Постанова № 56093805, 24.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 902/1433/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Сініцина Л.М. , суддя Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 акціонерне товариство "Іванівський спеціалізований кар'єр" на рішення господарського суду Вінницької області від 17.12.15р. у справі № 902/1433/15 (суддя Баранов М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елран"

до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар'єр"

про стягнення 268 827 грн 25 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елран» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом (а.с. 3-10) до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Іванівський спеціалізований карєр» (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 140 000 грн, 112 710 грн інфляційних втрат, 8 412 грн 71 коп. трьох відсотків річних, 7 600 грн 54 коп штрафу та 104 грн 0,1 % річних.

Позивачем 17 грудня 2015 року до господарського суду Вінницької області було подано заяву (а.с. 107) в котрій, з підстав, висвітлених у даній заяві, Позивач просив суд залишити без розгляду позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій, а саме: 112 710 грн інфляційних втрат, 8 412 грн 71 коп. трьох відсотків річних, 7 600 грн 54 коп штрафу та 104 грн 0,1 % річних.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 17 грудня 2015 року (а.с. 110-114), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 140 000 грн заборгованості. Також, покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 100 грн.Крім того, даним рішенням залишено без розгляду позовні вимоги про стягнення 112 710 грн інфляційних втрат, 8 412 грн 71 коп. трьох відсотків річних, 7 600 грн 54 коп штрафу та 104 грн річних згідно пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 121-122) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить поновити пропущенний строк на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. Крім того, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що причиною незявлення його в судове засідання стало те, що Відповідач не отримував ухвалу суду про призначення розгляду справи ні на 1 грудня 2015 року, ні на 17 грудня 2015 року. Як зазначає апелянт, враховуючи неявку Відповідача в судове засідання від 17 грудня 2015 року суд повинен був відкласти розгляд справи, однак, суд розгляд справи не відклав, чим, на думку апелянта, порушив його права, передбачені законодавством України.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 18 січня 2016 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24 лютого 2016 року об 14 годині 50 хвилин (а.с. 120). Пунктом 4 даної ухвали зобовязано Відповідача подати суду вимоги щодо кінцевого рішення, котре просить прийняти Відповідач, а також зазначення підстав з яких порушено питання про перегляд рішення з посиланням на норми законодавства України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 127-131) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники Позивача та Відповідача в судове засідання від 24 лютого 2016 року не зявилися. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 138-139). Причини неявки своїх повноважних представників суду не повідомили. Жодних клопотань від Позивача та Відповідача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 січня 2016 року явка сторін не була визнана обовязковою.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 8 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Позивача та Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Вінницької області від 17 грудня 2015 року по справі № 902/1433/15 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, 7 серпня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 07/08 на (надалі Договір; а.с. 34-37).

Згідно пункту 1.1 Договору, Позивач зобов'язався поставити електротехнічні вироби, а Відповідач прийняти та оплатити товар.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, ціна договору становить 210 000 грн згідно зі специфікацією № 1.

У відповідності до пункту 3.1 Договору: остаточний розрахунок Відповідч здійснює на підставі пред'явленого постачальником рахунку після підписання акту прийому-передачі, який складається і підписується сторонами після поставки товару в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації № 1; перебіг строку оплати поставленого товару починається після плину 15 банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі.

Згідно підпункту 4.3 пункту 4 Договору, датою поставки товару вважається дата підписання акту прийому-передачі між Позивачем та Відповідачем.

Відповідно до розділу V Договору «Права та обов'язки сторін»: Відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за товар; Позивач зобов'язався забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором; в свою чергу Позивач має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.

Даний Договір засвідчений підписами та скріплений печатками Позивача та Відповідача.

На підтвердження виконання договірних зобовязань Позивачем долучено до матеріалів справи наступні докази: видаткова накладна № РН-0000001 від 17 березня 2014 року на суму 105 000 грн (на підставі котрої поставлено - Електрошкаф ПКМ-0,4-100-М-УЗ 1 шт, Електрошкаф ПКМ-0,4-400/10-М-УЗ 1 шт.) та видаткова накладна № РН-0000002 від 17 березня 2014 року на суму 105 000 грн (на підставі котрої поставлено - Електрошкаф ПКМ-0,4-100-М-УЗ 1 шт, Електрошкаф ПКМ-0,4-400/10-М-УЗ 1 шт.), в котрих замовлення здійснено на підставі Договору та які підписані та скріплені відтисками печаток сторін Договору; товарно-транспорта накладна № 01417-1 від 17 березня 2014 року, товарно-транспортна накладна № 01417-2 від 17 березня 2014 року; акт приймання-передачі товару від 17 березня 2014 року, котрий засвідчує передачу Позивачем товару Відповідачу в сумі 210 000 грн та рахунок-фактура № СФ-0000001 від 17 березня 2014 року на суму 210 000 грн. (а.с. 39-44).

Як вбачається з картки рахунку № 361 Позивача сформованого 16 жовтня 2015 року (а.с. 48), Відповідачем були здійснені наступні оплати: 19 серпня 2014 року в сумі 8 000 грн, 12 вересня 2014 року в сумі 10 000 грн, 11 лютого 2015 року в сумі 5 000 грн, 21 квітня 2015 року в сумі 7 000 грн, 9 червня 2015 року в сумі 5 000 грн, 19 червня 2015 року в сумі 10 000 грн, 8 липня 2015 року в сумі 10 000 грн, 31 липня 2015 року в сумі 15 000 грн, а всього Відповідачем було проведено часткові розрахунки шляхом перерахування грошових коштів на загальну суму 70 000 грн.

Залишок неоплаченого боргу за поставлене обладнання по Договору склав 140 000 грн з огляду на, що Позивач звернувся до Відповідача з листом-вимогою № 125 від 3 червня 2015 року про сплату боргу (а.с. 45).

У відповіді за вих. № 723 від 4 червня 2015 року Відповідач посилаючись на складну економічну ситуацію, запропонувало Позивачу погодити реструктуризацію боргу та графік виплати заборгованості (а.с. 46).

Позивач та Відповідач погодили графік виплати боргу по Договору (а.с. 47). Згідно цього графіку, Відповідач у строк до 30 серпня 2015 року повинен був частинами сплатити заборгованість за поставлені електротехнічні вироби на загальну суму 180 000 грн., а саме: з 5 червня 2015 року по 30 червня 2015 року в сумі 25 000 грн; з 1 липня 2015 року по 30 липня 2015 року в сумі 50 000 грн; з 1 серпня 2015 року по 30 серпня 2015 року в сумі 105 000 грн.

Позивачем на адресу Відповідача було направлено ще одну претензію від 3 вересня 2015 року № 03/09 (а.с. 51-55) з вимогою сплатити суму боргу по даному Договору та 112 710 грн інфляційних втрат, 8 412 грн 71 коп. трьох відсотків річних, 7 600 грн 54 коп штрафу та 104 грн річних. Відповідна претензія отримана Відповідачем 11 вересня 2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 56), проте залишена без відповіді та виконання.

Як на момент вирішення спору в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було надано жодних належних доказів на підтвердження факту погашення суми основного боргу в розмірі 140 000 грн..

Оскільки, Відповідач в добровільному порядку заборгованість не сплатив Позивач звернуся із позовом до суду з метою захисту порушеного права про стягнення з Відповідача 140 000 грн основного боргу, 112 710 грн інфляційних втрат, 8 412 грн 71 коп. трьох відсотків річних, 7 600 грн 54 коп штрафу та 104 грн 0,1 % річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що зменшені вимоги Позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як вбачається із встановлених обставини у даній справі та долученого Договору, між Позивачем та Відповідачем виникли договірні правовідносини на підставі укладеного договору купівлі - продажу.

За приписами частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі частиною 1 статті 265 господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Водночас, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобовязання щодо передачі Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та статті 9 Закону України «Про бухгалтерським облік та фінансову звітність».

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, Позивач виконав взяті на себе за Договором зобовязання в повному обсязі, що стверджується такими первинними документами: Договором; видатковими накладними, товарно-транспортними накладними; актом приймання-передачі товару; рахунком-фактурою; податковою накладною № 1 від 17 березня 2014 року.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що: первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31 жовтня 2000 року № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для її бухгалтерського обліку.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що Відповідач прийняв даний товар без будь-яких застережень та зауважень щодо його комплектності, кількості та якості, даний факт підтверджується підписом на даній видатковій накладній та виданій Відповідачем довіреності на отримання відповідних товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, даний Договір недійсним в судовому порядку Відповідачем не визнавався.

Відтак, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір, який породжує певні обов'язки, а надані Позивачем докази свідчать про те, що сторони погодили його умови, тобто на підставі даного Договору у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем з оплати вартості послуг, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оплати.

З урахуванням наведених вище приписів діючого законодавства та, виходячи з аналізу наявних в матеріалах справи первинних документів, колегія суддів констатує, що наявні в матеріалах справи докази (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акт приймання-передачі товару, рахунок-фактура) оформлені у відповідності до вимог закону, містять всі обовязкові реквізити, а тому є належними доказами на підтвердження факту проведення відповідної господарської операції, зокрема, одержання товарних цінностей.

З урахуванням усього вищевказаного суд констаує факт того, що сума заборгованості за даним Договором на момент подачі позову та на момент винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення становить 140 000 грн..

У відповідності до пункту 3.1 Договору: остаточний розрахунок Відповідч здійснює на підставі пред'явленого постачальником рахунку після підписання акту прийому-передачі, який складається і підписується сторонами після поставки товару в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації № 1; перебіг строку оплати поставленого товару починається після плину 15 банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 3.1 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 140 000 грн., підлягають до задоволення.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позовні вимоги Позивача в цій частині та залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Розглянувши позовні вимоги Позивача про стягнення 112 710 грн інфляційних втрат, 8 412 грн 71 коп. трьох відсотків річних, 7 600 грн 54 коп. штрафу, 104 грн 0,1 % річних, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами місцевого господарського суду від 17 листопада 2015 року, 1 грудня 2015 року (а.с. 91-92, 103-104) у Позивача витребовувалися обгрунтований розрахунок та нормативно правове обгрунтування вищевказаних сум, платіжні доручення на підтвердження здійснених Відповідачем часткових розрахунків. Вказані документи були необхідні для перевірки правильності нарахування зазначених сум та вирішення спору по суті. При цьому, як вбачається з матеріалів справи Позивача було попереджено, що в разі неподання без поважних причин витребуваних судом матеріалів позов може бути залишено без розгляду.

Посилаючись на неможливість подання обґрунтованих розрахунків, представник Позивача письмовою заявою просив залишити без розгляду позовні вимоги щодо стягнення 112 710 грн інфляційних втрат, 8 412 грн 71 коп. трьох відсотків річних, 7 600 грн 54 коп. штрафу, 104 грн 0,1 % річних (а.с. 107).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Згідно пункту 3.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами пункту 4.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуаль ного кодексу України судами першої інстанції», залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

За змістом пункту 4.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (статті 81 Господарського процесуального кодексу) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов: додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, в протоколі такого засідання; витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті; позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 Господарського процесуального кодексу України) або в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України у, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Відповідно до частини 3 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, позивач має право знову звернутися з вказаними вимогами до господарського суду в загальному порядку після усунення обставин, що зумовили їх залишення без розгляду.

Відтак, враховуючи не виконання Позивачем вимог ухвал суду щодо надання вищезазначених документів, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення 1 2710 грн. інфляційних втрат, 8 412 грн 71 коп. трьох відсотків річних, 7 600 грн 54 коп. штрафу, 104 грн 0,1% річних підлягають залишенню без розгляду відповідно до пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Дане вчинено місцевим господарським судом.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

Що ж стосується посилання Відповідача в своїй апеляційній скарзі на неотримання ним копії ухвали у справі від 17 грудня 2015 року, що стало підставою неподання Відповідачем своїх заперечень та вимог, то колегія суду відхиляє дані доводи Відповідача з огляду на таке.

Колегія суду констатує, що відповідно до пункту 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, як вбачається з відмітки про відправку, яка міститься на зворотній сторінці ухвали господарського суду Вінницької області від 17 листопада 2015 року, копія вказаного процесуального документу було відправлено сторонам у даній справі 18 листопада 2015 року (на звороті а.с. 91).

При цьому, відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Таким чином, Відповідач був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи.

Крім того, враховуючи пункти 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18, судова колегія констатує, що в матеріалах справи відсутні докази неможливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні представника Відповідача згідно частин 1-5 статті 28 Госпдарського процесуального кодексу України, а також неможливості розгляду справи без участі представників. Також, Відповідач не посилався на необхідність надати місцевому суду додаткові докази як на підстави для відкладення судового розгляду на іншу дату.

З огляду на усе вищевказане у цій постанові та з огляду на докази наявні у матеріалах справи, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, нормативно необґрунтованими, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар'єр" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 17 грудня 2015 року в справі № 902/1433/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/1433/15 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Олексюк Г.Є.