Рішення № 56092272, 18.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.02.2016Справа №910/3829/14

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Нечай О.Н., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/3829/14

за позовом Заступника прокурора міста Києва, м. Київ

до Київської міської ради, м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, м. Київ, і Міністерство культури України, м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Коніка», м. Київ,

про визнання незаконним і скасування рішення,

за участю представників:

позивача - Бондарчук І.П. (посвідчення від 13.05.2014 № 026128);

відповідача - не з'явилися;

третьої особи-1 - Кобилецький В.В. (довіреність від 23.11.2015 № 880-01);

третьої особи-2 - Яцишен Д.В.(довіреність від 13.01.2016 № 91/11/13-16);

третьої особи-3 - Васюк П.П. (довіреність від 21.01.2014 № б/н);

вільний слухач - ОСОБА_6 (паспорт серія НОМЕР_1).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради (далі - КМР) від 27.12.2007 № 1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва».

06.05.2014 позивач подав суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд про таке:

- визнати незаконним і скасувати рішення КМР від 27.12.2007 № 1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва»;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений КМР та товариством з обмеженою відповідальністю «Коніка» (далі - Товариство), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації; далі - КМДА) 10.04.2008 за № 91-6-00763;

- визнати відсутнім у Товариства права користування земельною ділянкою площею 5 611 кв.м., кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, вартістю 7 193 407,49 грн. та земельною ділянкою площею 968 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, вартістю 1 240 994,20 грн., що розташовані по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва;

- зобов'язати Товариство відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження КМР земельної ділянки площею 5 611 кв.м., кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, вартістю 7 193 407,49 грн. та земельної ділянки площею 968 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, вартістю 1 240 994,20 грн., що розташовані по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2014, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 зі справи № 910/3829/14, позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 постанову апеляційної інстанції та рішення першої інстанції скасовано, а матеріали справи №910/3829/14 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2015, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 зі справи № 910/3829/14, у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2015 постанову апеляційної та рішення першої інстанцій з даної справи скасовано; справу №910/3829/14 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставами для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що господарські суди, розглядаючи справу, не з'ясували всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в даній справі, а саме: у матеріалах справи відсутній висновок державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2007 № 309/10-53.

За результатами повторного автоматичного розподілу справу №910/3829/14 передано судді Курдельчуку І.Д. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2015 справу № 910/3829/14 було прийнято до провадження та призначено судовий розгляд на 24.11.2015.

24.11.2015 Товариство подало суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із необхідністю ознайомитись з матеріалами справи.

24.11.2015 прокурор подав суду письмові пояснення по справі.

24.11.2015 Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (далі - Університет) подав суду клопотання про залучення його як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 розгляд справи відкладено на 15.12.2015, у зв'язку з неявкою відповідача та третьої особи; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Університет.

15.12.2015 позивач подав суду документи для долучення до матеріалів справи.

15.12.2015 Товариство подало суду письмові пояснення, в яких просило у задоволенні позову відмовити повністю.

Університет 15.12.2015 подав суду письмові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи; підтримав позицію позивача.

Представники учасників процесу у судовому засіданні 15.12.2015 заявили клопотання про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 розгляд справи відкладено на 12.01.2016; продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство культури України (далі - Міністерство).

12.01.2016 позивач подав суду для долучення до матеріалів справи акт обстеження земельної ділянки від 10.12.2015 № 1185/10 та інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

12.01.2016 Товариство подало суду для долучення до матеріалів справи копії протоколів нарад з розгляду питання щодо проектування та спорудження станційного комплексу «Львівська брама» з будівництвом входу на станцію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 розгляд справи було відкладено на 27.01.2016, у зв'язку з неявкою представників відповідача та витребувано у порядку підготовки справи до судового розгляду: у Головного управління Держземгеокадастру у м. Києві інформацію чи перебували у трудових відносинах з Державним комітетом України по земельним ресурсам та/або Державним агентством земельних ресурсів України ОСОБА_7 і ОСОБА_8 станом на 24.12.2007; у КМДА письмові пояснення щодо поняття терміну «особливо важлива споруда» застосованого у пункті 9 додатка № 2 до розпорядженні Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979. 27.01.2016 позивач подав суду письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду та документи для долучення до матеріалів справи.

27.01.2016 Міністерство подало суду письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду та просило позовні вимоги задовольнити повністю.

27.01.2016 Товариство подало суду письмові пояснення, в яких вказало, зокрема, про таке: посилання позивача на настанови ЮНЕСКО є безпідставними, оскільки вони ніколи не були ратифіковані Верховною Радою України; проект землеустрою було погоджено санітарно-епідеміологічним органом; попередній землекористувач, а саме Міністерство погодило передачу спірної земельної ділянки Товариству.

Також, 27.01.2016 Товариство подало письмові пояснення, в яких зазначило, що реалізація будівельного проекту дозволяє задовольнити попит на навчальні аудиторії для студентів Університету, на житло та на місця для паркування, що є свідченням важливості запланованої споруди.

27.01.2016 відповідач подав суду відзив, в якому вказав, зокрема, таке:

- позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах;

- таким чином, КМР просить суд, з урахуванням всіх матеріалів справи прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 розгляд справи було відкладено на 04.02.2016.

28.01.2016 Пенсійний фонд України подав суду інформацію витребувану ухвалами суду.

02.02.2016 Головне управління держгеокадастру у м. Києві надало суду інформацію витребувану ухвалами суду.

03.02.2016 Головне управління держгеокадастру у м. Києві надало суду інформацію витребувану ухвалами суду.

04.02.2016 прокурор подав суду заяву про долучення до матеріалів справи копії листа від 04.02.2016 № 0-28-0.23-1963/2-16.

18.02.2016 відповідач подав суду клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника та прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Представник позивача у судовому засіданні 18.02.2016 надав пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав повністю та просив суд позов задовольнити.

Представники Міністерства та Університету надали пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримали.

Представник Товариства надав пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвал суду не виконав.

Ухвали Господарського суду міста Києва було надіслано учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене та з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 18.02.2016 без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).

У судовому засіданні 18.02.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Підставами для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів зі справи стало те, що господарські суди, розглядаючи справу, не з'ясували всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в даній справі, а саме: у матеріалах справи відсутній висновок державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2007 № 309/10-53.

У новому розгляді справи Господарським судом міста Києва встановлено таке.

27.12.2007 КМР прийняла рішення №1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва» (далі - Рішення), про таке:

- припинити Міністерству право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.12.1973 №2048 «Про відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР під будівництво учбового корпусу Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого» та від 18.04.1977 №559/19 «Про додаткове відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР та Українському республіканському управлінню держтрудощадкас на Львівській площі», площею 0,38 га та віднести цю земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови (лист-згода від 14.09.2004 №4-6553/18);

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва;

- передати Товариству, за умови виконання пункту 4 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,66 га для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва, у тому числі: площею 0,38 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,28 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;

- Товариству: виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України; у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007р. №19-12948, Київської міської санепідстанції від 03.12.2007 №10005, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 16.11.2007 №05-08/9022, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.10.2007 №22-2653/35; питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 №271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва»; питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки; передбачити проектом будівництва житлового комплексу місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за одне машиномісце на кожну квартиру в цьому комплексі; передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА) 20% загальної площі квартир в цьому офісно-житловому комплексі (крім службового житла) на підставі пункту 36 рішення КМР від 28.12.2006 №531/588 «Про бюджет міста Києва на 2007 рік»; у складі проекту будівництва виконати розрахунки щодо забезпеченості населення об'єктами соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, об'єкти охорони здоров'я тощо) і передбачити їх розміщення та будівництво одночасно із спорудженням офісно-житлового комплексу; сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва загальної площі цього офісно-житлового комплексу, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі пункту 84 рішення КМР від 28.12.2006 №531/588 «Про бюджет міста Києва на 2007 рік»;

- попередити землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог статтей 141, 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Згідно зі статтями 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 12 Перехідних положень ЗК України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із загально-кадастровою інформацією на земельну ділянку 8000000000:88:175:0021 (дані за формою 6-зем), спірна земельна ділянка має шифр рядка 65 та графу 44 (81) (7 аркуш ІІ том справи).

Відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 05.11.1998 №377 графа 81 вказує на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення.

Аналогічні відомості вказано в Плані зонування земель (витяг з бази даних міського земельного кадастру від 26.02.2013) (240 аркуш І том справи).

Вищий господарський суд України у постанові від 29.10.2015 зі справи № 910/3829/14 вказав, що заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з позовом до КМР про: визнання незаконним і скасування Рішення КМР; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного КМР і Товариством; визнання відсутності у Товариства права користування земельною ділянкою, площею 5 611 кв.м., кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, вартістю 7 193 407,49 грн., та земельною ділянкою, площею 968 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, вартістю 1 240 994,20 грн., що розташовані по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі міста Києва; зобов'язання Товариства відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження КМР земельної ділянки площею 5 611 кв.м., кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, вартістю 7 193 407,49 грн., та земельної ділянки, площею 968 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, вартістю 1 240 994,20 грн., що розташовані по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва.

Саме вказані вимоги були передані касаційною інстанцією на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- Рішення є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на те, що земельна ділянка загальною площею 0,66 га, яка передана Товариству, знаходиться в межах центрального історичного ареалу міста, в архітектурній та археологічній охоронних зонах, в межах Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», на території пам'ятки археології національного значення «Культурний шар города Ярослава» та віднесена до категорії земель історико-культурного призначення, у зв'язку з чим до порядку її відведення та забудови застосовуються вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до положень якого в архітектурних охоронних зонах дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами;

- також, при прийнятті КМР оспорюваного рішення не було вжито заходів щодо інформування Секретаріату ЮНЕСКО про заплановане будівництво, чим порушено статтю 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, пункт 172 Настанов, що регулюють виконання Конвенції про охорону всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, та статтю 16 Закону України «Про міжнародні договори України»;

- крім того, в порушення положень статтей 234, 124 ЗК України, статті 51 Закону України «Про землеустрій», статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», пункту 4.1.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 № 391, обов'язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва уповноваженим органом не проведена;

- при цьому, позивач зазначив, що оспорюване рішення КМР прийняте з порушенням вимог статті 142 ЗК України, оскільки відсутня добровільна відмова попереднього землекористувача (Міністерства) від права користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до статтей 53, 54 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з названим Законом об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що зони охорони пам'ятки (далі - зони охорони) - це встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Згідно зі статтями 32, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до частини шостої статті 123 ЗК України земельна ділянка надається у користування за умови дотримання певної процедури, визначеної законом, що, зокрема, включає одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають.

Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації» визначено правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення.

Статтями 1, 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» передбачено, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Обов'язковій експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Статтею 11112 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.10.2015 у справі № 910/3829/14 суд касаційної інстанції наголосив на відсутності в матеріалах справи висновку державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2007 № 309/10-53, на який посилається позивач як на підставу визнання незаконним та скасування Рішення КМР, у зв'язку з тим, що експертиза була проведена неуповноваженим органом.

На виконання вказівок касаційної інстанції Господарським судом міста Києва було витребувано у учасників процесу вказаний висновок та письмові пояснення щодо його складення повноважними на це особами.

Судом встановлено, що висновок від 24.12.2007 № 309/10-53 державної землевпорядної документації (далі - Висновок) було складено Начальником управління ОСОБА_8 та заступником начальника управління ОСОБА_7

Вказані особи працювали на момент складення Висновку у Головному управлінні земельних ресурсів у місті Києві, яке було територіальним органом Держземагенства і здійснювало свої повноваження в адміністративних межах міста Києва.

У грудні 1990 року до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за № 527 внесено перший український об'єкт під назвою «Софійський собор у Києві та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра». При включенні ансамблів до Списку ІКОМОС (Міжнародна рада з питань пам'яток і визначних місць) звернув увагу на необхідність визначення буферної зони навколо ансамблів та дотримання Україною на майбутнє норм будівництва, сумісних з винятковим характером ансамблю Софійського собору, тобто створення умов для існування пам'ятки такого рівня.

Відповідно до статті 4 Конвенції кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2010 у справі №2а-8698/10/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2011, було вирішено, що всі земельні ділянки, які знаходяться в межах охоронної зони ансамблю споруд собору Софія Київська відносяться до земель історико-культурного призначення та у відповідності до частини першої статті 150 ЗК України є особливо цінними землями.

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах охоронної зони ансамблю споруд собору Софія Київська, що підтверджується висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007, листом Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.10.2007, тобто відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, що також підтверджується витягом з бази даних міського земельного кадастру від 26.02.2013, що міститься в матеріалах справи.

Судом встановлено, що на момент прийняття оспорюваного Рішення спірна земельна ділянка входила у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Україна як держава, що внесла пам'ятку до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, згідно з пунктом 172 Настанов, що регулюють виконання Конвенції про охорону всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, добровільно взяла на себе зобов'язання по інформуванню Комітету всесвітньої спадщини через Секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які могли б вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини.

Таким чином, при прийнятті КМР Рішення та наданні земельної ділянки під забудову не вжито заходів щодо інформування Секретаріату ЮНЕСКО про заплановане будівництво, чим порушено статтю 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, пункту 172 Настанов, що регулюють виконання цієї Конвенції, статтю 16 Закону України «Про міжнародні договори України».

Разом з тим, відповідно до пункту 4.1.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 № 391, проведення обов'язкової державної експертизи (первинної, повторної та додаткової) проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (у тому числі тих, цільове призначення яких не змінюється) із земель історико-культурного призначення належить до відання Державного комітету України по земельних ресурсах.

Отже, суд дійшов висновку, що обов'язкова державна експертиза проекту відведення змеленої ділянки по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва не була проведена уповноваженим на це органом, а саме Державним комітетом України по земельних ресурсах.

Таким чином, Висновок, який було складено не центральним органом, а територіальним, без дотримання вимог чинного законодавства України є по суті нікчемним і не несе наслідків.

Посилання Товариства на те, що не ним готувалися документи не спростовує того факту, що Висновок є нікчемним.

Судом було досліджено питання щодо того чи не відноситься заплановане будівництво на спірній земельній ділянці до особливо важливих споруд.

Так, відповідно до пункту 2.1 Додатку № 2 до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві» охорона ансамблів і комплексів пам'яток історії та культури, оголошених згідно з діючим законодавством, архітектурними та археологічними заповідниками, здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення з обов'язковими умовами: на території заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території і реставрацією пам'яток історії та культури.

Згідно з підпунктом 5.1 пункту 5 Додатку № 2 до Розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві» охорона ансамблів і комплексів пам'яток історії та культури, визначених згідно з законодавством заповідниками (історико-культурними, архітектурно-історичними, історико-архітектурними, архітектурними та археологічними, історико-меморіальними тощо) здійснюється згідно з чинним законодавством з такими обов'язковими умовами: на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам'яток історії та культури.

Залежно від характеру історичного середовища на історико-культурні заповідники і зони охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва поширюється принцип реставрації, реабілітації та режим регенерації з обмеженим перетворенням історичного середовища (пункт 3 Додатку № 2 до Розпорядження КМДА від 17.05.2002 № 979).

Пунктом 9 Додатку № 2 до розпорядження КМДА від 17.05.2002 № 979 встановлено, що в архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд з індивідуальними проектами, що регламентуються по висоті з врахуванням архітектурної та масштабної ув'язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста.

Суд витребував в учасників процесу та КМДА письмові пояснення про те, що саме включає в себе поняття «особливо важлива споруда».

КМДА вимоги ухвал суду не виконала та письмові пояснення не подала.

У свою чергу, позивач навів доводи про те, що «будівництво, експлуатація та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом» не є будівництвом особливо важливих споруд.

Товариство, навпаки, наводило доводи про те, що будівництво навчальних аудиторій, житла та паркінгу є особливо важливим для м. Києва.

Враховуючи те, що законодавець чітко не визначає поняття «особливо важливих споруд», а КМР, приймаючи Рішення не вказало обґрунтувань того, що саме будівництво, яке планує здійснити Товариство, є особливо важливим і в чому саме полягає така важливість, суд дійшов до висновку, що оскаржуване Рішення не відповідає чинному законодавству України, зокрема, у зв'язку з наданням земельної ділянки для будівництва без визначення статусу як особливо важливого.

Крім того, судом було встановлено, що на спірній земельній ділянці вже є споруда, а саме незавершений об'єкт будівництва, а спірне Рішення було прийнято як наслідок укладення Університетом і Товариством інвестиційного договору від 12.07.2004 № 1 (далі - Інвестиційний договір).

Так, постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2012 зі справи № 14/325 Університету до Товариства про розірвання Інвестиційного договору касаційну скаргу задоволено; постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 скасовано; рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2011, яким позовні вимоги задоволено повністю, залишено в силі, та встановлено таке:

- 12.07.2004 сторонами укладено Інвестиційний договір, відповідно до умов якого Університет (замовник) та Товариство (інвестор) домовилися здійснити дії, спрямовані на будівництво об'єкта інвестування, введення його в експлуатацію та розподіл часток у ньому між сторонами в натурі, відповідно до цього договору;

- об'єктом інвестування є завершений будівництвом, шляхом реконструкції, об'єкт незавершеного будівництва зі зміною його цільового призначення на багатофункціональний комплекс будівель і споруд, з обов'язковим врахуванням цільового призначення частки замовника (пункт 1.3 Інвестиційного договору);

- на першому етапі здійснюється передача прав на завершення будівництва, обстеження об'єкта незавершеного будівництвом з метою визначення його поточного технічного стану та інших факторів, які можуть вплинути на здійснення Інвестиційного проекту, аналіз існуючої ПКД та Робочої документації, попередня оцінка пайової участі сторін;

- на другому етапі здійснюється розробка, затвердження ПКД та Робочої документації, належне оформлення користування земельною ділянкою по вул. Ярославів Вал, 40;

- на третьому етапі здійснюється будівництво Об'єкта інвестування та введення його в експлуатацію;

- на четвертому етапі здійснюється реєстрація (оформлення) права власності позивача на Частку Замовника та права власності Відповідача на Частку Інвестора;

- Товариством не виконані зобов'язання по встановлених у пункті 2.12 Інвестиційного договору етапах інвестиційного проекту, а саме, щодо розробки, затвердження проектно-кошторисної документації та робочої документації, здійснення будівництва об'єкту інвестування та введення його в експлуатацію, здійснення оформлення права власності замовника та інвестора на об'єкт інвестування, що ним не заперечується;

- Товариством встановлених обставин невиконання своїх зобов'язань в частині обумовлених строків не спростовано, обставин, що ним вчинялись дії, спрямовані на належне виконання умов Інвестиційного договору щодо завершення будівництва в передбачений ними строк об'єкту незавершеного будівництва, або що причини зволікання не залежали від нього, не доведено.

Таким чином, на даний час Інвестиційний договір розірвано в судовому порядку з 03.04.2012; Рішення прийняте КМР на будівництво, а не на продовження будівництва та завершення будівництва наявного на спірній земельній ділянці об'єкту.

Що ж до посилань учасників процесу на відсутність згоди попереднього землекористувача, а саме Міністерства, то слід вказати таке.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2014 зі справи № 2а-1035/11/2670 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Міністерства до КМР, треті особи: Товариство, Університет, про визнання протиправним та скасування рішення від 27.12.2007 №1612/4445 позовну заяву залишено без розгляду та встановлено таке:

- в матеріалах справи наявний лист від 14.09.2004 № 4-6553/18, яким Міністерство, зважаючи на обмеженість можливостей фінансування будівництва за рахунок коштів державного бюджету України, підтримало позицію Університету щодо здійснення інвестиційного проекту завершення будівництва навчального корпусу з театром-студією із залученням Товариства та передачі Товариству в установленому порядку частини земельної ділянки;

- судом досліджено також лист Університету від 16.09.2004 № 616-01 адресованого Київському міському голові Омельченко О.О. В даному листі, Університет не заперечує проти передачі Товариству частини земельної ділянки, закріпленої за Університетом в межах, зазначених у черговому Кадастровому плані, яка надана Університету на підставі Рішення Київської міської ради депутатів трудящих від 19.12.1973 № 2048, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 40, орієнтовною площею 0,65 га під будівництво театру-студії та учбового корпусу Університету, для подальшого будівництва, обслуговування та експлуатації багатофункціонального офісно-житлового комплексу із приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивного, побутово-громадського типів, закладами громадською харчування, театром-студією та учбовими аудиторіями та не заперечує проти виготовлення на ім'я Товариства проектно-кошторисної та будь-якої іншої документації та отримання Товариством будь-яких дозвільних документів, необхідних для проектування, будівництва та введення в експлуатацію багатофункціонального офісно-житлового комплексу із приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивного, побутово-громадського типів, закладами громадського харчування, театром-студією та учбовими аудиторіями;

- таким чином згода на передачу вказаної земельної ділянки Товариству була надана позивачем - Міністерством по справі ще у вересні 2004 року.

З огляду на встановлені адміністративним судом обставини посилання Міністерства на ненадання згоди є безпідставним та необґрунтованим.

Слід зазначити, що під час розгляду справи було встановлено, що Київська міська санепідстанція надала висновок від 30.11.2007 № 2424 щодо вибору (відведення) змеленої ділянки під забудову, в якому вказала, що земельна ділянка (місце розташування) - м. Київ, вул. Ярославів Вал, 40 не придатна для будівництва житлових та готельних приміщень та як згідно ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» не передбачено будівництво житлових будинків з учбовими аудиторіями, театрами-студіями.

Незважаючи на негативний висновок Київської міської санепідстанції в частині будівництва на спірній земельній ділянці житлових та готельних приміщень, КМР приймає Рішення про передачу земельної ділянки Товариству, у тому числі і для будівництва житлових та готельних приміщень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що Рішення КМР прийняте з порушенням чинного законодавства є незаконним та підлягає скасуванню. Порушення при прийнятті спірного рішення допущені Київрадою, оскільки доказів неправомірних /незаконних дій посадових/службових осіб ТОВ "Коніка" не представлено.

Що ж до посилань на відсутність підстав для скасування Рішення, у зв'язку із викладеним у рішенні Конституційного суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (далі - Рішення від 16.04.2009), то слід вказати таке.

Індивідуальні правові акти (ненормативні акти) - це документи, які видані на підставі відповідного нормативно-правового акта задля вирішення конкретних справ, містять індивідуально-конкретні веління, розраховані на одноразове використання та не мають загального характеру.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Рішенням від 16.04.2009 Конституційний Суд України установив таке:

- в законах України також передбачено право органів місцевого самоврядування скасовувати та змінювати свої рішення. Так, у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» органу місцевого самоврядування надано право за його ж ініціативою переглянути, зупинити дію та скасувати власний регуляторний акт (частини перша, друга статті 11). Зі змісту Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» випливає, що органи місцевого самоврядування у місячний строк повинні усунути виявлені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини порушення прав і свобод людини і громадянина (пункт 11 статті 13, частина третя статті 15)‚ тобто скасувати або змінити свої рішення. У Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено право органів місцевого самоврядування привести у відповідність із законодавством прийняті ними рішення з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель (абзац другий пункту «б» статті 6)‚ тобто змінити власні акти. Згідно із Законом України «Про основи містобудування» сільські, селищні, міські ради уповноважені затверджувати місцеві правила забудови окремих частин населених пунктів та вносити в них зміни за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури (частина друга статті 12, частина п'ята статті 17). За Законом України «Про планування і забудову територій» місцева рада затверджує містобудівну документацію та після погодження зі спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури вносить до неї зміни своїм же рішенням (частини третя, четверта статті 10) (абзац четвертий підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 16.04.2009);

- системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 16.04.2009);

- отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 16.04.2009);

- ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (абзац шостий пункту 5 Рішення від 16.04.2009).

Таким чином, Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення, з якого вбачається, що акти одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені саме органом місцевого самоврядування, у нашому випадку КМР, після їх виконання.

Разом з тим, відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, Господарській суд міста Києва має правові підстави для скасування Рішення КМР як такого, що не відповідає чинному законодавству України.

Що ж до вимог про визнання договору оренди земельної ділянки, укладеного КМР та Товариством, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) 10.04.2008 за № 91-6-00763 (далі - Договір оренди) недійсним, то вони підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами статті 210 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на дату укладення Договору; далі - ЗК України) встановлено, що угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Суд дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин суперечить цивільному законодавству та підлягає визнанню недійсним, оскільки підстава для його укладення, а саме Рішення КМР скасовано.

Що ж до вимог про визнання відсутнім у Товариства права користування земельною ділянкою та зобов'язання Товариства відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження КМР земельної ділянки, то Господарський суд міста Києва дійшов до висновку про відмову, з огляду на таке.

Вимога прокурора про визнання відсутнім права не є належним способом захисту, оскільки саме по собі скасування Рішення та визнання Договору недійсним свідчить про відсутність у Товариства права на оренду спірної земельної ділянки.

Крім того, позивач документально не підтвердив на який саме захист і яких інтересів спрямовано заявлення такої позовної вимоги.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, установлених законом.

Разом з тим, зобов'язання Товариства відновити становище є необґрунтованим, оскільки Товариство не є відповідачем по даній справі, а має статус третьої особи на стороні відповідача.

Крім того, скасування рішення КМР від 27.12.2007№1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва» (далі - Рішення), в тому числі і в частині п. 1 - "припинити Міністерству право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.12.1973 №2048 «Про відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР під будівництво учбового корпусу Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого» та від 18.04.1977 №559/19 «Про додаткове відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР та Українському республіканському управлінню держтрудощадкас на Львівській площі», площею 0,38 га та віднести цю земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови (лист-згода від 14.09.2004 №4-6553/18)" має своїм наслідком поновлення у Міністерству права користування спірною земельною ділянкою, а тому повернення земельної ділянки в розпорядження КМР є безпідставним і не відповідає чинному законодавству України.

Водночас прокурор звертаючись з позовом про захист порушеного відповідачем - Київрадою права пред'являє вимогу про повернення майна їй же, тобто порушнику.

Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене позов підлягає частковому задоволенню.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва».

3. Визнати договір оренди земельної ділянки, укладений Київською міською радою (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) та товариством з обмеженою відповідальністю «Коніка» (01044, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 16; ідентифікаційний код: 24890168), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10.04.2008 за № 91-6-00763, недійсним.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, до державного бюджету України 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь товариства власників квартир «Коніка» (01001, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 16; ідентифікаційний код: 24890168): 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 852 (вісімсот п'ятдесят дві) грн. 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

6. У задоволенні решти позову відмовити.

7. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 24.02.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук