Рішення № 56093131, 19.02.2016, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" лютого 2016 р.Справа № 921/1153/15-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернава-сервіс", вул. Стуса, 1-Б, м. Тернопіль, 46400

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тертал-Інвест", вул. Микулинецька, 3а, оф. 911, м. Тернопіль, 46000

про cтягнення заборгованості в сумі 8 647,69 грн. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог)

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність б/н від 11.06.2015р.)

від відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність №1 від 04.01.2016р.)

Учасникам судового процесу в судовому засіданні оголошено склад суду та розяснено їх права і обовязки передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

В судовому засіданні 19.02.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернава-сервіс" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тертал-Інвест" про cтягнення заборгованості в сумі 8 335,34 грн. а саме: 6 884,50 грн. - сума основної заборгованості; 1450,84 грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду від 07.12.2015р. порушено провадження по справі і її розгляд призначено на 24.12.2015р.

24.12.2015 р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

У відповідності до ст. 77 ГПК України, у звязку із необхідністю оцінки уже поданих та надання можливості сторонам подати додаткові докази, суд відкладав розгляд справи на 15.01.2016 р., на 25.01.2016р., а також у судовому засіданні оголошувалась перерва до 04.02.2016р.

Ухвалою суду від 04.02.2016 року заяву позивача б/н від 01.02.2016р.( № вх. 4595 від 03.02.2016р.) про збільшення розміру позовних вимог у зв'язку із донарахуванням пені за прострочення сплати за користуванням об'єктом оренди згідно п. 8.1. Договору в сумі 1763,19 грн. прийнято до розгляду та строк розгляду спору в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжено на 15 днів, у зв'язку з чим розгляд справи відкладався на 19.02.2016р.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та з врахуванням відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.02.2016р. подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 22.01.2016р. суму основного боргу у розмірі 6884,50 грн. погашено повністю, а тому в цій частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості у розмірі 6 884,50 грн. просить суд припинити провадження у справі, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, із-за відсутності предмету спору. Також, заявив клопотання про зменшення пені до 881,60 грн., на підставі п. 3 ст.83 ГПК України, ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 551 ЦК України.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є Договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 67 ГК України відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

11.03.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернава Сервіс" (надалі Орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тертал-Інвест" (надалі Орендар/відповідач) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 9/11, відповідно до умов якого сторони взяли на себе зобовязання Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове оплатне користування частину нежитлового приміщення (об'єкт) площею 28,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, буд. 3а, офіс № 911 (дев'ятий поверх) (п. 1.1. Договору оренди).

Згідно п. 2.1. Договору об'єкт оренди надається Орендарю для здійснення підприємницької діяльності.

Факт передачі-прийняття об'єкту оренди засвідчується актом, який складається і підписується уповноваженими представниками договірних сторін та є невідємною частиною даного Договору. Об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту передачі - прийняття об'єкту оренди (п.3.2., п.3.3. Договору).

Відповідно до п. 4.1., п. 4.2., п. 4.3. Договору передбачено, що строк оренди становить 1 (один) рік. Строк дії договору починає свій перебіг з моменту підписання акту передачі-прийняття об'єкту оренди. Договір вважається автоматично пролонгованим, якщо за 2 тижні до закінчення терміну дії жодна із сторін не повідомила про його розірвання.

За даним договором Орендодавець зобов'язується передати Орендарю об'єкт оренди, визначений у п. 1.1 даного договору, і прийняти об'єкт оренди від Орендаря після припинення дії даного договору, а Орендар зобов'язується прийняти від Орендодавця об'єкт оренди і повернути останній після припинення дії даного договору; здійснювати на користь Орендодавця платежі в порядку, розмірі та в строки, визначені даним Договором (п. 5.1., п.5.3. Договору).

Пунктами 6.1., 6.4., 6.5. Договору визначено, що за користування об'єктом оренди Орендар сплачує плату у гривнях в розмірі 35 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ за 1 метр квадратний. Орендар здійснює розрахунки за об'єкт оренди шляхом перерахування належних до оплати коштів на рахунок Орендодавця, вказаний в даному Договорі, але не пізніше 25 числа звітного місяця. За останній місяць оренди Орендар здійснює оплату не пізніше 2 (двох) робочих днів з дня передачі об'єкту оренди.

Згідно п.п. 7.1., 7.2., 7.3. Договору повернення Орендодавцю об'єкта оренди за даним договором здійснюється в такому самому порядку що й під час передачі обєкта в оренду. При поверненні об'єкта оренди складається акт передачі-прийняття, який підписується представниками сторін. Об'єкт оренди вважається поверненим Орендарем і прийнятим Орендодавцем з моменту підписання акту передачі-прийняття.

Даний договір може бути припинений за згодою сторін або з підстав і в порядку, передбаченому чинним законодавством, а також внаслідок закінчення строку на який його укладено (п.9.1. Договору).

Також, 25.05.2015 р. сторони уклали додаткову угоду, про наступне: Орендодавець і Орендар прийшли до згоди достроково розірвати Договір оренди нежитлового приміщення № 9/11 від 11.03.2014 року і згідно п.9.1. договору з 31.05.2015 року припинити дію даного Договору оренди. Орендар зобовязується повернути орендоване приміщення Орендодавцю до 31 травня 2015 року. Орендар зобовязується оплатити Орендодавцю у строк до 30.06.2015 року грошові кошти шляхом перерахування на поточний рахунок Орендодавця. Сума заборгованості по оплаті орендної плати за користування обєктом оренди на 25 травня 2015 року згідно ОСОБА_2 взаєморозрахунків становить Шість тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні 50 копійок. Сторони не мають одна до одної претензій майнового чи будь-якого іншого характеру, з питань стану повернутого Приміщення за винятком обовязку Орендаря по сплаті заборгованості за оренду приміщення. Дана угода є невід'ємною частиною Договору, складена у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із сторін. Додаткова угода вступає в силу з моменту підписання її сторонами.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором оренди.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем нежитлового приміщення площею 28,1 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 3а офіс 911 підтверджується актом приймання - передачі нежитлового приміщення від 11.03.2014р.

Відповідач в порушення умов договору оренди, не вносив вчасно орендну плату та допустив заборгованість в сумі 6 884,50 грн., про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків від 13.05.2015 р., підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Відповідно до Додаткової угоди від 25.05.2015 р. Договір оренди нежитлового приміщення № 9/11 від 11.03.2014 року достроково розірвано.

На виконання умов додаткової угоди відповідачем повернено позивачу нежитлове приміщення площею 28,1 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 3а офіс 911, що підтверджується актом приймання - передачі нежитлового приміщення від 31.05.2015 р.

Згідно п.3 Додаткової угоди Орендар зобовязався оплатити Орендодавцю у строк до 30.06.2015 року грошові кошти, про що також зазначив і у своїй заяві № 15 від 25.05.2015 р., однак станом на момент звернення позивача до суду не здійснив оплату за оренду, чим порушив договірні зобов'язання.

Направлена позивачем на адресу відповідача претензія б/н від 05.08.2015 р. залишена останнім без відповіді та задоволення.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

В процесі розгляду справи відповідачем погашено заборгованість по орендній платі в розмірі 6 884,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 22.01.2016 р., а тому провадження у справі в цій частині припиняється на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

Пунктом 8.1. умов договору сторони домовились, що за невиконання або неналежне виконання зобовязань за даним договором сторони несуть таку відповідальність Орендар за прострочення сплати за користування обєктом оренди сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення до моменту сплати заборгованості в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст.ст. 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати орендної оплати, у звязку з чим позивачем нараховано пеню за період з 01.07.2015 р. по 01.01.2016 р. у розмірі 1763,19 грн. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Щодо періоду за який нарахована пеня, а саме з 01.07.2015 р. по 01.01.2016 р., суд зазначає, що позивачем не вірно визначено кількість днів за період з 25.09.2015 р. по 31.12.2015 р., а саме замість 98 календарних днів прострочки розрахунок здійснено за 99 календарних днів.

Судом здійснено перерахунок пені та визначено, що розмір пені становить 1 754,89 грн.

За таких обставин до задоволення підлягає пеня в розмірі 1754,89 грн. В іншій частині нарахована позивачем пеня в розмірі 8,30 грн. є необґрунтованою й стягненню не підлягає.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені слід зазначити наступне: відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

З наведеного вбачається, що зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку, слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" також визначено, що: "вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо".

В чинному законодавстві відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Однак, як вбачається із клопотання про зменшення пені, останнє документально не обґрунтоване.

У звязку з наведеним суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення пені як необґрунтоване.

Відповідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача 1754 грн. 89 коп. пені.

Щодо судового збору, суд зазначає наступне:

Пунктом 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом, у зв'язку з чим судом порушено провадження у справі (07.12.2015 р.), проте відповідачем оплачено заборгованість у розмірі 6 884,50 грн. у добровільному порядку під час розгляду справи судом 22.01.2016р., про що свідчить платіжне доручення № 5.

За таких обставин, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 218,00 грн. покладаються на відповідача, оскільки спір був доведений до суду з вини відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 551, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 173, 193, 230, 232 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тертал-Інвест", вул. Микулинецька, 3а, оф. 911, м. Тернопіль, 46008 (ідентифікаційний код 33357871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернава-сервіс", вул. Стуса, 1-Б, м. Тернопіль, 46000 (ідентифікаційний код 24634293) 1 754 грн. 89 коп. пені та 1 218 грн. 00 коп. судового збору.

3.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

4.У частині позовних вимог щодо стягнення 6 884 грн. 50 коп. суми основного боргу провадження у справі припинити.

5.У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

6.Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

7.Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24.02.2016 року.

СуддяБоровець Я.Я.