Ухвала суду № 56094729, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/800/12886/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Карася О.В.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозахист"

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року

у справі № 808/3854/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозахист"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозахист» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 березня 2013 року № 0000032214.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року позовні вимоги задовольнити частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000032214 від 26 березня 2013 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року апеляційну скаргу відповідача задоволено. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських операцій з ПП «Сітал» за березень 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 04 березня 2013 року № 27/22-14/37056635.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.10 ст. 201, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 16375,00 грн.

Підставою для вказаних висновків стала відсутність, на думку відповідача, реального виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем з контрагентом правочином.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2013 року № 0000032214, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 20468,75 грн., в тому числі на 16375,00 грн. - за основним платежем, на 4093,75 грн. за штрафними санкціями.

Скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанцій дійшов висновку, що наданими позивачем первинними документами повністю підтверджується реальність укладеного з контрагентом правочину.

Із такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції, зазначивши, що підписи на податкових накладних вчинені невстановленою особою, а тому такі документи не є первинними у розумінні податкового законодавства.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Сітал» укладено договір поставки від 01 березня 2012 року № 15. На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, замовлення, картки складського обліку, платіжні доручення. Придбаний товар відображений позивачем у бухгалтерському обліку в картках рахунку: 631 (Контрагенти), 201 (Зберігання : склад готової продукції) та використаний в рамках основного виду діяльності - виготовлення виробів із металу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що підписи на картці реєстрації електронної заяви на посилений сертифікат підписування ЕПЦ, заяві на видачу довідки 4-ОПП, статуті ПП «Сітал» (нова редакція) від 09 грудня 2011 року виконані не директором ПП «Сітал» - Яценко К.Л., а третьою особою. Вказане підтверджується відповідною почеркознавчою експертизою, проведеною на підставі супровідного відношення начальника ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби майора податкової міліції Чечет В.А. від 14 червня 2012 року № 5517/9/07-06/30. При цьому, суд апеляційної інстанцій вказує, що і підписи на первинних документах, зокрема, податкових накладних, виконані не директором ПП «Сітал». Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що вказані первинні документи не можуть бути підставою для формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки, як зазначалось вище, предметом вказаної експертизи не були первинні документи по взаємовідносинах ПП «Сітал» із позивачем, а тому і висновки суду апеляційної інстанції про неналежне оформлення таких документів є безпідставними.

Щодо встановлення експертизою виконання підписів на окремих реєстраційних документах ПП «Сітал» невстановленою особою колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV, в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Тобто, законодавство встановлює презумпцію достовірності даних, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Оскільки відповідачем не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлена обізнаність позивача в недостовірності відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, колегія суддів дійшла висновку про помилковість посилань суду апеляційної інстанції на недостовірність таких відомостей як на підставу для висновків про безтоварність здійснених господарських операцій. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини, викладеними, зокрема, у справі "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02)

Згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно не враховано почеркознавчу експертизу, на висновки якої посилається суд апеляційної інстанції, оскільки вона не є належним та допустимим доказом у даній справі.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом першої інстанції, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, а отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозахист" задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 808/3854/13-а скасувати.

3. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року у справі № 808/3854/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) О.В. Карась