Постанова № 56093807, 24.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 902/1311/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 частина А 0549 на рішення господарського суду Вінницької області від 10.11.15р. у справі № 902/1311/15 (суддя Грабик В.В.)

за позовом ОСОБА_1 частини А 0549

до відповідача ОСОБА_2 військового клінічного санаторію "Хмільник"

про стягнення 3% річних в сумі 228 грн 18 коп., пені в сумі 1182 грн 82 коп., інфляційних витрат в сумі 2001 грн 10 коп.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 частина А0549 (надалі - Позивач) звернулася в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-7) до ОСОБА_2 військового клінічного санаторію «Хмільник» (надалі Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача: інфляційних в розмірі 2001 грн 01 коп., трьох відсотки річних в розмірі 228 грн. 18 коп. та 1182 грн 82 коп. пені.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10 листопада 2015 року (а.с. 55-57) з підстав, вказаних у рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача інфляційних в розмірі 1955 грн 02 коп., трьох відсотків річних в розмірі 228 грн 18 коп. та 194 грн 48 коп. пені. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 273 грн 32 коп.. В задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 998 грн 34 коп. та інфляційних втрат в розмірі 46 грн 08 коп. - відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 96-99) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 10 листопада 2015 року скасувати в частині стягнення пені в розмірі 998 грн 34 коп. та інфляційних втрат в розмірі 46 грн 08 коп.. В решті рішення апелянт залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на той факт, що пунктом 4.1 Договору визначено, що за недотримання строків оплати зазначеної в пункті 3 Договору Відповідач сплачує Позивачу пені 0,1 % від суми прострочення (але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на момент прострочки), за кожен день прострочення. Також, апелянт зазначає, що в пункті 8.1 договору визначено, що договір діє з дати набрання ним чинності до повного розрахунку Відповідачем за надані послуги. Оскільки, на думку апелянта, розрахунок не було проведено вчасно, то Позивач вважає за можливе стягнути штрафні санкції згідно наданого Позивачем розрахунку.

Ухвалою суду від 22 січня 2016 року (а.с. 95) апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 24 лютого 2016 року на 15 годину 30 хвилин.

Представники Позивача та Відповідача в судове засідання від 24 лютого 2016 року не зявилися. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 110-111). Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 січня 2016 року явка сторін не була визнана обовязковою.

При цьому, Позивач подав, через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення Рівненського апеляційного господарського суду, клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 112).

Колегія суддів дослідивши дане клопотання, вирішила його відхилити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року: у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.); при цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 Право на справедливий суд Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в розумний строк через затримки у провадженні, в основному з вини судів.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обовязок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 7 липня 1989 року).

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору і міститься апеляційна скарга Позивача, в котрій висвітлена його позиція, а Позивач в своєму клопотанні не посилався на необхідність надати апеляційному суду додаткові докази - як на підстави для відкладення судового розгляду на іншу дату, в правовому полі статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Позивача та Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 10 листопада 2015 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 червня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір про надання послуг (надалі Договір; а.с. 12-14).

Пунктами 1.1-1.2 Договору передбачено наступне, що Позивач на замовлення Відповідача надає такі послуги: профілактичне обстеження працівників блоку харчування; Позивач зобовязався в термін до 27 червня 2012 року виконати дослідження результатів обстеження і видати акти виконаних робіт; Відповідач зобовязався прийняти за актом виконаних робіт роботи (послуги) та своєчасно здійснити їх оплату на умовах даного договору.

У відповідності до пунктів 3.1-3.3 Договору: Відповідач зобовязався перерахувати (оплатити) за виконанні виконавцем зобовязання згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року № 1351 зі змінами та доповненнями; загальна сума договору становить 2824 (дві тисячі вісімсот двадцять чотири)грн.. 64 коп. (без ПДВ) в розрахунку: 27,16 грн., пп.16/1 (27,16 х 104 чол.); розрахунки за виконані послуги здійснюються протягом 5-ти календарних днів шляхом оплати належним чином прийнятих виконаних послуг після надання Позивачем Відповідачу в установленому порядку наступних документів - рахунок фактура; акт виконаних робіт; специфікація (калькуляція).

Згідно пункту 4.1 Договору, за недотримання строків оплати зазначеної в пункті 3 цього договору Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення, (але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на момент прострочки), за кожен день прострочення.

Як визначено пунктом 8.1 Договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами, договір діє з дати набрання ним чинності до повного розрахунку Відповідачем за надані послуги та надання висновків Відповідачем до 31 грудня 2012 року.

Пунктом 10.1 Договору визначено, що: доповнення та зміни до Договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які підписуються сторонами цього договору та додаються до тексту як невідємні його частини; додатки до договору - акт виконаних робіт, специфікація (калькуляція).

Даний Договір підписаний представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.

Згідно Додаткової угоди № 391 від 6 вересня 2012 року до Договору (а.с. 15) сторонами було внесено зміни в пункт 3.2 Договору шляхом зміни суми Договору, у звязку зі зменшенням кількості обстежених працівників 96 чоловік (104 чоловіка).

Остаточна сума складає 2607 (дві тисячі шістсот сім) гривень 36 копійок (без ПДВ) з розрахунку: (27,16х96).

Згідно специфікації від 6 вересня 2012 року вартість наданих послуг становить 2 607 грн 36 коп. (а.с. 49).

На виконання умов договору Позивач надав Відповідачу послуги на суму 2607 грн 36 коп., що підтверджується актом здачі-приймання роботи № 5 від 10 вересня 2012 року (а.с. 16).

Позивачем на виконання умов Договору було виставлено Відповідачу рахунок № 5 від 10 вересня 2012 року на суму 2 607 грн 36 коп. для оплати наданих послуг (а.с. 17).

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача з претензією за № 736 від 31 березня 2015 року, з претензією від 27 липня 2015 року, із претензією від 28 сепрня 2015 року з проханням виконати зобовязання за Договором, шляхом оплати послуг (профілактичне обстеження працівників блоку харчування) в сумі 2 607 грн 36 коп. на рахунок Позивача (а.с. 18-23). Претензія № 736 від 31 березня 2015 року була отримана начальником адміністративної частини частини Відповідача, про свідчить його підпис, розміщений внизу першого аркуша претензії (а.с. 18).

В зв'язку з несвоєчасним виконанням Відповідачем свого зобовязання за Договором (суму боргу було сплачено Відповідачем 25 серпня 2015 року), Позивач звернувся в суд з позовом до Відповідача щодо стягнення пені в сумі 1 182 грн 28 коп. (за період з 16 вересня 2012 року по 19 серпня 2015 року), трьох відсотків річних в сумі 228 грн 18 коп. (за період з 16 вересня 2012 року по 19 серпня 2015 року), інфляційних втрат в сумі 2 001 грн 10 коп. (за період з 1 жовтня 2012 року по 31 липня 2015 року; розрахунок на а.с. 24-26).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли між Позивачем та Відповідачем, регулюються параграфом 3 глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги".

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає наступне.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що: первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами укладено Договір про надання послуг профілактичного обстеження працівників блоку харчування.

На підтвердження факту надання послуг сторони підписали акти здачі-приймання виконаних робіт, відповідно до умов пункту 3.3 Договору, котрим підтверджено надання послуг на загальну суму 2 607 грн 36 (а.с. 16).

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що акт здачі-прийняття виконаних послуг (надання послуг), копія якого знаходяться в матеріалах справи, має найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які надавали та отримували послуги, перелік такої послуги (профілактичне дослідження на носійство: збудників кишкових інфекцій), вартість послуг, посилання на Договір та інші необхідні реквізити, а тому прийшов до висновку, що даний акт відповідає вимогам зазначеного закону та є первинним документом, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Окрім того, як вбачається з доказів наявних в матеріалах справи Відповідач не заперечує факту наданих Позивачем послуг на суму 2 607 грн 36 коп. та несвоєчасного погашення відповідачем даної суми.

З огляду на несвоєчасну оплату Відповідачем наданих по Договору послуг Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача трьох відсотків річних в сумі 228 грн 18 коп. за період з 16 вересня 2012 року по 19 серпня 2015 року.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на положення частини 4 статті 254 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 3.3 Договору сторони передбачили, що: розрахунки за виконані послуги здійснюються протягом 5-ти календарних днів шляхом оплати належним чином прийнятих виконаних послуг після надання Позивачем Відповідачу в установленому порядку наступних документів: рахунок фактура; акт виконаних робіт; специфікація (калькуляція).

Оскільки рахунок було виставлено 10 вересня 2012 року, а пятий день (останній день оплати) припадає на 15 вересня (субота, вихідний день), то останнім днем виконання зобовязання буде наступний за ним робочий день - 17 вересня 2012 року, а тому нарахування штрафних санкцій слід проводити починаючи з 18 вересня 2012 року.

Згідно проведеного перерахунку (правильність розрахунку перевірена із використанням калькулятора штрафів системи «Ліга Закон») розмір трьох відсотків річних за період з 18 вересня 2012 року по 19 серпня 2015 року становить 228 грн 45 коп..

З урахуванням усього вищевказаного, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, колегія суду зазначає, що позовні вимоги Позивача щодо стягнення трьох відсотків річних в сумі 228 грн 18 коп., підлягають до задоволення в повному обсязі.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Враховуючи усе вищевказане, суд залишає судове рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2001 грн 10 коп. за період з 1 жовтня 2012 року по 31 липня 2015 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно проведеного колегією суддів перерахунку з використанням калькулятора штрафів системи «Ліга Закон», розмір інфляційних втрат за період з 1 жовтня 2012 року по 31 липня 2015 року становить 1 955 грн 02 коп..

Відтак, з урахуванням усього вищевказаного, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, колегія суду зазначає, що позовні вимоги Позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 1 955 грн 02 коп.. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 46 грн 08 коп. слід відмовити.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Враховуючи усе вищевказане, суд залишає судове рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Що ж стосується позовних вимог в частині стягнення з Відповідача пені в розмірі 1 182 грн 82 коп. за період з 16 вересня 2012 року по 19 серпня 2015 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 4.1 Договору, за недотримання строків оплати зазначеної в пункті 3 цього договору Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення, (але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на момент прострочки), за кожен день прострочення.

В силу дій частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Згідно зі частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Отже, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Колегія суддів критично відноситься до твердження апелянта, висвітленого в апеляційній скарзі (а.с. 98) відносно стягнення з Відповідача пені в розмірі 0,1 % від суми прострочення та починаючи з дати набрання чинності Договором до повного розрахунку Відповідача за надані послуги.

При цьому, як на підставу установлення даним Договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, Позивач посилається на пункт 8.1 Договору, котрим передбачено строк дії Договору.

Пунктом 8.1 Договору визначено, що Договір діє з дати набрання ним чинності до повного розрахунку Відповідачем за надані послуги та надання висновків «Позивачем» до 31 грудня 2012 року.

Даним пунктом Договору було чітко встановлено лише строк його дії, а не збільшено строк позовної давності та відповідно й період за який саме нараховуються штрафні санкції.

У пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» акцентується увага на тому, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно статтей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проаналізувавши дані норми законодавства, перевіривши правильність розрахунку, проведеного Позивачем (а.с. 24) та зважаючи на вимоги статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» Рівненський апеляційний господарський суд встановив, що зазначені розміри пені, за відповідні періоди, перевищують розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, дане в свою чергу суперечить приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Відповідно, колегією суду проведено перерахування пені (із застосуванням калькулятора штрафів інформаційно-аналітичної системи «Ліга») на підставі пункту 4.1 Договору з врахуванням вимог статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», в розрізі визначеного вище періоду (із застосування шестимісячного строку нарахування пені), згідно котрого позовні вимоги Позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 194 грн 48 коп. за період з 18 вересня 2012 року по 18 березня 2013 року. У задоволенні позовних вимог про пені в розмірі 998 грн 34 коп. слід відмовити.

Дане вчинено і господарським судом Вінницької області.

Враховуючи усе вищевказане, суд залишає судове рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Колегія суду зауважує, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на усе вищевказане у цій постанові та з огляду на докази наявні у матеріалах справи, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається та Позивачем, всупереч нормам статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, висвітлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Позивачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частини А 0549 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 10 листопада 2015 року в справі № 902/1311/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/1311/15 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.