Рішення № 56092834, 08.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2016р. Справа№ 914/4014/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань ОСОБА_1, розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ

до відповідача ОСОБА_2 підприємства Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич Львівської області

про стягнення 1 336 500,47 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_3 представник ( довіреність №14-90 від 18.04.2014р.);

від відповідача ОСОБА_4- представник (довіреність № б/н від 08.01.2016р.)

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до ОСОБА_2 підприємства Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради про стягнення 1 336 500,47 грн., з яких 721 861,87 грн. основний борг, 202 759,10 грн. пеня, 388 242,74 грн. інфляційні нарахування та 23 636,76 грн. три проценти річних.

Ухвалою суду від 26.11.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 07.12.2015р.

Ухвалою суду від 07.12.2015р. розгляд справи відкладено на 21.12.2015р. з підстав викладених в даній ухвалі.

В судовому засіданні 21.12.2015р. судом оголошено перерву до 18.01.2016р.

Ухвалою суду від 18.01.2016р. продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 08.02.2016р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві у первісно заявлених сумах, зокрема просив стягнути з відповідача 1 336 500,47 грн., з яких 721 861,87 грн. основний борг, 202 759,10 грн. пеня, 388 242,74 грн. інфляційні нарахування та 23 636,76 грн. три проценти річних. Заперечив проти зменшення неустойки. На вимогу суду не подав розрахунку позовних вимог з врахуванням того, що день фактичної оплати не включається у суму боргу, відповідно до п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань".

18.01.2016р. представником позивача через канцелярію суду подано клопотання (вх.№1852/16 від 18.01.2016р.) про застосування строків позовної давності до нарахування пені відповідно до п.1.ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти суми основного боргу не заперечив, просив суд при прийнятті рішення зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%, з урахуванням клопотання від 18.01.2015р. Проти нарахування інфляційних втрат за грудень 2014р. заперечив з підстав, викладених в запереченні (зареєстроване канцелярією суду 28.01.2016р. за № 3326/16), вважає, що інфляційні втрати за січень 2014р. відсутні, оскільки станом на кінець грудня 2014 року борг за січень 2014р. був сплачений. Крім того, зазначив, що позивач в процесі здійснення розрахунку допустив ряд помилок, зокрема, при нарахуванні пені та 3% річних не врахував вихідні дні, внаслідок чого період прострочення є меншим.

Представник позивача заперечив проти заявленого представником відповідача клопотання про застосування строків позовної давності до пені посилаючись на умови п.9.3. договору №2313/14-КП-21 купівлі-продажу природного газу, в якому визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (пять) років.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши доводи та заперечення представників сторін суд, -

встановив:

28.01.2014р. між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (продавець) та ОСОБА_2 підприємством Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради (покупець) було укладено договір №2313/14-КП-21 купівлі-продажу природного газу (надалі договір), згідно умов п.1.1 та 1.2 якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобовязується прийняти і оплатити цей природний газ на умовах цього договору виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб"єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Відповідно до п.2.1. договору, продавець зобов"язувався передати покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 870 тис. куб.м. у тому числі по місяцях кварталів:

- у I кварталі - 490 тис. куб. м;

- у II кварталі 50 тис. куб. м;

- у III кварталі - 0 тис. куб. м;

- у IV кварталі 330 тис. куб. м.

Згідно п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.7.2 у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов"язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

30.04.2014р., 23.05.2014р., 10.06.2014р., 15.09.2014р., 10.11.2014., 15.12.2014р. сторонами укладено додаткові угоди №1, № 2, №3, №4, №5 та №6 до договору купівлі-продажу природного газу №2313/14-КП-21, відповідно до п.1 яких сторонами викладено в нових редакціях п.5.2. ст.5 Ціна газу договору в частині вартості природного газу.

На виконання умов договору позивачем за період з січня по грудень 2014 року було поставлено природний газ в обсязі 182,576 тис. м. куб. на загальну суму 1040988,70грн., про сторони підписали акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2014р., від 28.02.2014р., 31.03.2014р., 30.04.2014р., 31.10.2014р., від 30.11.2014р., від 31.12.2014р.

Проте, відповідач свої зобовязання за договором № 2313/14-КП-21 купівлі-продажу природного газу від 28.01.2014р. виконав частково, станом на дату звернення з позовом до суду заборгованість відповідача в частині основного боргу становить 721 861,87грн.

Позивач керуючись умовами п.7.2. договору, у звязку із порушенням покупцем умов п.6.1. цього договору, нарахував відповідачу пеню, яка згідно поданого ним розрахунку становить 202 759,10грн.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 388 242,74 грн. інфляційних втрат та 23636,76 грн. 3% річних.

Отже, позивач просить стягнути з відповідача 1 336 500,47 грн., з яких 721 861,87 грн. основний борг, 202 759,10 грн. пеня, 388 242,74 грн. інфляційні нарахування та 23 636,76 грн. три проценти річних.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторонам (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ст.663 ЦК України продавець зобовязаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Факт поставки відповідачу газу на загальну суму 1040988,70грн. підтверджується копіями актів приймання-передачі природного газу:

від 31.01.2014р. на суму 156 146,54 грн.;

від 28.02.2014р. на суму 122 489,22 грн.;

від 31.03.2014р. на суму 81 357,57 грн.;

від 30.04.2014р. на суму 15 326,06 грн.;

від 31.10.2014р. на суму 67 312,31 грн.;

від 30.11.2014р. на суму 230 697,88 грн.;

від 31.12.2014р. на суму 367 659,12 грн. та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.4.1. договору купівлі-продажу оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Проте, відповідач свої зобовязання за договором №2313/14-КП-21 купівлі-продажу природного газу від 28.01.2014р. повністю, у строки визначені договором, не виконав. Борг оплачений ним лише на суму 319 126,83 грн.

Відтак, основний борг за поставлений відповідачу газ у 2014 році становить 721861,87грн.

У відповідності із ст.193 ГК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 721 861,87грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 23 636,76грн., інфляційні втрати в сумі 388 242,74грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено, що при їх нарахуванні позивач не взяв до уваги положення ч.5 ст.254 ЦК України згідно якої встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Крім того, позивач не взяв до уваги п.1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань в якому розяснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що при нарахуванні 3% річних за зобов"язаннями січня 2014р. враховуючи, що часткова оплата в сумі 19 802,52 грн. проведена відповідачем 10.09.2014р., відтак 3% річних від суми боргу 156 146,54 грн. повинні нараховуватись за період з 15.08.2014р. по 09.09.2014р., а не по 10.09.2014р., як вважає позивач та становлять 333,69 грн.

При нарахуванні 3% річних за зобов"язаннями лютого 2014р. позивач також не врахував, що оплата боргу в сумі 9 900,00 грн. проведена 24.12.2014р., а отже періодом нарахування від суми боргу 122 489,22 грн. є з 15.09.2014р. по 23.12.2014р., а не по 24.12.2014р. як вважає позивач. Отже 3% річних за період з 15.09.2014р. по 23.12.2014р. становлять 1006,77 грн.

При нарахуванні 3% річних за зобов"язаннями березня 2014р. позивач не врахував, що проведена 12.01.2015р. оплата в сумі 13 489,35 грн., отже періодом нарахування 3% річних від суми боргу 81 357,57 грн. є з 15.10.2014р. по 11.01.2015р., а не по 12.01.20145р. Відтак 3% річних від суми боргу 81 357,57 грн. за період з 15.10.2014р. по 11.01.2015р., становлять 595,14 грн.

Враховуючи, що 17.01.2015р. відповідач оплатив 1 101,61 грн., отже 3% річних за зобов"язаннями березня 2014р. від суми боргу 40 866,50 грн. повинні нараховуватись за період з 17.01.2015р. пл. 07.09.2015р., а не з 18.01.2015р., як вважає позивач. Отже 3% річних від суми боргу 40866,50 грн. за період з 17 01.2015р. по 07.09.2015р. становлять 779,27 грн.

При нарахуванні 3% річних за зобов"язаннім листопада 2014р. позивач не врахував, що 14.12.2014р. неділя, відтак зважаючи на положення ч.5 ст.254 ЦК України останнім днем оплати є 15.12.2014р., отже першим днем прострочки є 16.12.2014р., а не 15.12.2014р. як вказує позивач. Отже 3% річних за період з 16.12.2014р. по 05.02.2015р. від суми боргу 230 697,88 грн. становить 986,00 грн.

Відтак, за проведеними судом розрахунками до стягнення з відповідача підлягає 23 584,88 грн. 3% річних.

Щодо нарахованих позивачем втрат від інфляції суд зазначає наступне:

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня .

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Враховуючи, що позивач нараховує втрати від інфляції за грудень 2014р. на залишок боргу в сумі 72 033,71 грн., який існував не повний місяць, оскільки був сплачений 24.12.2014р., відтак зважаючи на вищевикладене, нарахування інфляційних втрат в сумі 2 161,01 грн. за грудень 2014р. є неправомірним.

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат за зобов"язаннями інших місяців наведених у розрахунку, суд встановив, що помилки допущені ним при нарахуванні 3% річних щодо включення днів фактичної сплати суми заборгованості в період часу за який здійснюється нарахування та неврахування положень ч.5 ст.254 ЦК України, не впливає на суму інфляційних нарахувань за інші місяці.

Відтак, за мінусом інфляційних втрат в сумі 2 161,01 грн., стягненню з відповідача підлягають втрати від інфляції в сумі 386 081,73 грн.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно поданого позивачем розрахунку, він просить стягнути з відповідача пеню в сумі 202 759,10 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми пені, судом встановлено, що у розрахунку за зобов"язаннями листопада 2014р. позивач невірно визначив початок прострочки пені.

Так, позивач не врахував, що 14.12.2014р. неділя, відтак зважаючи на положення ч.5 ст.254 ЦК України останнім днем оплати є 15.12.2014р., отже першим днем прострочки є 16.12.2014р., а не 15.12.2014р. як вказує позивач. Отже пеня за період з 16.12.2014р. по 05.02.2015р. від суми боргу 230 697,88 грн. становить 9202,64 грн. Усі інші періоди по пені нараховані позивачем правомірно.

Відтак, згідно проведеного судом перерахунку пеня має становити 202 588,13 грн.

Однак, представник відповідача подав клопотання вх. №204/16 від 18.01.2016р. про зменшення заявленої до стягнення пені на 50%, в якому зазначає про скрутний матеріальний стан та те, що його заборгованість виникла у зв"язку з низькою платоспроможністю споживачів його послуг (населення), відсутність фінансування різниці в тарифах та його вини у виникненні заборгованості.

З приводу поданого відповідачем клопотання суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст.551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд має право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Питання щодо меж зменшення неустойки повинно розглядатися із врахуванням принципу змагальності сторін з виконанням вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011, № 18 розяснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При оцінці обставин в обґрунтування підстав для зменшення неустойки на 50 % суд бере до уваги факт часткового виконання основного зобовязання відповідачем, незначний, у переважній більшості, термін несвоєчасної оплати газу, важливість збереження господарської діяльності відповідача, як комунального підприємства частини територіальної громади м.Дрогобича та з врахуванням інтересів позивача як обєкта, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, обставини щодо наявності заборгованості споживачів газу (населення та бюджетних організацій) перед відповідачем за спожиту теплову енергію, наявністю різниці між фактичними витратами на виробництво теплової енергії і затвердженими органом місцевого самоврядування тарифами, а також те, що заявлена до стягнення неустойка перевищує наслідки порушення відповідачем грошового зобов'язання. Крім того, інфляційні процеси, які мали місце за час невиконання відповідачем свого зобовязання, компенсуються позивачу стягненням з відповідача заявлених інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 409 966,61 грн.

Суд вважає обґрунтованим зменшення пені на 50%, оскільки стягнення зменшеного розміру штрафних санкцій є достатнім та дієвим засобом стимулювання відповідача до належного і своєчасного виконання умов договорів у майбутньому та є співрозмірним в контексті інтересів позивача та відповідача.

Відтак, до стягнення з відповідача підлягає 50% пені, а саме 101 291,07 грн.

Клопотання відповідача про застосування судом строку позовної давності щодо нарахування позивачем пені відповідно до п.1.ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, судом до уваги не береться, оскільки відповідно до п.9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 ( пять) років.

Щодо посилань відповідача на те, що при нарахуванні позивачем пені та 3% останній не врахував вихідні дні, внаслідок чого період прострочення є меншим, суд зазначає наступне:

Згідно ч.5 ст.254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З аналізу вищевказаної норми випливає, що ч.5 ст.254 ЦК України застосовується у випадках, коли саме останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, однак, не застосовується до випадків, коли першим днем прострочки є вихідний, святковий або інший неробочий день.

Як вбачається із наявного у матеріалах справи розрахунку позовних вимог лише у розрахунку за зобов"язаннями листопада 2014р. позивач невірно визначив початок прострочки. В усіх інших місяцях (січень 2014р, лютий 2014р., березень 2014р., квітень 2014р. жовтень 2014р.), початок прострочки розрахований вірно, оскільки в цих періодах останній день оплати, тобто 14 число є робочим днем, відтак положення ч.5 ст.254 ЦК України до них не застосовується.

Отже, лише по нарахованих позивачем 3% та пені за листопад 2014 року судом проведено перерахунок.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку підставності позову до задоволенні частково. До стягнення з відповідача підлягає 1 232 819,55 грн. з яких 721 861,87 грн. основного боргу, 101 291,07 грн. пені, 23 584,88 грн. три проценти річних, 386081,73 грн. інфляційних нарахувань. У задоволенні решти позову слід відмовити.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №3008306 від 17.09.2015р. на суму 20 047,51грн., який відповідно до ст.49 ГПК України який слід покласти на сторони пропорційно до задоволеної суми позову, однак з врахуванням того, що при зменшенні пені сума судового збору за неї стягується у поному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 254, 525, 526, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 625, 627-629, 655 ЦК України, ст. 174, 193, 230-232,233 ГК України та ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 83, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 підприємства Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради, (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Індустріальна, буд.1, корпус А; код ЄДРПОУ 05445563) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) 721 861,87 грн. основного боргу, 101 291,07 грн. пені, 23 584,88 грн. три проценти річних, 386 081,73 грн. інфляційних нарахувань та 20 011,66 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повний текст рішення

виготовлено 15.02.2016р.

Суддя Сухович Ю.О.