до м. Києва для виконання своїх безпосередніх трудових обов'язків. Спосіб та мету використання транспортного засобу в спірному (перевіряємому) періоді в господарської діяльності позивача підтверджено наданими доказами використання палива, подорожніми листами, доказами направлення відповідальних працівників у відрядження, доказами реєстрації автомобіля за місцем його постійного розташування.

Отже, вказані господарські операції позивача свідчать про зміну зобов'язань сторін за правочином. З означеного випливає, що податковий кредит сформовано позивачем за господарськими операціями, які підтверджено належним чином відповідно до вимог чинного законодавства України.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі №8201/15600/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

І.Я. Олендер