Рішення № 56091744, 24.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.02.16р. Справа № 904/470/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комплексу "Хімтранс" (м. Запоріжжя)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором підряду № 340 від 02.04.2014 у загальному розмірі 58 516 грн. 12 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 04.01.2016)

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 114 від 25.12.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий комплекс "Хімтранс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Тьюб" (далі - відповідач) заборгованість за договором підряду № 340 від 02.04.2014 у загальному розмірі 58 516 грн. 12 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 51 771 грн. 00 коп. основний борг;

- 5 177 грн. 10 коп. пеня;

- 1 087 грн. 19 коп. інфляційні втрати;

- 480 грн. 83 коп. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором підряду № 340 від 02.04.2014 в частині повної та своєчасної оплати виконаної позивачем роботи по капітальному ремонту дизельного двигуна, що була прийнята відповідачем відповідно до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 48 від 03.08.2015, але не оплачена позивачем, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 51 771 грн. 00 коп. На підставі пункту 6.7. договору за прострочення відповідачем оплати виконаних робіт позивач нарахував та просить суд стягнути пеню за період прострочення з 05.10.205 по 25.01.2016 в сумі 5 177 грн. 10 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з жовтня 2015 року по січень 2016 року у сумі 1 087 грн. 19 коп. та 3% річних за період прострочення з 05.10.205 по 25.01.2016 у сумі 480 грн. 83 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 24.02.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 9359/16 від 16.02.2016), в якому він просить долучити до матеріалів справи докази додаткового направлення позовної заяви з додатком відповідачу.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 11275/16 від 24.02.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що умови договору передбачають після підписання акту здачі-прийняття робіт виставлення позивачем рахунку на оплату. При цьому, відлік строку на оплату починається саме з моменту виставлення рахунку. Відповідач зазначає, що рахунок на оплату позивачем у встановленому договором порядку не виставлений, а отже, строк оплати не настав, а позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Також від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 11388/16 від 24.02.2016), в якому він просить долучити до матеріалів справи додаткові докази.

У судове засідання 24.02.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 24.02.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Вимоги ухвали суду також були виконані позивачем.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 24.02.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 02.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_1 Тьюб" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим комплексом "Хімтранс" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір підряду № 340 (далі договір, а.с.11-13), за яким підрядник зобовязується виконати роботу за завданням замовника, а замовник зобовязується прийняти та оплатити роботу, виконану в межах та на умовах договору (пункт 1.1. договору).

До договору сторонами було підписано додаток № 1 - Календарний план, додаток № 2 - перелік основних робіт по капітальному ремонту дизельних двигунів 1Д12-400 (3 шт) та додаток № 3 - калькуляцію (а.с.13-14).

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками. Договір діє з моменту підписання та до 31 грудня 2014 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від повного виконання своїх обовязків за договором, а також від сплати можливих штрафних санкцій, за порушення, що мали місце під час дії договору (пункт 11.1. договору).

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У розділах 1 та 2 договору сторони визначили предмет договору та вимоги замовника до нього, а саме: робота, що виконується підрядником - капітальний ремонт дизельних двигунів:

- 1Д 12-400 1 шт. інв. № 56018;

- 1Д 12-400 1 шт. інв.. № 56000;

- 1Д 12-400 1 шт. інв.. № 56353;

- 6Ч12/14 1 шт. інв. № 401 (пункт 1.2. договору). Результат виконаних підрядником робіт повинен відповідати правилам капітального ремонту дизельних двигунів 1Д12-400, 6Ч12/14 та переліку робіт по капітальному ремонту (додаток № 2) (пункт 2.1. договору).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

У розділі 3 договору сторони погодили ціну та загальну вартість договору, а саме:

- вартість робіт та матеріалів по договору складає 153 594 грн. 17 коп., ПДВ 20% 30 718 грн. 83 коп., всього 184 313 грн. 00 коп. (пункт 3.1. договору);

- оплата за роботу та матеріали підрядника здійснюється згідно виконаних робіт та витраченими матеріалами, в межах 184 313 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 20% - 30 718 грн. 83 коп., визначених договірною ціною (пункт 3.3. договору).

У розділі 10 договору сторони визначили порядок здачі-прийняття виконаних робіт, а саме:

- приймання виконаної роботи здійснюється представниками замовника за участю представника підрядника, протягом 5 календарних днів після отримання замовником повідомлення про готовність обладнання до відвантаження, на умовах промислового майданчика підрядника (пункт 10.1. договору);

- наданий підрядником акт приймання-передачі виконаних робіт, розглядається та підписується замовником протягом 5 днів після доставки обладнання ТОВ "ОСОБА_1 Тьюб" та його випробування. У випадку виявлення недоліків в роботі обладнання, замовник відображає це в акті та узгоджує з підрядником порядок та строки усунення таких недоліків (пункт 10.2. договору).

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору позивачем були виконані роботи з капітального ремонту дизельного двигуна (1Д12-400 зав. № 1109, інв. № 56000) на суму 51 771 грн. 00 коп., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 48 від 03.08.2015 (а.с.15).

При цьому, у розділі 4 договору сторони визначили порядок виконання робіт та розрахунку з виконавцем, а саме:

- роботи виконуються відповідно до плану-графіку (додаток № 1), затвердженому сторонами та який є невідємною частиною договору, з правом дострокового виконання. Доказом приймання робіт замовником є підписаний сторонами акт приймання-передачі виконаних робіт, в якому фіксується обєм, дата та якість виконаних робіт. У разі наявності виявлених дефектів сторонами узгоджуються строки їх усунення (пункт 4.1. договору);

- підрядник протягом 2 днів після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт зобовязаний виставити рахунок на оплату робіт по договору. Замовник протягом 60-ти календарних днів з дня виставлення вказаного рахунку зобовязаний сплатити виконані та прийняті роботи (пункт 4.2. договору);

- розрахунок здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника (пункт 4.3. договору).

Так, у строки, визначені пунктом 4.2. договору, оплата виконаних позивачем робіт з капітального ремонту дизельного двигуна здійснена відповідачем не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 51 771 грн. 00 коп. Так, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 51 771 грн. 00 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що роботи виконані за актом № 48 від 03.08.2015 у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору (пункт 1.2.) та за вартістю узгоджується із калькуляцією.

Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 51 771 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом здачі-приймання робіт, який підписаний та скріплений печатками сторін.

При цьому, відповідачем було долучено до матеріалів справи претензію № 282 від 03.02.2015, в якій відповідач вимагав від позивача сплати 5 177 грн. 10 коп. штрафу за порушення строків здачі виконаних робіт. Вказана претензія була отримана позивачем 15.05.2015.

Слід відзначити, що в подальшому між сторонами було підписано акт здачі-приймання робіт № 48 від 03.08.2015, з якого вбачається, що він підписаний без заперечень, оскільки сторони в ньому зазначили, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

А під час розгляд даної справи судом не досліджуються обставини щодо правомірності нарахування штрафу за порушення строків здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище у пункті 4.2. договору сторони визначили, що підрядник протягом 2 днів після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт зобовязаний виставити рахунок на оплату робіт по договору. Замовник протягом 60-ти календарних днів з дня виставлення вказаного рахунку зобовязаний сплатити виконані та прийняті роботи.

Так, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що рахунок на оплату позивачем у встановленому договором порядку не виставлений, а отже, строк оплати не настав, а позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, в матеріалах справи міститься рахунок на оплату № 777 від 13.08.2014 на суму 51 771 грн. 00 коп. за капітальний ремонт дизельного двигуна 1Д12-400 зав. № 1109, інв. № 56000 (а.с.16). Вказаний рахунок був направлений позивачу та отриманий останнім 27.08.2014 (а.с.17). Отже, рахунок на оплату було виставлено відповідачу (27.08.2014) до підписання акту № 48 від 03.08.2015.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 4.2. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на суму 51 771 грн. 00 коп. є таким, що настав 02.10.2015.

В порушення умов пункту 4.2. договору та вище вказаних положень закону, відповідачем виконані позивачем роботи не були оплачені. Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт суду не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 51 771 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 51 771 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Так, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 6.7. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати ремонту обладнання замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення, але не більше 10% вартості ремонту.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 05.10.2015 по 25.01.2016 в сумі 5 177 грн. 10 коп. При цьому, позивач обмежив заявлену до стягнення суму пені до 10% вартості ремонту.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що період прострочення, визначений позивачем, не виходить за межі періоду, що визначений судом, арифметично розрахунок також здійснений вірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 5 177 грн. 10 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з жовтня 2015 року по січень 2016 року у сумі 1 087 грн. 19 коп. та 3% річних за період прострочення з 05.10.205 по 25.01.2016 у сумі 480 грн. 83 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме: до періоду нарахування включений місяць, в якому мав бути здійснений розрахунок (жовтень 2015 року).

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що інфляційні втрати за період з листопада 2015 року по січень 2016 року складають 1 883 грн. 65 коп. отже, розмір інфляційних втрат, розрахований судом є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 1 087 грн. 19 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 1 087 грн. 19 коп., яка визначена позивачем.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що період прострочення, визначений позивачем, не виходить за межі періоду, що визначений судом, але арифметично розрахунок здійснений невірно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що в період з 05.10.2015 по 25.01.2016 3% річних складають 480 грн. 54 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 480 грн. 54 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Тьюб" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 56; ідентифікаційний код 35537363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комплексу "Хімтранс" (69009, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38461109) 51 771 грн. 00 коп. основного боргу, 5 177 грн. 10 коп. пені, 1 087 грн. 19 коп. - інфляційних втрат, 480 грн. 54 коп. - 3% річних, 1 377 грн. 99 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4