Постанова № 56090040, 24.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

24 лютого 2016 року №826/8437/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Лемех»

до

державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.12.2014 №0005331206,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемех» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.12.2014 №0005331206.

Позовні вимоги мотивовано тим, що контролюючим органом на підставі хибних висновків акту перевірки від 01.12.2014 №566/26-57-22-06-10/39081595 щодо відсутності факту реальності фінансово-господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтегро-Плюс» необґрунтовано прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2014 №0005331206. За посиланням позивача, він є добросовісним платником податків, вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Відповідач проти позову заперечив, з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 01.12.2014 №566/26-57-22-06-10/39081595 та, відповідно, податкового повідомлення-рішення від 11.12.2014 №0005331206 з підстав відсутності реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Справу №826/8437/15 розглянуто у письмовому провадженні, згідно з приписами частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Лемех» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерго-Плюс» за липень 2014 року.

Вказаною перевіркою, зокрема, встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Лемех» положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 129 850,00 грн., у тому числі за липень 2014 року – 129 850,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 01.12.2014 №566/26-57-22-06-10/39081595, а державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2014 №0005331206, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Лемех» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 162 313,00 грн., з яких 129 850,00 грн. за основним платежем та 32 463,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається зі змісту акту від 01.12.2014 №566/26-57-22-06-10/39081595, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що від державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів в Київській області надійшов акт від 03.09.2014 №464/22-03/39058426 про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерго-Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.03.2014 по 31.07.2014, за висновками якого встановлено відсутність факту здійснення фінансово-господарських операцій товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерго-Плюс» за період з 01.03.2014 по 31.07.2014. Крім того, контролюючим органом наголошено, що згідно з АІС «Податковий блок» товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерго-Плюс» зареєстровано 20.01.2014, а 21.08.2014 прийнято рішення про ліквідацію останнього, свідоцтво платника ПДВ видане 05.02.2014, анульоване 26.08.2014, період здійснення господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерго-Плюс» складає менше 7 місяців.

У відповідності до наявних у матеріалах справи доказів, між позивачем (підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерго-Плюс» (субпідрядник) укладено договір від 20.03.2014 №200314, у відповідності до умов якого підрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов’язання виконати у відповідності до проектної документації, зі своїх матеріалів та з матеріалів підрядника роботи з оздоблення приміщень на об’єкті: «Торгово-офісний комплекс з об’єктами громадського призначення та паркінгом за адресою: Спортивна площа, 1-А в Печерському районі міста Києва», на умовах передбачених цим договором, на підставі договірної ціни (додаток №1, 2, 3 і т.д.), що є невід’ємною частиною цього договору і може розроблятися поетапно згідно з проектною документацією, про що укладаються відповідні додаткові угоди.

Договірна вартість робіт за цим договором визначається на підставі договірної ціни – кошторису (додаток №1, 2, 3 і т.д.), які є невід’ємною частиною цього договору. Загальна договірна вартість робіт за цим договором визначається у ході будівництва за фактичними обсягами виконаних робіт у межах проектної документації (пункти 3.1. та 3.2 даного договору).

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору від 20.03.2014 №200314, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2014 року, акту приймання виконаних будівельних робіт №5 за липень 2014 року та податкових накладних.

Разом з тим, за результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів суд дійшов до висновку про не спростування позивачем висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, щодо не підтвердження товарності (реальності) фінансово-господарських операцій позивача з вказаним вище контрагентом, з огляду на таке.

Так, за твердженнями позивача підставою для укладення досліджуваного договору субпідряду слугувала відсутність у штаті товариства з обмеженою відповідальністю «Лемех» співробітників, які мають робочі спеціальності, пов’язані з проведенням оздоблювальних та електромонтажних робіт, які необхідні були для виконання покладених на позивача зобов’язань з виконання договору від 18.03.2014 №193/ДП, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Три О», – а саме: виконання будівельних, монтажних та інших робіт на об’єкті «Торгово-офісний комплекс з об’єктами громадського призначення та паркінгом», що знаходиться за адресою: місто Київ, Спортивна площа, 1-А.

На підтвердження вказаного позивачем надано суду копію договору від 18.03.2014 №193/ДП, додаткових угод до нього, кошторисів, податкових накладних та актів приймання виконаних будівельних робіт.

Водночас, за результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів, не можливо встановити співвідношення виконаних товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерго-Плюс» субпідрядних робіт за липень 2014 року з підрядними роботами, які в подальшому були передані лише у серпні 2014 року замовнику – товариству з обмеженою відповідальністю «Три О», – оскільки наявні у матеріалах справи акти приймання виконаних робіт містять у собі різні за своєю суттю найменування підрядних робіт, що унеможливлює ототожнення останніх.

При цьому, суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутня як проектна документація, у межах якої повинні бути виконані роботи товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерго-Плюс» для позивача, так і проектна документація щодо підрядних робіт, виконуваних позивачем для товариства з обмеженою відповідальністю «Три О». Підстав ненадання вказаних доказів позивачем суду не зазначено, а з матеріалів справи не вбачається.

Слід також зазначити, що позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог не надано суду доказів на підтвердження реального надання вказаних робіт, зокрема, витягів з журналів відвідувань (на підтвердження проходження представників контрагентів для надання відповідних послуг та виконання робіт), листування з контрагентами, не конкретизовано засобів передачі інформації та матеріалів, необхідних для надання послуг та виконання робіт.

Під час розгляду справи позивачем не надано пояснень, яким чином ним було встановлено ділові стосунки з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерго-Плюс», з ким саме контактував позивач при прийнятті товару та підрядних робіт на об’єктах, оформленні зазначених первинних документів тощо.

Вказана позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 07.10.2015 у справі №К/800/15187/14 (ЄДРСР №52686999).

У той же час, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Наведені факти, які у сукупності та взаємозв’язку свідчать про відсутність реальних правовідносин між платником та спірним контрагентом, суд відхиляє з посиланням на подані позивачем первинні документи (договори, акти приймання-передачі виконаних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, податкові накладні), з урахуванням того, що власне наявність таких документів не спростовує висновки та доводи контролюючого органу, покладені в основну оспорюваних нарахувань.

Отже, беручи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками відмови у задоволенні позову, суд наголошує на наступному.

Згідно з частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діяла станом на момент звернення позивача з даним позовом, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи сплачену позивачем при зверненні до суду суму судового збору у розмірі 259,70 грн., з позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі у розмірі 2 986,56 грн. (3 246,26 грн. – 259,70 грн.)

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмови повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лемех» (04128, місто Київ, вулиця Туполєва, 19, офіс 110А, код ЄДРПОУ 39081595) на користь Державного бюджету України (розрахунковий рахунок ГУ ДКСУ в місті Києві №31218206784007, МФО 820019, код отримувача 38004897) судовий збір у розмірі 2 986,56 грн. (двох тисяч дев’ятисот вісімдесяти шести грн. 56 копійок).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.