Рішення № 56092373, 23.02.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 р. Справа № 909/127/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А., секретарі судового засідання Кучма І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Державного підприємства "Гринявське лісове господарство", с.Устеріки, Верховинський район, Івано-Франківська область,78715

до відповідача: Приватного підприємства "Брати КІП" с. Підбережжя, м.Болехів, Івано-Франківська область, 77212

про: стягнення 52822,98грн. заборгованості

за участю

Від позивача: ОСОБА_1 ( довіреність №01-02/31 від 10.02.16)-представник;

Від відповідача: ОСОБА_2, (довіреність № 15/12-3 від 21.12.15)-представник;

ВСТАНОВИВ

Позивач - Державне підприємство "Гринявське лісове господарство", звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом, в якому просить суд, стягнути з відповідача 52822,98грн. пені та неотриманих доходів. Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 12.02.2016року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 23.02.2016року.

Позивач у судове засідання з'явився, просить суд позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що відповідач розрахунок провів невчасно. Крім того, позивач вказує на те, що Верховинською об'єднаною державною фінансовою інспекцією в ході проведення планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "Гринявський лісгосп" згідно акта ревізії від 15.12.2015року за № 820-21/28 встановлено що позивач реалізував відповідачу дрова технологічні за ціною 350грн за м куб, в той час як відповідно до відпускних цін по підприємству ціна на дрова становила 420грн. за м.куб., отже позивач просить суд стягнути 27998,96грн. неотриманої доходів.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, просить в позові відмовити подав відзив на позов ( вх.2441/16 від 23.02.2016року).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, із врахуванням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким в задоволенні якого слід відмовити.

Між сторонами даного спору укладено ряд договорів купівлі продажу, а саме: 16.04.15 №67-1, 25.06.15 №83, 29.07.15 №83-1, 10.08.15 №83-2, згідно яких продавець (позивач) передає у власність на умовах франко-вагон продавця продукцію (надалі-товар), а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість в порядку і на умовах, які передбачені цими договорами. Пунктами 4.1. даних договорів сторони погодили ціну на товар. Згідно п.5.1 договорів поставка товару здійснюється на умовах франко-вагон із врахуванням вартості навантаження. Відвантаження товару здійснюється силами та технічними засобами продавця (п.5.3 договорів). Розділом 6 "Приймання - передача товару" вищезазначених договорів сторони визначили, що приймання-передача товару здійснюється на складі продавця за умовами: франко-вагон за якістю - відповідно до норм відповідних ГОСТ, ТУ, інших умов згідно чинного законодавства України, за кількістю - відповідно до товарно-транспортних накладних та специфікацій до них з підписом уповноваженої особи та печаткою продавця. Датою передачі товару продавцем та прийманням його покупцем, тобто датою поставки є дата залізнодорожної накладної. Пунктом 7.1 договорів оплата партії товару здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно виставленого рахунку протягом п'ятнадцяти днів з моменту відвантаження продукції. Банківські витрати, пов'язані з перерахуванням коштів, оплачуються покупцем (п.7.2. договорів). Відповідно до п.7.3 договорів, оплата послуг по залізнодорожній доставці продукції на станцію Костянтинівка здійснюється покупцем згідно виставлених рахунків продавцем.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.10.2015року позов Державного підприємства "Гринявське лісове господарство" до приватного підприємства "Брати КІП" про стягнення 414269,40грн. задоволено та стягнуто з приватного підприємства "Брати КІП", с. Підлужжя, м. Болехів, Івано-Франківська область, (код 35799355) на користь Державного підприємства "Гринявське лісове господарство", с. Устеріки, Верховинський район, Івано-Франківська область, (код 22186425) - 414269,40грн. заборгованості та 6214, 04грн. судового збору. На виконання рішення видано наказ.

Позивач за порушення договірних зобов'язань нарахував відповідачу 24824,02грн. пені, посилаючись на умови договорів (п.7.1) купівлі продажу, а саме: 16.04.15 №67-1, 25.06.15 №83, 29.07.15 №83-1, 10.08.15 №83-2.

Крім того, позивач просить суд в зв'язку з тим, що реалізовував відповідачу дрова технологічні за ціною 350грн за м куб, в той час як відповідно до відпускних цін по підприємству ціна на дрова становила 420грн. за м.куб., стягнути неотримані доходи.

Із змісту ст.11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з Договору.

Згідно ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 638 Цивільного кодексу України (даліГКУ) передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони досягли в належній формі згоди за всіма істотними умовами договору. ГКУ прямо встановлює, що істотною умовою договору є умова про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або такі, що є необхідними для договорів даного вигляду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою хоч б однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Так, кодексом закріплено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому випадку погоджувати предмет, ціну і термін дії договору.

Таким чином, однією з істотних умов договору поставки є ціна, стаття 691 ЦКУ зазначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договорами, на які посилається позивач, а саме п. 4.1 ( ціна та загальна сума договору) встановлено, що ціна на товар встановлена в гривнях та становить 350грн. за 1 м кв. Отже, сторонами погоджено саме таку ціну( вартість) договору та змін до нього не вносилось.

Таким чином зміна ціни позову, в одностороньому порядку в силу ст. 638 Цивільного кодексу України, не допускається.

Щодо тверджень позивача, що дана вимога є неотриманим доходом, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність підстав для покладання на відповідача обов'язку щодо відшкодування збитків (упущена вигода) за порушення договірних зобов'язань та положень чинного законодавства.

Правовідносини, що виникли між сторонами є господарськими зобов'язаннями, виконання яких регулюється, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, відповідними положеннями Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відшкодування збитків, як встановлено ч.2 ст. 217 ГК, є одним із видів господарських санкцій, що застосовуються у сфері господарювання. Універсальний характер цієї санкції полягає в тому, що вона застосовується незалежно від того, чи встановлена вона договором або законом, що регулює відповідні господарські відносини. Відповідно до ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України визначено: по-перше, юридичні підстави застосування цього виду санкцій порушення господарського зобов'язання або встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності; по-друге, суб'єктивний склад правовідносин щодо відшкодування збитків це учасник господарських відносин, який порушив зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, і суб'єкт, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди. Наведений склад збитків підлягає відшкодуванню саме в господарських відносинах.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Збитками є грошовий вираз завданої шкоди.

Однак, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, тобто кредитору необхідно обов'язково довести факти порушення зобов'язання, наявність та розмір збитків, а також причинний зв'язок між порушенням боржником зобов'язання та заподіяними кредитору збитками.

Крім того відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Враховуючи вищенаведене, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження реально понесених збитків.

Суд дійшов висновку, що розмір збитків на суму 27998,96грн. позивачем не доведений, а за відсутності однієї із складових цивільно-правової відповідальності така відповідальність не може бути застосована, а тому суд в частині стягнення вищезазначеної суми відмовляє.

Щодо стягнення пені , суд зазначає наступне.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу, пеня - це штрафна санкція за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, яка нараховується в процентному відношенні від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Отже, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а тому посилання позивача на те, що у відповідача виник обов'язок сплатити пеню є хибним.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладені обставини, господарський суд, дійшов висновку, що право чи інтерес позивача не порушені, вимоги позивача є необґрунтованими, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, а також такі, що не відповідають нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим суд відмовляє в позові через необґрунтованість позовних вимог.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України при відмові в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.124 Конституції України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ст.ст.11,22,625,638, Цивільного кодексу України, ст.ст.174,193,217,224,225,230 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34,49, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

в задоволенні позову Державного підприємства "Гринявське лісове господарство", с.Устеріки, Верховинський район, Івано-Франківська область, до Приватного підприємства "Брати КІП" с. Підбережжя, м.Болехів, Івано-Франківська область про стягнення 52822,98грн. заборгованості - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.02.16

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.