Ухвала суду № 56094723, 17.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року м. Київ К/800/60140/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фірма «Дельта-С» ЛТД на постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 рокуу справі№ 820/11809/14 за позовомФірми «Дельта-С» ЛТДдоДержавної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Фірма «Дельта-С» ЛТД звернулась в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 08 квітня 2014 року № 0000342200.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову Фірми «Дельта-С» ЛТД до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Фірми «Дельта-С» ЛТД з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Юрполіс-Компані» за період липень 2012 року, грудень 2012 року, березень 2013 року, квітень 2013 року, за результатами якої складено акт від 21 березня 2014 року № 305/22/23757852, яким встановлено порушення статті 185, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ на суму 58 567, 00 грн., у зв'язку з придбанням послуг у ТОВ «Юрполіс-Компані».

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 квітня 2014 року № 0000342200 на суму грошового зобов'язання 87 850, 50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходи з того, що позивачем не підтверджена реальність господарських операцій, здійснених між Фірмою «Дельта-С» ЛТД та ТОВ «Юрполіс Компані», та пов'язаність сформованих витрат з господарською діяльністю позивача, що свідчить про правомірність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за оскаржуваним податковим повідомлення-рішенням.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті податку на додану вартість) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму податку на додану вартість при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету.

В той же час законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач відобразив в податковому обліку господарські операції з ТОВ «Юрполіс-Компані» щодо надання останнім юридичних послуг, на підтвердження фактичного надання яких надано акти прийому - передачі наданих юридичних послуг, протоколи встановлення договірної ціни, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення.

Разом з тим, на підставі наданих позивачем документів, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, неможливо підтвердити реального надання цих послуг, оскільки під час судового розгляду позивачем не надано доказів фактичного надання послуг, які зазначені в актах виконаних робіт, зокрема: результатів проведеного письмового консультування з юридичних питань; складення процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв; проведення у відповідність вимогам законодавства внутрішніх документів; допомоги в підготовці документів; оформлення договорів, угод; проведення претензійної роботи по матеріалам, що готувалися позивачем; здійснення щотижневого консультування про зміни у законодавстві; проведення підготовчих робіт для перевірки позивача Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування; підготовки відповіді та копіювання всіх документів для здійснення контрольних заходів Інспекцією та інших.

Слід відмітити, що надані позивачем звіти не підтверджують надання наведених послуг, оскільки містять лише загальні положення щодо застосування норм законодавства та не підтверджують наявності у позивача господарської мети за результатами отримання вказаних послуг.

Оскільки під час судового розгляду позивачем не доведено реальності юридичних послуг, не доведено наявності у позивача господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність відображення позивачем в податковому обліку сум податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ «Юрполіс-Компані».

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог Фірми «Дельта-С» ЛТД.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Фірми «Дельта-С» ЛТД відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є. Маринчак